Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 19 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185843
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
Чоботи татарські істягав,
На свої козацькі ноги обував;
Жупан татарський істягав,
На свої козацькі плечі надівав,
Бархатний шлик іздіймав,
На свою козацьку голову надівав;
На коня татарського сідає,
Поле килиїмське вихваляє:
— Ой поле, — каже, — поле килиїмське!
Скільки я на тобі гуляв,
Да такої здобичі не здобував!
Бодай же ти літо й зиму зеленіло,
Як ти мене при нещасливій годині сподобило!
Дай же, боже, щоб козаки пили та гуляли,
Хороші мислі мали,
Од мене більшу здобич брали
І ворогів під ноги топтали!

САМІЙЛО КІШКА (ПЕРШЕ ГЕТЬМАНУВАННЯ)
Невдовзі після смерті Вишневецького-Байди на Запорожжі з'являється оспіваний у
народній думі гетьман Самійло Кішка. Родом він був із Канева, козакувати почав,
певно, десь року 1550-го, в добу тяжких обставин козацького життя, під час війн
та походів Вишневецького набув собі великого войовничого хисту та завзяття.
Ставши гетьманом, він заповзявся доробити те, що не вдалося Байді, а саме:
відкрити запорожцям шлях до моря. Вишневецький зруйнував Аслам-город, що
заступав вихід у море, та, мабуть, не встиг використати того здобутку, бо
історія не дає звісток ні про жоден морський похід за часів Байди. Самійло Кішка
хотів скористатися завоюванням свого попередника і став лагодитися до походу на
море та будувати чайки.
Запорожці раділи замірам свого гетьмана, бо з боку моря — з турецьких
галер-каторг та набережних міст — їм вчувався стогін братів-невольників. Вони
охоче заходилися будувати чайки, і ще до року 1568-го Самійло Кішка вже встиг
вийти на Чорне море й завдати туркам великої шкоди. Це стверджується тим, що
того ж року польський король Жигмонт Август, через скарги турецького султана на
козацькі морські напади й через його погрози помститися, видав універсал про те,
щоб козаки зійшли з Низу, тобто із Запорожжя, на Україну, оселилися б біля
прикордонних замків та були на королівській службі.
Після того, а саме року 1570-го, козаків, що перебували на Україні, записали у
реєстр і призначили до них за старшого шляхтича Яна Бадовського; запорожці ж
королівського універсалу не послухали. Великого Лугу та південних степів не
покинули й писатись у реєстр не захотіли, бо не бажали поступитися своєю волею;
у призначенні ж козакам старшого владою короля вони вбачали порушення свого
звичаю обирати отаманів та гетьманів вільними голосами. Через те запорожці й не
признали Бадовського за свого старшого.
Скільки років гетьманував на Запорожжі Самійло Кішка і скільки разів виходив на
море — невідомо; тільки знаємо з народної думи, що врешті турки захопили його в
неволю. Як сталася та пригода, ніхто не скаже. Можемо тільки зазначити, що під
час морських походів козаки завжди були в небезпеці від того, щоб дістатись у
руки туркам, бо за доброго вітру турецькі галери ходили прудкіше, ніж козацькі
чайки, і, нагнавши їх, вороги могли топити гарматною пальбою, а козаків забрати
з води у неволю. Та й без того немало траплялося запорожцям лиха на морі від
хуртовини. Під осінь та взимку Чорне море дуже бурхливе, і легким чайкам часом
несила боротися з розлютованою хвилею. Може, Кішці й спричинилася така пригода,
про яку співається в народній думі “Буря на Чорному морі”:
Ой, на Чорному морі
Та на білому камені,
Там сидить сокіл ясненький,
Жалібненько квилить-проквиляє,
Смутно себе має, на Чорне море пильно поглядає,
Що на Чорному морі щось недобре починає:
Що на небі усі зірки потьмарило,
Половина місяця в хмари вступила,
І все небо тьмою укрило.
А із хмари дрібний дощик накрапає,
А по морю злосупротивна хвиля вставав,
Судна козацькі молодецькі на три часті розбиває.
Першу часть узяло — в землю Огарянську занесло,
Другу часть вхопило — у Дунай в гирло забило;
А третя часть де ся має?
Посеред Чорного моря,
На бистрій хвилі, на лихій хуртовині потопає.
Такою ж хуртовиною могло й Самійла Кішку, разом із найближчою старшиною січовою,
викинути на турецький берег і там віддати туркам у неволю. Але могло те лихо
статися й не на морі. В думі про Самійла Кішку оповідається, що він був
захоплений у Лузі Базавлузі разом із сорока товаришами, що прибули на Дніпро
галерами:
Ой, у Лузі Базавлузі там стояв курінь бурлацький,
Там був-пробував Кішка Самійло, гетьман козацький,
І мав він собі товариства сорок чоловіка.
То турецьке паня, молоде баша
По Чорному морю безпечно галерою гуляв
Да до Кішки Самійла в гості прибував,
Та так до них в гості прибував,
Що всіх козаків гетьманських-запорозьких
на місці заставав,
Залізні їм пута подавав.
Слова “в гості прибував” треба розуміти як жарт: певно, турки, помщаючись за
морські походи Кішки, піднялися Дніпром до Лугу Базавлугу, напали несподівано на
Січ або на якийсь відділ Війська Запорозького, де був сам гетьман, і захопили
його у бранці.

ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ
Доки Україна за часів Вишневецького та Самійла Кішки почала трохи відпочивати
від татарських нападів, на неї насувалось нове лихо. Року 1569-го після
Люблінської унії Україну було зовсім одірвано від Литви й прилучено
безпосередньо до Польщі, і звідтоді становище українського селянства стало ще
дужче гіршати, бо польський уряд почав оддавати його панам у власність без права
переходити з місця на місце і навіть позбавив громадянських прав. Під впливом
тих утисків селяни кинулись тікати на схід, за Дніпро, та заселяти Лівобережну
Україну. Та й те не допомагало, бо польська шляхта випрошувала в короля грунти й
на Лівобережжі, як тільки вони залюднювалися; так що селяни ледве встигали
впорядковувати на вільних землях своє господарство, як уже знову довідувалися,
що вони не вільні, а під паном. Побачивши тоді, що від неволі немає й тут
порятунку, більш рухливі й волелюбні селяни почали втікати на Запорожжя і тим
збільшувати й зміцнювати Військо Запорозьке.
Хто гетьманував на Запорожжі одразу після Самійла Кішки — невідомо; історія
подає лише звістку про те, що року 1574-го запорожці ходили морським походом на
турецькі дунайські міста під проводом кошового отамана Покотила.

ГЕТЬМАН ІВАН СВІРГОВСЬКИЙ
Того ж 1574-го року козацтво вдруге втрутилося в молдавські справи. Господар
Івоня звернувся до польської шляхти й до козаків, щоб допомогли йому скинути
турецьке ярмо. На те прохання відгукнувся й Свірговський, прозваний у народних
піснях гетьманом. Зібравши козаків, він вирушив походом до Дністра і,
з'єднавшись там з Івонею та молдавським військом, погромив турецькі залоги в
Тягині (тепер Бендери), в Білгороді та Браїлові й, добувши всі ті міста,
поруйнував їх, коли ж на поміч туркам із Буджака вийшли татари, то Свірговський
виступив їм назустріч і, впень розбивши, відігнав назад.
Така славна перемога козаків збентежила султана Селіма, і він вислав проти
молдаван та козаків 200 000 турецького війська. У великому бойовищі, недалеко
Дунаю, турки здобули перемогу над спільниками й почали оточувати їх з усіх
 
Наші Друзі: Новини Львова