Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 22 липня 2019 року
Тексти > Тематики > Фантастика  ::  Тексти > Жанри > Оповідання

Відчуття влади

Переглядів: 6491
Додано: 03.04.2008 Додав: Didpanas  текстів: 213
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Сканував: Didpanas Джерело: А. Азімов, Кінець Вічності. К. Дніпро, 1990
Айзек Азімов
Відчуття влади

------------
The Feeling of Power, 1958

А. Азімов, Кінець Вічності. К. Дніпро, 1990
© Український переклад. Л. В. Бутенко, 1990.
------------

Джехан Шуман не вперше мав справу з представниками уряду Землі, що вже давно перебувала в стані війни. Він був лише цивільний, але розробляв програми для найскладніших комп'ютерів на самонавідних балістичних ракетах. Тому до його слів прислухалися генерали. І голови урядових комісій також.
Ось і тепер в одній із зал Нового Пентагону його слухали і військовий, і конгресмен. Засмаглий у космосі генерал Вейдер стиснув губи так міцно, аж його маленький рот майже щез з обличчя. Гладенько виголений ясноокий конгресмен Брант палив денебіанський тютюн із виглядом людини, чий патріотизм загальновідомий і яка може дозволити собі такі вільнощі.
Високий поважний Шуман — першорядний Програмувальник — безстрашно дивився на них.
— Джентльмени,— промовив він,— це — Майрон Ауб.
— Отой з незвичайними здібностями, які ви помітили випадково,— озвався спокійно Брант.— Ну-ну,— з дружньою зацікавленістю він оглядав маленького чоловічка з лисою мов яйце головою.
Той, своєю чергою, раз по раз нервово сплітав і розплітав пальці рук. Уперше в житті він був такий близький до товариства знаменитостей. Він — низькокваліфікований пристаркуватий Технік — колись давно завалив усі тести на виявлення обдарованих осіб і прилучився до більшості людства, що виконувала чорну роботу. З-поміж інших він вирізнявся лише незвичним захопленням, про яке дізнався великий Програмувальник і навколо якого зчинив таку бучу.
— Навіщо ця атмосфера таємничості? — запитав генерал Вейдер.— Ми поводимося, наче діти.
— За хвилину ви зміните свою думку,— відказав Шуман.— Це не той випадок, коли можна довіряти будь-кому. Аубе! — гукнув він, наче батогом хльоснув.
Це прозвучало майже як наказ, адже він був великий Програмувальник, а звертався до якогось там Техніка.
— Аубе! Скільки буде дев'ять разів по сім?
Той трохи поміркував. У його бляклих очах відбилося занепокоєння.
— Шістдесят три,— відповів він.
Конгресмен Брант звів брови:
— Це правильно?
— Можете перевірити, конгресмене.
Конгресмен вийняв кишеньковий калькулятор з ребристими гранями; тримаючи його на долоні, потицяв у клавіші, глянув на індикатор і знову заховав.
— Оце й є здібності, заради яких нас сюди запрошено? Хотіли показати ілюзіоніста? — поцікавився він.
— Ауб здатний на більше. Він запам'ятав кілька операцій і, користуючись ними, рахує на папері.
— На паперовому комп'ютері? — зі стражденним виглядом запитав генерал.
— Ні, сер,— терпляче став пояснювати Шуман.— Не на паперовому комп'ютері, а на звичайному аркуші паперу. Будь ласка, генерале, запропонуйте число.
— Сімнадцять.
— Тепер ви, конгресмене.
— Двадцять три.
— Добре! Аубе, помножте ці числа і, будь ласка, покажіть джентльменам, як ви це робите.
— Так, Програмувальний,— швидко закивав Ауб. Із однієї нагрудної кишені він видобув невеличкого нотатника, а з другої — тоненького фломастера. Зморщивши чоло, заходився старанно виводити якісь позначки на папері.
Генерал Вейдер різко урвав його роботу:
— Покажіть, що там у вас.
Ауб простяг папір.
— Що ж,— промовив Вейдер,— схоже на число «сімнадцять».
Конгресмен Брант кивнув, додавши:
— Воно-то так, але я гадаю, що будь-хто може змалювати цифри з дісплея комп'ютера. Певно, я й сам можу намалювати більш-менш пристойне «сімнадцять» навіть без попередніх спроб.
— Джентльмени, дайте Аубові змогу продовжити,— знову спокійно втрутився Шуман.
Ауб знову повернувся до своїх позначок. Пальці його ледь тремтіли. Нарешті він проказав низьким голосом:
— Відповідь — триста дев'яносто один.
Конгресмен Брант удруге дістав калькулятор і заклацав клавішами:
— Ну й ну! Так і є. Як він угадав?
— Не вгадав, конгресмене, а підрахував. І зробив це на клаптику паперу.
— Дурниці! — нетерпляче вигукнув генерал.— Комп'ютер— це одне, а позначки на папері — зовсім інше.
— Поясніть, Аубе,— попросив Шуман.
— Гаразд, Програмувальнику. Так от, джентльмени. Я пишу «сімнадцять» й одразу під ним — «двадцять три». Далі я кажу собі: сім разів по три...
— Але ж, Аубе,— м'яко заперечив конгресмен,— нам треба сімнадцять разів по двадцять три.
— Так, я знаю,— поважно сказав маленький Технік,— але я починаю казати «сім разів по три», бо діяти треба саме так. Отож, сім разів по три буде двадцять один.
— І звідки ви це знаєте? — зацікавився конгресмен.
— Я просто пам'ятаю. На комп'ютері завжди виходить «двадцять один». Скільки б я не перевіряв.
— Хоча це не означає, що так буде щоразу, правда? — зауважив конгресмен.
— Може, й так,— затнувся Ауб.— Але, розумієте, я завжди одержую правильні відповіді.
— Далі.
— Сім разів по три дає двадцять один, отож я пишу «двадцять один». Потім, один раз по три буде три, тому я пишу «три» під двійкою з «двадцяти одного».
— Чому під двійкою? — одразу запитав конгресмен Брант.
— Бо...— Ауб безпорадно поглянув на свого покровителя, шукаючи підтримки.— Це важко пояснити.
— Якщо зараз ви прихильно поставитеся до його відкриття, деталі ми полишимо на математиків,— прийшов на допомогу Шуман.
Брант замовк.
— Розумієте,— провадив Ауб,— три плюс два буде п'ять, тому «двадцять один» перетворюється на «п'ятдесят один». Тепер на якийсь час це облишмо й підемо далі. Помножмо сім на два, маємо чотирнадцять, і один на два — два. Запишімо так само, як і першого разу, в сумі одержимо тридцять чотири. А зараз, якщо написати «тридцять чотири» під числом «п'ятдесят один», отак, матимемо триста дев'яносто один, що і буде відповіддю.
На хвилину запала тиша, потім генерал Вейдер сказав:
— Я цій чортівні не вірю. Він меле дурниці, оперує якимись числами, множить і додає, як йому заманеться, та я цій чортівні не вірю. Тут щось не так, бо надто все це складно.
— Таж ні, сер,— аж спітнів Ауб.— Воно тільки видається складним, бо ви до такого не звикли. Насправді правила дуже прості й підходять для будь-яких чисел.
— Овва, для будь-яких? — перепитав генерал.— Тоді давайте,— він витяг власний калькулятор армійського зразка і набрав перше, що спало на думку:— Пишіть: п'ять, сім, три, вісім. П'ять тисяч сімсот тридцять вісім.
— Так, сер,— сказав Ауб, беручи новий папірець.
— Тепер,— знову заклацав калькулятор,— сім, два, три, дев'ять. Сім тисяч двісті тридцять дев'ять.
— Так, сер.
— Помножте ці числа.
— Для цього потрібен певний час,— тремтячим голосом промовив Ауб.
— Працюйте скільки треба.
— Починайте, Аубе,— рішуче підтримав генерала Шуман.
Похнюпивши голову, Ауб став писати. Він узяв другий аркуш паперу, потім іще один. Нарешті генерал дістав годинника:
— Чи ви вже скінчили робити свої чудеса, Техніку?
— Майже, сер. Ось, сер. Сорок один мільйон п'ятсот тридцять сім тисяч триста вісімдесят два,— показав він карлючки на папері.
Генерал Вейдер ядуче всміхнувся. Він натиснув клавішу «множення» на калькуляторі, почекав, поки прокрутяться цифри. Потім подивився на індикатор і вражено зойкнув:
— Клянуся Галактикою, правильно!

Президент Земної Федерації страшенно стомився на службі й, лишившись на самоті, вже не став приховувати виразу нерозважного смутку, що проступив на його чутливому обличчі. Війна з Денебом, позначена на самім початку помітним економічним пожвавленням і величезною підтримкою населення, поступово звелася до якихось нікчемних маневрів і контрманеврів, і це дедалі збільшувало незадоволення Землі. Можливо, те саме діялося і на Денебі.
І от тепер конгресмен Брант, голова важливої урядової Комісії з воєнних асигнувань, вже півгодини безупинно патякає про якісь нісенітниці.
— Обчислення без обчислювальної машини — це термінологічний нонсенс,— нетерпляче сказав Президент.
— Обчислення,— заперечив конгресмен,— лише обробка даних. Їх може обробляти як машина, так і людина. Дозволю собі навести приклад,— і, послуговуючись нещодавно набутими навичками, почав підраховувати суми й доданки, аж поки Президент несамохіть не зацікавився:
— І ці правила діють завжди?
— Щоразу, пане Президенте. Точно.
— А цього важко навчитися?
— Мені вистачило тижня, щоб добре розібратися. Гадаю, у вас діло піде швидше.
— Що ж,— задумливо проказав Президент,— це цікава салонна гра, але яка з неї користь?
— Яка користь із немовляти? Поки що ніякої, та хіба ви не розумієте, пане Президенте, що перед нами відкривається шлях до звільнення від машин? Поміркуйте,— конгресмен підвівся, і його низький голос мимоволі залунав так, ніби він виступав перед аудиторією,— війна з Денебом — це війна комп'ютерів. Їхні комп'ютери створили навколо Денеба поле протиракетної оборони, наші — таке саме навколо Землі. Коли ми вдосконалюємо комп'ютери, вони роблять те саме. Ось уже п'ять років існує нестійка й невигідна рівновага.
Нарешті ми маємо змогу обійтися без комп'ютера, перевершити його й залишити далеко позаду. Ми об'єднаємо можливості комп'ютера й людини, у нас будуть живі комп'ютери, мільйони їх. Усіх наслідків такої операції я передбачити не можу, але вплив на наше життя вони матимуть величезний. Бо якщо переможе Денеб, це буде катастрофа.
— І що вимагається від мене? — занепокоєно запитав Президент.
— Щоб своєю владою ви підтримали розробку нового секретного проекту «живі комп'ютери». Назвімо його «Проект „Число"». За свою Комісію я ручуся, однак нам потрібна буде підтримка уряду.
— А які граничні можливості живих комп'ютерів?
— Необмежені. Програмувальник Шуман — перший, хто познайомив мене з цим відкриттям,— вважає...
— Звичайно, я чув про Шумана.
— Так от, доктор Шуман каже, що теоретично людина здатна робити будь-що з того, що робить комп'ютер. Комп'ютер бере певну кількість даних і виконує певну кількість операцій із ними. Людина може дублювати цей процес.
Президент, поміркувавши, промовив:
— Якщо так каже Шуман, я схильний цьому вірити — теоретично. Але на практиці — як може хтось знати принципи дії комп'ютерів?
Брант добродушно розсміявся:
— Бачте, пане Президенте, я теж про це питав. Мені видається, що колись комп'ютери створювалися безпосередньо людьми. Безумовно, вони були нескладні за конструкцією, бо це діялося ще до того, як їх почали використовувати раціонально, тобто, коли досконаліші моделі стали розроблятися самими комп'ютерами.
— Так-так. Далі.
— Очевидно, що Технік Ауб, реконструювавши деякі з цих давніх комп'ютерів — це було його хобі, детально вивчив принципи їхньої дії, а потім зрозумів, що може ці дії імітувати. Множення, яке я вам щойно продемонстрував, є імітація роботи комп'ютера.
— Неймовірно!
Конгресмен легенько кашлянув:
— Якщо дозволите, пане Президенте, тут іще одна річ... Що більше ми розвиватимемо цей напрям, то менше зусиль витрачатиме наш федеральний уряд на виробництво та використання комп'ютерів. Якщо переможе людина, ми зможемо більше уваги приділяти мирним справам, чим полегшимо життя народу. Це, без сумніву, буде дуже вигідно для правлячої партії.
— А, он ви про що,— сказав Президент.— Гаразд, сідайте, конгресмене, сідайте. Мені треба подумати. А ви тим часом покажіть мені ще раз отой ваш фокус із множенням. Подивимось, чи зрозумію я, що й до чого.

Програмувальник Шуман не прискорював подій. Льоссер, людина надзвичайно консервативна, волів мати справу з комп'ютерами, так само, як це робили його батько й дід. Одначе він контролював Західноєвропейський комп'ютерний синдикат, і якби його пощастило залучити до Проекту, півділа було б зроблено.
Та попри всі вмовляння Льоссер не здавався:
— Не можу сказати, що мені подобається думка про потребу менше спиратися на комп'ютери. Мозок людини — річ примхлива. На те саме запитання комп'ютер завжди даватиме ту саму відповідь. А де гарантії, що людина діятиме так само?
— Людина, Обчислювачу Льоссер, лише орудує фактами. І не має значення, хто це робитиме, вона чи машина. Обидві — лише знаряддя.
— Так-так. Мені імпонує відвертість ваших тверджень, нібито людина може замінити комп'ютер, але, гадаю, це ще треба довести. Припускаю, що теоретично ви маєте рацію, але навіщо вважати, ніби теорія завжди втілюється в практику?
— Як мені здається, у нас є на те причина. Кінець кінцем, не завжди ж були комп'ютери. У печерної людини з її триремами, кам'яними сокирами та залізницями не було обчислювальних машин.
— А може, вона й не робила обчислень.
— Ви знаєте, що це не так. Навіть будівництво залізниці чи зіггурату вимагало якихось підрахунків, і їх доводилося робити без комп'ютера, до якого ми звикли нині.
— Гадаєте, вони рахували, як оце щойно ви?
— Може, й ні, адже цей метод — ми називаємо його «графітика» (від давньоєвропейського «графо» — писати) — виник на комп'ютерній основі й тому має багато спільного з дією комп'ютера. Зрештою, якийсь метод печерні люди повинні були мати, чи не так?
— Втрачені секрети! Якщо ви збираєтеся говорити про них...
— Ні-ні, я не цікавлюся втраченими секретами, хоча й мушу сказати, що деякі з них, мабуть, справді існували. Кінець кінцем, зерно в їжу людина вживала до впровадження гідропоніки, і якщо первісні люди вирощували зерно, то тільки у відкритому грунті. Бо що ж їм лишалося робити?
— Не знаю, але у вирощування зерна в грунті я повірю тоді, як побачу таке на власні очі. І лише тоді повірю, що вогонь можна розпалити за допомогою двох кремінців, коли сам у цьому пересвідчуся.
 
Наші Друзі: Новини Львова