Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 серпня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185025
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
свої хати й маєтки, а скуповували їх за безціиь місцеві урядовці. Чорноморська
старшина дбала про те, щоб якнайбільше вивести народу на Кубань і вмовляла всіх
кидати Дністер:
Харко листи засилає,
На Кубань-річку закликає:
Дарує лісами, вільними степами
І ще й рибними плесами...
Нарешті 26 квітня року 1793-го, після молебна в Слободзеї, Головатий поділив
весь свій великий обоз на 20 валок і вирушив до Бугу. З ним було всього біля
2000 старшини та козаків, не рахуючи їхніх родин. Переправившись через Буг на
Сокільському перевозі, а через Дніпро у Бориславі, Головатий поділив
переселенців на дві частини й послав одну на Керч і Тамань, а другу через Дін —
до Єї.
Це переселення сімейних складалося далеко сумніше, ніж одиноких. Знову ж сталося
те, що й під час “Згону” після руїни Чигирина:
Течуть річки із-за гори мутні,
Ідуть люди із городів смутні,
Покидають вжитки, пасіки любезні
І предорогії грунти.
Коли підрахувати всіх козаків, що перейшли на Кубань із Савою Білим,
Кордовським, Чепігою та Головатим, то виходить всього біля 8200 душ, а проте в
проханні, що возив Головатий до столиці, Кіш налічував тих, що під час війни з
турками служило, 12 622. Куди ж поділося решта — 4400 козаків? Не могли ж
стільки захопити поміщики. Правда, біля тисячі душ запорозької сіроми, що не
мала за що переселятись, довго вешталось по заробітках у південному краю, доки
осавул Черненко, зібравши їх в Одесу, вирядив-таки за поміччю генерала де Рібаса
на Кубань; а все-таки не вистачало чимало чорноморців, і через те треба гадати,
що під час згону з Дністра чимало їх пішло не на Кубань, а на Дунай. У цьому
немає нічого дивного, бо Чорноморське козацтво не могло не помітити, як
стародавні запорозькі звичаї у війську порушувалися, починаючи з заборони
щорічного вибору старшини, використання козаків на казенних роботах і таке інше,
тоді як у Задунайському запорозькому війську стародавня регула ще зберігалася
досить чистою, і простому козацтву жилося далеко вільніше. Шукання волі й
примусило їх зректися Кубані та перейти на Дунай. Цей факт стверджується й
текстом народної пісні:
Дарувала нам цариця землю
І всі чотири лимани:
Гей, ловіть, хлопці, рибу
Та справляйте жупаии.
Ми думали, миле браття,
Що ми жупани справляли,
Аж ми собі, миле браття,
На ніженьки кайдани заробляли,
Ой, ходімо, браття, до церкви
Та помолимося богу,
А чи не дасть нам, братця, господь
Аж за Дунай дорогу.
Ой, устали раненько
Та важкенько зітхнули,
Та підняли паруса вгору,
Та за Дунай махнули.
Ой, спасибі тобі, Катерино,
Та за твою ласку,
Що ти спекла на Великдень
Нам гречану паску.
Ой, спасибі, Катерино,
Та за твою волю,
Що нам показала
За Дунай дорогу...
Тяжко довелося запорожцям-чорноморцям у перші роки на своїй новій Україні.
Одночасно вони будували оселі й оборонялись од нападів черкесів. Прикубанські
степи тоді були такі саме, як степи Запорожжя сто літ до того. Там, на
Чорномор'ї, буяли височенні й рясні трави, такі ж водилися у степах птахи і
звірі, навіть дикі коні (тарпани), а по лиманах та озерах ловилася така ж сила
риби. В одному тільки степи Чорномор'я були гірші за степи Запорожжя: вони
лежали низько над морем та над річками, мали багато боліт, особливо на Тамані;
не було тут чудових, глибоких, скелюватих байраків Запорожжя, майже зовсім не
росли ліси, а замість того шуміли очерети на розлогих, болотяних берегах річок;
вода там стояла на цілі верстви, й від того козаки хворіли на пропасницю, що
зводила зі світу навіть літніх, кремезних, мов дуби, січовиків.
Головний Кіш Війська Чорноморського став біля річки Кубані в Карасунському Куті;
курені ж осіли окремою слободою або станицею. Місця для станиць оглядав та
визначав сам Чепіга з представниками куренів; кому яке місце, тягли жеребки. До
38 куренів, що завжди були у Війську Запорозькому, на Кубані додали ще два:
Катерининський та Березанський. Бездомівні козаки (бурлаки) могли й не вирушати
в станиці, а жити в Катеринодарі, й для них там були побудовані курені, або,
по-новому кажучи, казарми.
Найтяжча руїна запорозькій регулі дісталась од тих же людей, які двадцять років
клопоталися над поновленням Війська Запорозького. У січні 1794 року Чепіга,
Головатий та військовий писар Котляревський видали й оголосили уклад
Чорноморського війська під назвою “Порядок общей пользы”. Зроблено те було без
обміркування на козацькій раді й навіть без відома й бажання козаків.
Затверджені на своїх посадах владою “Великого Гетьмана” Потьомкіна, підвищені
російськими чинами та обдаровані кавалеріями, привідці Чорноморських козаків вже
не хотіли радитися з товариством, маючи його за щось нижче від себе, і ще більше
не бажали мати над своєю діяльністю контроль із боку військової ради.
У виданому зазначеним тріумвіратом “Порядке общей пользы” зовсім не згадано про
військову раду, так наче її ніколи й не існувало на Запорожжі. Така зміна цілком
стосувалася поглядів російського уряду, який, ще з часів царя Олексія
Михайловича, неприхильне дивився на військову раду в запорожців, і тому,
можливо, що Головатий своїм “Порядком общей пользы” скасував цю раду через
домагання вищого російського уряду.
Той же “Порядок” забезпечив військовій старшині, “яко вождям-наставникам”, право
на “вечное спокойное владение” землями, себто затвердив приватну власність на
землі, яка за царською грамотою була призначена всьому Військові. Зрозуміло, що
з цього почалося розмежування чорноморців на панів та козаків, як велося із
часів Мазепи й на Україні. Ті пани, або старшина, стали добиватися російських
армійських чинів, а чимало їх уже й мали ще з турецької війни — і з того пішов
поділ козацтва, як у регулярному російському війську, на офіцерів та нижніх
чинів. Тож про запорозьке товариство за таких обставин уже годі згадувати.
Нарешті порушена була запорозька регула щодо жіноцтва. Січі, або Коша, на Кубані
вже не було. Катеринодар, у якому жила козацька сірома, не був Січчю, а був
містом, де мешкало жіноцтво. Та й узагалі сірома, якої прибуло на Кубань біля 60
000 душ, хутко зменшувалась у своїй кількості, почасти вимираючи, почасти
одружуючись. Про це дуже дбав тепер військовий уряд, бо навіть у “Порядке общей
пользы” на окружні правління покладався обов'язок: “для распространения
семейственного жития холостых к женитьбе побуждать”. Сімейні основи, зрозуміло,
справили великий вплив на уклад козацького життя, хоч далеко менший, ніж перші
три причини.
Таким чином, завдяки “Порядку общей пользы” на Чорномор'ї через кілька років од
запорозьких звичаїв лишились одні згадки.
Тільки один раз запорозька сірома, раніше, ніж вимерти або занепасти душею,
захвилювалась і зробила спробу підняти з домовини стародавні запорозькі звичаї.
Ця хвилина відома в історії під назвою “Персидського бунту”.
В липні року 1794-го два полки чорноморських вершників під бунчуком отамана,
старого Харка Чепіги, були вислані в Польщу, де, між іншим, брали участь у
штурмі Праги та Варшави. Не встигли вони в останні дні року 1795-го повернутися
з далекого походу в Катеринодар, як у лютому року 1796-го кошовому знову
наказали вирядити два полки відбірних козаків у Астрахань для війни з персами.
Полки ті повів військовий суддя Головатий. Весь перський похід склався невдало.
Вже в Астрахані чорноморці од незвичного повітря почали хворіти; коли ж їх
 
Наші Друзі: Новини Львова