Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 серпня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185045
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
місця ще декілька чорноморських байдаків і, розпитавши Строця, подалися шукати
першого човна, то знайшли його аж біля Ісакчі, вже спаленого.
З приводу цього випадку Чепіга видав наказ, щоб козаки-чорноморці не вважали
турецьких запорожців за християн, а під час зустрічі вбивали б їх, як ворогів і
гнобителів віри христової. Проте чорноморські козаки мали ці нечислені випадки
ворожнечі з боку запорожців за герці і, здибавши їх між очеретами, часом не
тільки мирно розмовляли з ними, а навіть переходили на бік турків. Таке
ставлення чорноморців до запорожців занепокоїло Головатого, і він пустив поміж
козаками чутку, ніби турецький султан, коли буде перемир'я, то видасть усіх
запорожців Потьомкіну. Те збентежило як чорноморців, так і запорожців: перші
перестали перебігати на турецьку сторону, а другі навіть нахвалялися
побусурманитись, щоб тоді вже султан не зміг їх видати.
У травні російське військо мало переходити за Дунай, і чорноморці дуже тому
сприяли. До червня вже й Чепіга з військом був за Дунаєм і тут під Бабадагом
здибався з чималим турецьким військом, у складі якого було й декілька тисяч
задунайських запорожців. Тут серед бою зустрілись у ворожих військах не тільки
товариші, а навіть рідні брати. Задунайські запорожці взагалі не воювали проти
своїх товаришів чорноморців, а задунайський козак Помело, побачивши свого
брата-чорноморця, навіть застеріг його, щоб чорноморці не ганялись за турками,'|
бо вони зманюють їх на татарську залогу.
Завдяки застереженню Помела, Чепіга не потрапив у розкинуту турками пастку, а
зайшов татарам у бік і разом із донцями розгромив як татарське, так і турецьке
військо, а наступного дня сплюндрував і Бабадаг.
Від Бабадагу чорноморці рушили разом із російським військом генерала Рєпніна під
Мачин і брали там участь у великому та славному бойовищі 28 червня. На тому боюд
і скінчилася війна з турками, бо 31 липня в Галаці було підписано між Росією й
Туреччиною згоду, за якою межею між цим'и державами став Дністер; інші ж
завойовані Потьомкіним міста на Дунаї були повернуті султанові.
Тим часом Потьомкін захворів і направився із Дунаю. до Миколаєва, але од'їхавши
од Галаца лише 40 верств, почув себе кепсько й попросив чорноморців, що
гарцювали кіньми обабіч карети, покласти його на землю, щоб вмерти спокійніше.
Козаки прослали на траві килим, і князь проти ночі на 5 жовтня 1791 року помер.
Смерть Потьомкіна дуже занепокоїла чорноморців. Тільки він, називаючись Великим
гетьманом, мав силу та бажання підтримувати чорноморців і змушувати російських
генералів більш-менш визнавати козацьку старшину” за офіцерів, а поміщиків —
визволяти хоч невелику частину поневоленого запорозького товариства; тепер же,
після його смерті, за чорноморців не було кому заступитися бо всі російські
генерали, за винятком дуже небагатьох, дивились на козаків майже із зневагою.
Старшину Чорноморського війська найбільше непокоїли права війська на землю, бо
хоч на Коші й був указ Потьомкіна про надання Чорноморському війську володінь
між Бугом та Дністром і по Кінбурнзькій косі, й та земля навіть була одмежована,
та царської грамоти на неї військо досі не отримало.
По скінченні війни більшість Чорноморського війська зимувала на Дунаї. Тільки
Чепіга та Головатий із невеликими відділами повернулись за Дністер на козачі
землі. Тут зразу ж вони почули непевні вісті. Російські урядовці з посміхом
перестерігали чорноморців, щоб не розташовувались на Дністрі, бо все одно землі
між Дністром та Бугом роздадуть панам; генерали ж російського війська не в жарт
гомоніли, що чорноморці будуть повернуті в звичайні полки московського війська.

КЛОПІТ ПРО КУБАНСЬКІ ЗЕМЛІ
З приводу таких чуток військова старшина радилась, міркувала і врешті вирішила
послати до Петербурга Головатого із шістьма депутатами просити царицю про видачу
грамоти на землю. Головатий перший зрозумів, що на Дністрі чорноморцям не
втриматись, і через те за його порадою старшина випрошувала землю на Тамані, аби
тільки найбільше. 29 лютого на раді старшини склали прохання до цариці. Воно
подає цікаві відомості про справи війська Чорноморського.
1). З початку останньої турецької війни ми, з волі Вашої Імператорської
Величності, були зібрані небіжчиком Великим Гетьманом Потьомкіним з колишніх
запорожців, кількістю 12 622 козаків, щиро служили В. І. В. кінно, пішо й на
флоті.
2). З наказу найсвітлішого князя між нами була уряджена старшина: суддя, писар,
хорунжі, пушкар, довбиш та курінні отамани. Дав нам покійний булаву, 17
перначів, знамено (корогву), прапорів 14, військову печать і гармати, а під
оселю обіцяв відвести нам землю, відібрану од ворогів між Бугом та Дністром, та
іце на Кінбурнзькій стороні.
3). За його ж, небіжчика, наказом ми вже оселили на тих землях сім'ї наші,
кількістю 1759, а в них чоловічого коліна 5068 душ та жіноцтва 4014, і
позаводили собі хати, млини, вітряки й господарство з хліборобством,
скотарством, садівництвом, виноградарством, пасіками та рибальством.
4). Багатьох із нас, колишніх запорожців, ще пани поміщики та їхні прикажчики
тримають у підданстві й мордують під вартою, а жінок та дітей гнітять роботою. А
коли б усіх тих запорожців з їхніми родинами визволити, то було б нас самої
тільки чоловічої статі тисяч двадцять п'ять.
5). Багато між старшиною й козаками таких, що коли переселялись із сім'ями на
нові землі, то пани й їхні прикажчики безневинно пограбували й нашого добра не
вертають.
На підставі всього того чорноморці просили: “Нас, войсько, в своє монаршеє
благоволеніе матерски приняв, для поселенія нас на Тамани с окрестностями оной
милостиво повелеть отвести выгодные земли так достаточно, чтобы имеющее быть
преумножение сему войску безнужно помещаться могло и навечно спокойное,
потомственное онаго владение отправленному с сим, избранному от нас войсковому
судье Антону Головатому Высочайшую Вашего Императорского Величества милостивую
грамату выдать, так же о выпусках с губерний служивших В. И. В. старшин и
Козаков с их семействами и имением и о возврате заграбленного в таковых имениях
учинить всемилостивейшее разсмотрение”.
Виряджаючи Головатого до столиці, військова рада одночасно послала військового
полковика Гулика з півсотнею товариства оглянути Тамань і весь край між річкою
Кубанню та Азовським морем.
Головатий поїхав у Петербург, а тим часом із Дунаю почали повертатись на Дністер
піші чорноморці і їхня флотилія в 50 байдаків. Козаки мало що знали про заходи
своєї старшини щодо переходу на Кубань і, повернувшись до своїх осель, почали
щиро братися за господарство. Проте вся їхня праця була даремна, бо ще раніше,
ніж чорноморці вирядили Головатого до столиці, а саме 20 лютого 1792 року, був
виданий царський указ про те, що “добута од Порти Отаманської земля між Бугом та
Дністром прилучається до Катеринославської губернії”. Ця звістка дійшла до
Слободзеї у квітні, коли Головатий ще перебував у Петербурзі й військо ще не
знало про те, що йому відводяться землі на Кубані, а через те чорноморці були
приголомшені тяжким розчаруванням. Всі розуміли, що указ цариці матиме ті ж
наслідки, що й скасування Січі року 1775-го, й козацтво заздалегідь почало
лагодитись тікати туди, куди під час зруйнування Запорожжя повтікали їхні
товариші, бо сподіватись собі вільного життя, коли за Буг пустять панів, уже всі
сказали — “годі”. Більш рухливі козаки, не обтяжені ще хатами та сім'ями, зараз
же почали тікати на Дунай, як згадує пісня:
Ой, ходімо, пани-брати,
Царицю просити:
А чи не дасть же нам
Хоч віку дожити.
Дарувала землю
Од Дністра до Бугу,
Аж по ту гряницю,
По Бендерську дорогу.
Дарувала землю
Ще й сухі лимани:
“Ловіть, хлопці, рибу
Та справляйте жупани”.
Дарувала, дарувала
Та й назад одняла.
І жалю, печалі
Козакам завдала.
Тепер, пани-браття,
Не думай, не думай
 
Наші Друзі: Новини Львова