Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 25 серпня 2019 року
Тексти > Тематики > Фантастика  ::  Тексти > Жанри > Оповідання

Відчуття влади

Переглядів: 6519
Додано: 03.04.2008 Додав: Didpanas  текстів: 213
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Сканував: Didpanas Джерело: А. Азімов, Кінець Вічності. К. Дніпро, 1990
— Не знаю, але у вирощування зерна в грунті я повірю тоді, як побачу таке на власні очі. І лише тоді повірю, що вогонь можна розпалити за допомогою двох кремінців, коли сам у цьому пересвідчуся.
Шуман примирливо проказав:
— Повернімося краще до графітики. Її виникнення — лише частина загального процесу спрощення. Транспортування за допомогою громіздких пристроїв поступилося місцем безпосередньому нуль-транспортуванню. Засоби зв'язку зменшилися за розміром, проте одночасно збільшилася їхня ефективність. До речі, порівняйте ваш кишеньковий калькулятор з масивними комп'ютерами тисячолітньої давності. То чому ж не зробити останнього кроку і не розпрощатися з комп'ютерами взагалі? Розробку Проекту «Число» вже розпочато, розвитку графітики вже ніщо не стримає. Але нам потрібна ваша допомога. Якщо вас не цікавить можливість виявити себе патріотом, то випробуйте хоча б свій інтелект.
— Про який розвиток графітики ви говорите? — скептично запитав Льоссер.— На що ви здатні, крім множення? Може, ви вмієте обчислювати трансцендентні функції?
— На все потрібен час, сер. За останній місяць я опанував ділення. Успішно виконую підрахунки з простими і десятковими дробами.
— Десятковими? До котрого знака після коми?
— До будь-якого,— вдавано байдуже відповів Шуман.
У Льоссера щелепа відвисла:
— Без комп'ютера?
— Кажіть, що порахувати?
— Поділіть двадцять сім на тринадцять. До шостого знака після коми.
За п'ять хвилин Шуман повідомив:
— Дві цілих, сімдесят шість тисяч дев'ятсот двадцять три мільйонних.
Льоссер перевірив і вигукнув:
— Стривайте, але ж цього не може бути! Множення не так мене вразило, бо там ви все ж мали справу з цілими числами, я думав, тут якийсь фокус. Однак десяткові дроби!..
— І це ще не все. Ми ще дечого домоглися. Звичайно, це державна таємниця, й мені, мабуть, не варто було б про це згадувати, одначе... Ми нарешті здобули перемогу над квадратними коренями.
— Квадратними коренями?
— Лишилося кілька дрібничок, у яких ми ще маємо розібратися, але винахідник графітики Ауб, з його дивовижною інтуїцією на такі речі, стверджує, що проблему майже розв'язано. А він же лише Технік. Для вас, талановитого математика з великою практикою, це буде нескладно.
— Квадратні корені...— захоплено промимрив Льоссер.
— А також кубічні. Ну то що, ви — з нами? Несподівано швидким рухом Льоссер простяг руку:
— Я — з вами.

Важкими кроками генерал Вейдер міряв кімнату, звертаючись до своїх слухачів, наче розлючений вчитель до учнів-бешкетників. Йому байдуже було, що він розмовляє з цивільними вченими, які очолюють Проект «Число». Командував парадом він, отож у будь-який вирішальний момент останнє слово було за ним.
— Тепер,— говорив він,— із квадратними коренями все гаразд. Сам я їх обчислювати не можу й не розумію, як це робиться, але з ними все гаразд. А все ж Проект не повинен відхилятися від головного напрямку досліджень і не розробляти те, що деякі з вас називають основними принципами. От коли війна скінчиться, можете скільки хочте бавитися графітикою, але зараз ми мусимо розв'язувати цілком визначені практичні завдання.
Із далекого кутка кімнати генерала уважно слухав Технік Ауб, і серце його болісно стискалося. Звичайно, він уже не був Техніком, від цих обов'язків його звільнили й підпрягли до роботи над Проектом, запропонувавши солідну посаду й добру платню. Але він однаково відчував соціальну різницю між собою та високопоставленими вченими; навіть у його присутності вони не могли примусити себе ставитись до нього як до рівного. І треба віддати Аубові належне, він сам цього ніколи не прагнув. Він почувався з ними так само незручно, як і вони з ним.
А генерал провадив далі:
— Наша мета проста, джентльмени: заміна комп'ютера людиною. Космічний корабель без комп'ютера можна побудувати вп'ятеро швидше, ніж корабель з комп'ютером на борту, і обійдеться він удесятеро дешевше. Ми зможемо будувати флотилії вп'ятеро, вдесятеро більші від денебіанських, якщо здихаємося комп'ютерів. І от про що я думаю,— провадив він.— Зараз це може здаватися фантастикою, але в майбутньому я бачу балістичні ракети, керовані людьми!
Присутні загомоніли.
Генерал вів далі:
— Зараз найболючішим питанням є обмежені можливості наших ракет. У зв'язку з тим що бортові комп'ютери не повинні перевищувати певного розміру, ракети неспроможні прорватися крізь поле протиракетної оборони. Лише деякі досягають цілі, а, бува, й жодна, отож такі бойові ракети невигідні не тільки для нас, але, на щастя, і для ворога також.
З другого боку, якщо, користуючись графітикою, політ контролюватимуть двоє-троє людей, ракета стане легшою, мобільнішою, збільшаться її можливості. Це дало б нам величезні переваги і, цілком можливо, забезпечило б перемогу. Крім того, джентльмени, на війні виникають критичні ситуації, коли треба пам'ятати одне: цінність людини багато менша за цінність комп'ютера. Ми зможемо запускати силу ракет із людьми у випадках, коли запустити ракети з комп'ютерами не дозволив би собі жоден нормальний генерал.
Він казав іще багато чого, але Технік Ауб не став чекати.

Вдома Ауб довго сидів над цидулкою, яку надумав після себе лишити. Остаточний її варіант був такий:
«Коли я почав вивчати те, що нині зветься графітикою, це було моїм захопленням, не більше. Я сприймав її не інакше, ніж цікаву забавку, одну з інтелектуальних вправ.
Коли розпочалися роботи за Проектом «Число», я гадав, що інші — мудріші за мене і зуміють якось застосувати графітику на користь людськості, може, для створення справді ефективних засобів нуль-транспортування. Однак тепер я бачу, що графітика нестиме тільки смерть і руйнацію.
Мені вже несила відчувати тягар відповідальності за винайдення графітики».
Потім він акуратно націлив на себе протеїновий деполяризатор і впав. Смерть його була блискавична й безболісна.

Вони стояли над могилою маленького Техніка, вшановуючи велич його відкриття.
Разом з усіма схилив голову і Програмувальник Шуман, хоча насправді він нічого не відчував. Технік зробив своє діло і, врешті-решт, був уже непотрібний. Так, він винайшов графітику, але тепер уже вона розвиватиметься сама, тріумфально й нестримно, аж поки керовані людьми балістичні ракети не стануть реальністю. А втім, хтозна, куди ще сягнуть її можливості! «Дев'ять разів по сім,— з глибокою втіхою подумав Шуман,— буде шістдесят три, і мені не потрібен комп'ютер, щоб це підрахувати. Комп'ютер у мене в голові». Ця думка давала йому дивовижне відчуття влади.

 
Наші Друзі: Новини Львова