Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 25 серпня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185147
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
запорожці об'їздили ще сю зиму степи окремими чатами, бо відомо, що вони
відвідували річку Гайчур та могили Барабашеву й Токмак.
Доки військо перебувало зиму на Січі, поміж запорожцями знову вибухнуло
незадоволення старшиною, найбільше з приводу того, що військо на війні було на
послугах російському війську та генералам, які часом поводились із запорожцями і
навіть з їхніми полковниками та старшиною дуже нечемно, та ще з приводу того, що
Калнишевський, як казали козаки, “підслуговуючись Москві”, покинув без війська
східні запорозькі землі й призвів їх до руїни, а чимало товариства — до загину.
У грудні року 1769-го під час обіду в Корсунському курені козак Дорошенко почав
дорікати отаману Петрові Остроуху та колишньому кошовому Скапі за те, що вони
допомагають “москалеві”, гнітять товариство, і зрештою назвав їх обох
зрадниками; після обіду ж, коли Скапа почав Дорошенкові погрожувати, козаки
побили Скапу, кажучи, що він, їздивши в Москву “складати закони”, продав
запорозькі вольності за того портрета (медаль), що носить на грудях.
Калнишевський звелів Дорошенка і всіх, хто бив Скапу, заарештувати, і всупереч
із звичаями Війська Запорозького, віддав їх на суд комендантові Ново-Січового
ретраншементу. Цим учинком отаман показав, яка різниця була між ним та кошовим
Іваном Сірком. Той уперто обстоював незалежність військового запорозького суду
од російської влади, кажучи, “як ми видамо одного (самозванця Сімеона), то
Москва всіх нас поодинці розтягає”; Калнишевський же сам порушив ту незалежність
без вимог навіть із боку російського уряду.
Незадоволення кошовим спалахнуло знову, коли Калнишевський в березні 1770 року
виступав у похід. Корсунський курінь не захотів іти слідом за кошовим,
вимагаючи, щоб раніше було визволено із в'язниці Дорошенка та його товаришів.
Наказний отаман Косап почав умовляти корсунців, але вони, дійшовши до річки
Базавлука, отаборилися там і стали вибирати собі нового отамана. Щоб приборкати
корсунців, Калнишевський із походу попросив генерала Паніна заарештувати
бунтарів російським військом й заслати їх за непокору “на Сиберію”. Так воно й
сталося, і чимало запорожців Корсунського куреня загинуло в Сибіру на каторзі.
З цих випадків видно, що Калнишевський, як і колись Мазепа, Самойлович та
Брюховецький, підтримав свою владу на Січі не власним впливом на громаду, а
силою російського уряду та війська.
Останній вчинок украй одвернув од нього запорожців і в березні того ж року
Щербинський курінь змовився, щоб Калнишевського вбити та, обравши кошовим
отаманом Пилипа Федорова, перейти під протекцію турецького султана. Змова ця
почала поширюватись у війську, та про неї довідався один із січових священиків і
застеріг Калнишевського, а той ужив заходів, щоб завчасу загасити бунт.
На початку року 1770-го все Запорозьке Військо було поділене на три частини.
Головне військо — 7352 козаків із Калнишевським на чолі було віддане під команду
князя Прозоровського. Друге військо — Низове, 2930 козаків — під керуванням
військового старшини Третяка — на чотирьох десятках байдаків випливло в лиман
під Очаків; нарешті, третя частина війська — 995 козаків — під орудою полковника
Порохні стала під команду генерала Берга, військо якого стояло на річці Конці.
З першого війська ватаги комонних запорожців об'їхали всі степи біля Очакова,
здобули його передмістя, причому 10 запорожців було вбито та 27 поранено, і
дійшли до Дністровського лиману. Виявилось, що татари поховались у фортецях та
за Дністром і навіть худобу свою позаганяли так, що запорожцям небагато
дісталося здобичі.
Запорозькі байдаки з полковником Третяком ціле літо вишукували ворогів у лиманах
і мали зачіпку з турками біля Кінбурзького замку. Зачувши на Кінбурзі
стрілянину, з Очакова випливли 11 турецьких кораблів і погнались за запорожцями.
Третяк заманив турків до Дніпрових гирл. Зчепився там із ворожими кораблями й
невеликими гарматами із своїх байдаків накоїв трьом кораблям такої шкоди, що
весь турецький флот мусив тікати назад у Очаків. Восени, повернувшись на Січ,
Третяк попросив генерала Паніна, чи не можна б дати Війську Запорозькому хоч дві
гармати, які б стріляли так далеко, як турецькі.
Тієї ж осені головний відділ Запорозького Війська ходив під рукою князя
Прозоровського під Очаків. Проти нього з фортеці виступила залога в 5000 душ із
гарматами, та запорожці разом із донцями та карабінерами розгромили її й
захопили здобич: три мідяних гармати, 11 прапорів, пернач та безліч усілякої
зброї. Як виходить, цей бій був нелегкий, бо в запорожців загинув курінний
отаман Яків Воскобойник та поранило курінного Михайла Дегтяря і двох військових
старшин, Івана Бурноса та Пилипа Стягайла.
Після того, як турки й татари були розбиті біля річки Ларги, а пізніше біля
Кагулу, татари кинулись тікати із Буджака через Очаків та Кінбурн у Крим. Тут їх
вистежив Данило Третяк своїм флотом, розбив деякі їхні загони й захопив 673 душі
невільників, здебільшого волохів та жидів, а пізніше напав на самого кримського
хана, коли той переїздив через Кінбурнзьку косу й, знищивши військо, що з ним
було, відібрав дві корогви та срібну, з позолотою, палицю. Навіть сам хан ледве
не дістався йому в бранці. З визволеного полону волохів було поселено на
запорозьких землях біля устя річки Сури, — село Волоське, що існує й зараз;
жидів же запорожці не захотіли тримати на своїй землі й одіслали в фортецю
святої Єлизавети до російського начальства.
Надходила вже зима, а проте низовому загонові запорожців накинули ще нову
роботу. Побачивши, що розбите турецьке військо пішло за Дунай, а кримський хан
ледве втік у Крим, Буджацькі й Едісанські татари, а далі й Едічкульські та
Джамбуйлуцькі, залишившись без турецької оборони, перейшли під владу Росії. Щоб
забезпечити перші дві орди від впливу та помсти турків, російський уряд надумав
перевезти їх на лівий бік Дніпра разом із їхніми гарбами, худобою та збіжжям.
Оту тяжку роботу Панін і накинув на Третяка.
У листопаді запорожці серед криги, що пливла Дніпром, мусили перевозити на
військових: байдаках і людей, і коней, і гарби з усіляким збіжжям. Біля
Кизикермена козаки таким чином переправили біля 12000 татар та кілька десятків
тисяч коней і худоби, але при тому втратили три десятки військових байдаків та
застудили чимало товариства.
За службу Запорозького Війська цариця Катерина 5 січня 1771 року видала указ,
яким “за отличные в прошлую и нынешнюю камлании отлично-храбрые противу
неприятеля поступки и особливое к службе усердие” пожалувала Калнишевському
золоту медаль, обсипану самоцвітами, із власним портретом. Таїкі ж медалі,
тільки без самоцвітів, були пожалувані; військовому обозному Павлу Головатому,
писареві Івану Глобі, хорунжому Якову Качалову, осавулу Сидору Білому, судді
Миколі Косапу й військовим старшинам: Івану Бурносу, Андрію Носачу, Андрію
Порохні, Андрію Лук'янову, Макару Нагаю, Софрону Чорному, Пилипу Стягайлові,
Лук'яну Великому, Олексі Чорному та Василеві Пишличу.
Після цього року у царському дворі стало звичаєм, або, сказати б, увійшло в
моду, записуватися вельможам у запорозькі козаки, й першими записались граф
Панін та князь Прозоровський.
Цілу зиму, як і попередній рік, запорожці мусили тримати в степах бекети; по
весні ж Військо Запорозьке знову поділилось. Кошовий із 6000 козаків та 12
гарматами пішов під Очаків та Хаджибей і мав там три щасливі баталії з ворогами:
21 червня, 15 вересня та 9 жовтня. Друга частина війська попливла байдаками на
низ і цього разу не тільки лиманом, а й давнім запорозьким шляхом — на Дунай.
На жаль, тепер військо мало тільки 19 байдаків, бо решта загинула і зіпсувалася
під час перевозу через Дніпро татар. З цими суднами 16 квітня 1771 року із Січі
вирушив уповноважений радою полковник Яків Сідловський. Незважаючи на свою
невелику силу, запорожці пропливли до Килії, а далі, виконуючи накази генералів
російського війська, ходили під Тульчу, Смаїлів (Ізмаїл), Браїлів, Мачин,
Гірсове та Силістрію й інші міста, які здобувало російське військо. Під Тульчою
запорожці, які колись за часів Сагайдачного, штурмували й захопили чотири
турецькі кораблі й чимало галер та менших суден, а в гирлах, біля устя Дунаю,
добули 8 галер із 26 гарматами. Окрім того, козаки скрізь вистежували турків,
нападали на їхні бекети, чимало брали в полон й піднесли славу Війська
Запорозького на таку височінь, що вона вже давно не бувала. На жаль, і втрати
Війська під час сього походу були великі, й навіть був поранений і помер од ран
сам полковник Сідловський.
Третій відділ Запорозького Війська в 500 козаків під проводом Опанаса Колпака
був з армією князя Долгорукого і вів їй перед у поході на Перекоп. 21 травня
Колпак перейшов Білозерку й, проминувши Каїрку, Виливали, Чорну Долину, Зелену
Долину, Чаплинку та Каланчак, подолав недалеко Перекопа Гниле Море й сповістив
Долгорукого, що татари засіли в Перекопі й не виходять із нього, хоч запорожці й
під'їздили під самі стіни та викликали їх на герць. Опріч того, Колпак дав
 
Наші Друзі: Новини Львова