Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 21 травня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 183033
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
історичною подією.
Ті кари й мордування схвилювали людей на Україні й обурили давніх оборонців
українського люду — запорожців. Наслідком учинків Барської конфедерації було те,
що в Чорному лісі, Чуті й на Мигеї знову скупчилися під проводом колишніх
запорожців чималі ватаги гайдамаків, які згодом називалися в народі “коліями”.
Тим часом польський король, не маючи сили боротися зі сваволею панів Барської
конфедерації, просив російський уряд дати на Україну для приборкання панів
російське військо. Цариця прислала військо, і як тільки воно кинулося руйнувати
маєтки непідвладних королеві панів, простий люд на Україні зрозумів те так само,
як і року 1734-го, що начебто це військо має визволяти людей од польских панів.
Пішли чутки навіть про “Золоту” царицину грамоту, якою нібито наказувалося
винищити всіх поляків та жидів; і під впливом тих чуток народ почав гострити
ножі, дожидаючись тільки привідців, що завжди приходили із Запорожжя.
Зрозуміло, що запорозькі традиції не давали січовикам спокійно дивитись на те,
що коїлося на Україні, й завзятіші з них подалися до Тясмину на Чигиринщину й у
квітні 1768 року скупчились у лісі біля Мотронинського. монастиря, обравши на
отамана Максима Залізняка.
Максим Залізняк, як згодом засвідчив на Січі отаман Тимошівського куреня, прибув
на Запорожжя біля року 1757-го і, пробувши там кілька років молодиком, привчився
ходити біля гармат і був на Січі гармашем. Проте йому було нудно тут: він часто
ходив на заробітки до татарських рибалок на великі лимани, а останні роки перед
повстанням часто пробував у Лебединському та Мотронинському монастирях. Гомоніли
люди, що він мав думку навіть лишитися в монастирі назавжди, та промови отця
Мельхиседека разом із вістями про нечувані утиски поляків проти українського
люду, збудили в його серці завзяття й рішучість. Із вісімнадцятьма товаришами
Залізняк, діставши од Мельхиседека благословення, вийшов у ліс за дві версти од
монастиря, до Холодного Яру, й там почав лагодити зброю та закликати до себе
людей з усіх околиць. Тут він поєднався із дрібними ватагами запорожців і з
гайдамаками, що надходили з Мигеї й із Чути, а під впливом чуток та кобзарських
співів сюди почала збиратися, тікаючи від панів, і голота з України.
Наприкінці квітня Максим Залізняк вирушив із своїми ватагами з лісу і, як
оповідають народні перекази, після посвяти Мельхиседеком козацької зброї, пішов
із коліями на Медведівку і, розправившись там із поляками, уніатськими попами та
з жидами, попрямував далі на Жаботин. По шляху народ радісно зустрічав Залізняка
та його товаришів, допомагав йому перемагати команди жовнірів та приєднувався до
повстанців. Тодішні думки українського люду можна зрозуміти з уривку народної
пісні.
Ой, сів пугач на могилу
Та й крикнув він: пугу!
Чи не дасть бог козаченькам
Хоч тепер потугу!
Щодень ждемо, щоніч ждемо,
Поживи не маєм.
Давно була Хмельниччина, —
Уже не згадаєм.
Про вихід Максима Залізняка із Мотронинського монастиря та про перші події
коліїв теж збереглися уривки з народної пісні:
Максим, козак Залізняк,
Славний, з Запорожжя,
Як виїхав на Вкраїну,
Як повная рожа.
Славний козак Залізняк,
Славний козак і Гнида —
Не зосталось на Вкраїні
Ні ляха, ні жида.
Ой, в городі Мотровичах
Нова новина:
Породила козаченьків
Шовкова трава.
Жаботинський сотник Мартин Білуга, що заступив місце вбитого поляками Харка, теж
приєднався до Залізняка, і вони разом помстились за Харка і зчинили в Жаботині
різанину; скарали на смерть навіть самого губернатора Степовського.
Гей, Максиме-полковнику, ти славний воїну,
Гей, випусти з Жаботину хоч людську дитину!
Максим козак Залізняк листи одбирає,
Усіх ляхів із жидами докупи збирає.
Ізігнавши усіх ляхів з жидами докупи,
Оддав ляха губернатора да Білузі в руки.
Білуга Мартин Жаботинський та по ринку ходить,
Свого пана губернатора за собою водить.
І, водячи за собою, та й до його й каже:
“Не одного тепер ляха голова поляже!”
Після Жаботинської різанини польське панство на Україні разом із католицьким та
уніатським духовенством і жидами заметушилось і почало рятуватися. Всі пригадали
оповідання дідів про Хмельниччину й, покидаючи все своє добро, кинулись тікати.
Та тікати в Польщу було далеко й небезпечно, бо скрізь навколо вже піднімалися
месники за польські кривди. Довелося всім ховатися в Умані, де була міцна
фортеця та замок пана Потоцького з чималою військовою залогою.
До Залізняка тим часом приєднався козацький сотник із Сміли Шило. Розправившись
в місті, Залізняк послав Шила та Білугу з відділами на Богуслав, а сам пішов на
Корсунь.
Гей, як вийшов сотник Смілянський з своїми козаками:
“Ступай, ступай, Шило сотнику, в Богуслав із нами!”
А в'їхали в Богуслав у середу вранці,
Накидали в тій годині жидів повні шанці.
Здобувши після того ще й Черкаси та прилучивши до себе кілька загонів інших
ватажків, Залізняк підступив під Лисянку, де в замку Яблонівського скупчилося
більше 200 панів та жидів. Поляки почали, було, обороняти замок, та
мешканці-українці одчинили Залізнякові браму, й колії, вдершись у замок,
лютували над поляками й жидами, а ще гірше над католицькими ксьондзами.
Скрізь, де колії брали містечка, замки й міста, вони руйнували панські оселі й
будинки, мордували жидів та ксьондзів і палили костьоли.
Покінчивши з Лисянкою, Залізняк зі своїми ватагами наближався до Умані, куди
збіглося багато шляхти та жидів і де містилися чималі польські скарби. Оборона
міста лежала головним чином на двірських козаках пана Потоцького на чолі із
сотником Іваном Гонтою. Він мав у поляків велику шану, а проте, коли спалахнуло
повстання Залізняка, Гонта згадав, якого батька він син, і увійшов із Залізняком
у зносини.
Гонта, сотник Уманський, поміж військом ходить,
А з Максимом Залізняком листами говорить.
А в неділю рано стали в дзвони бити,
Гей, став Гонта з козаками під Умань підходити.
Коли Залізняк уже зовсім наблизився до Умані, Гонта вийшов зі своїми козаками
йому назустріч, ніби игоб би-тися з ним, а проте прилучився до нього.
Разом із Гонтою Залізняк здобув Умань, а далі, й замок, у якому оборонялася
польська шляхта; побив багато поляків і жидів, поруйнував костьоли та єзуїтські
школи і взагалі вчинив погром, найбільший з усіх, які досі робив.
Доки Залізняк був під Уманню, інші гайдамацькі ватажки громили польську шляхту
по інших місцях. Семен Неживий з-під Мошен хазяйнував на Черкащині, Іван
Бондаренко — на Полісі, а Яків Швачка розправлявся з панами та жидами в околицях
Білої Церкви, Василькова та Фастова. Цього ватажка коліїв теж оспівала народна
пісня:
Ой, не звіть мене Швачкою,
А звіть мене Кийло!
Позаганяв жидів, позаганяв ляхів
В Білу Церкву на стійло.
Ой, вже ж тая Білая Церква
Та оббитая китайками;
Ой, тепер вона да завойована
Да славними козаками!
II
 
Наші Друзі: Новини Львова