Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 19 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185842
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
Правда, на козакові шати дорогії —
Три семирязі лихії:
Одна недобра, друга негожа,
А третя й на хлів не згожа.
А ще, правда, на козакові постоли в'язові,
А онучі китайчані —
Щирі жіночі, рядняні;
Волоки шовкові —
Удвоє, щирі жіноцькі валові.
Правда, на козакові шапка-бирка:
Зверху дірка,
Травою пошита,
А вітром підбита.
Куди віє, туди й повіває,
Козака молодого прохолоджає.
Та гуляє козак Голота, погуляє;
Ні города, ні села не займає, —
ІІ
На город Килію поглядає.
У городі Киліі татарин сидить, бородатий,
По горницях походжає,
До татарки словами промовляє:
— Татарко, татарко!
Ой, чи ти думаєш те, що я думаю?
Ой, чи ти бачиш те, що я бачу?
Каже:
— Татарине, ой, сідий, бородатий
Я тільки бачу, що ти передо мною по горницях походжаєш,
А не знаю, що ти думаєш та гадаєш.
Каже:
— Татарко!
Я те бачу: в чистім полі не орел літає,
То козак Голота добрим конем гуляє.
Я його хочу живцем у руки взяти
Та в город Килію запродати,
і ще ж ним перед великими панами-башами вихваляти,
За його много червоних, не лічачи, брати,
Дорогії сукна, не мірячи, пощитати.
III
То теє промовляє, дорогеє плаття надіває;
Чоботи обуває,
Шлик бархатний на свою голову надіває,
На коня сідає,
Безпечно за козаком Голотою ганяє.
А козаченько оглядається
І корбачем одбивається.
Та вже ж той козак Голота добре козацький звичай знає,-
Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає.
Каже:
— Татарине, татарине!
На віщо ж ти важиш:
Чи на свою ясненькую зброю,
Чи на свого коня вороного,
Чи на себе, татарюгу старого?
Я, — каже, — важу на свою ясненькую зброю,
А ще лучче — на мого коня вороного,
А ще лучче — на себе, татарюгу старого.
Я тебе хочу живцем у руки взяти,
В город Килію запродати,
Перед великими панами-башами вихваляти
І много червоних, не лічачи, набрати,
Дорогії сукна, не мірячи, нощитати.
Та козак Голота добре звичай козацький знає,
Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає.
Ой, — каже, — татарине, ой, сідий же ти, бородатий!
Либонь же ти на розум небагатий:
Не ти козака у руки не взяв,
А вже козакові віри доняв,
А вже за його й гроші пощитав.
А ще ж ти між козаками не бував,
Козацької каші не ідав
І козацьких звичаїв не знаєш.
А татарин його озирає,
З його насміхає.
— Ой ти, — каже, — козаче, козаче-нетяго!
Звідкіля ти розуму набрався,
Що вельми одіжно убрався?
Ой, на що ж ти уповаєш?
Чи на свою шапку-бирку,
Що травою шита,
Вітром підбита —
А зверху дірка?
Чи на свої постоли боброві,
Що шовкові волоки —
Водносталь з валу?
Чи на свою сермягу семилатную?
— Ой, татарюго старий, бородатий,
Що твоя одежа зможе?
Ще побачим, кому бог поможе.
IV
Ой, на полі та й на Килиїмськім,
На шляху битім, ординськім,
То не ясний сокіл літає —
То козак Голота, сердешний, добрим конем гуляє.
Ой, став татарин ік йому приїжджати,
Став тугого лука напинати,
Сердешного козака Голоту стріляти-рубати,
Та козак Голота нагайкою стріли одбиває,
Ой, на татарина скрива, як вовк, поглядає.
— Ой ти, татарин, старий, бородатий,
Да на розум небагатий!
Ти між козаками не бував
І козацької каші не їдав,
І козацьких жартів не знаєш...
Десь у мене був з кулями гаман —
Я ж тобі гостинця дам.
Як став йому гостинці посилати,
Став татарин із коня похиляти.
— Ой ти, татарине, старий, бородатий,
Да на розум небагатий!
Ще ти мене не піймав,
Да уже в город Килію запродав
І срібні за мене гроші побрав!
От тепер твого одного коня вороного
Поведу до шинкарки пропивати,
А другим твоїм конем вороним
По городу Килії гуляти, —
Ой, гуляти, гуляти, гуляти
Да єдиного бога споминати!
Тоді козак добре дбав,
Чоботи татарські істягав,
 
Наші Друзі: Новини Львова