Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 19 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185876
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
розбігатися з Січі; багато козаків загинуло з безхліб'я по луках та байраках.
Торгівля Запорожжя припинилась, і після війни запорожці лишились майже без хліба
і одягу. Російський уряд із замиренням не вимовив запорожцям права вільно
плавати по Чорному морю, і за пунктом IX умови з Туреччиною “морська торгівля
між Росією й Туреччиною має відбуватись тільки на турецьких кораблях”. Що ж до
земельних меж, то за умовою 1739 -1740 років, віддали Туреччині добрий шмат
запорозьких земель на західному боці Дніпра, з устями річок Мертвих Вод, Гнилого
Єлан-ця, Інгулу й Інгульця. Правда, запорожці не хотіли й знати про передачу
частини їхніх степів татарам і не пускали їх на устя цих річок.
В жовтні 1740 року померла цариця Анна Іванівна, а через рік на престол стала
Єлизавета Петрівна.

ДРУГИЙ ГАЙДАМАЦЬКИЙ РУХ НА УКРАЇНІ
Весь час турецької війни народні рухи на Правобережжі не вщухали. Люди не хотіли
коритися польській владі й гуртувалися по лісах, створюючи ватаги. Тільки на той
час поляки мали завзятого собі оборонця в особі Сави Чалого. З полком найманого
польського війська він стояв у Немирові й звідтіля без жалю вистежував і громив
ватаги своїх колишніх товаришів, а коли ті якось почали втікати на Запорожжя, то
він скористався з того, що Військо Запорозьке було на війні, вскочив слідом за
гайдамаками з полком поляків та волохів у запорозькі землі, зруйнував на Бузі
запорозький Гард, не пожалівши навіть церкви та рибальських гардів (приладдя для
рибальства).
Звістка про цю подію страшенно обурила не тільки гайдамацьких ватажків, а й
Військо Запорозьке, як громаду, бо зрада запорожця товариству була тяжкою
ганьбою всьому Війську Запорозькому... І от один із гайдамацьких ватажків — Гнат
Голий заповзявся скарати Саву Чалого за його зраду. Прихопивши з собою десяток
найзавзятіших товаришів, він потай пробрався в Немирів, де Сава проживав у
добротному будинкові, й однієї ночі вдерся з кількома козаками у хату до Чалого.
Побачивши давнього приятеля на порозі, Сава зразу зрозумів, з якою метою той
прийшов, і хотів було оборонятись, та Гнат Голий із товаришами накинулися на
нього зі списами і, захопивши живого в бранці, привезли на Січ, а там військовий
суд засудив зрадника до смертної кари, і Саву Чалого козаки забили киями.
Зрада Чалого й кара з боку запорожців справили на Україні велике враження, й це
відбилося в багатьох народних піснях, і кобзарі й досі співають на Україні:
Ой, був у Січі старий козак, на прізвище Чалий,
Вигодував сина Саву ляшенькам на славу.
“Ой, чи бачиш, старий, сідий, а що твій син робить, —
Як полове запорожців — то в кайданах водить!”
Ой, як крикнув старий, сідий та на запорожців:
“Хіба ж нема поміж вами удалих молодців?!”
Обізвався Гнатко-братко: “Та ні в віщо вбратись;
Знаю, знаю пана Саву — можу з ним погратись”
“Ой, як можеш, брате Гнате, з Савою погратись,
Буде тобі, брате Гнате, у віщо й убратись”
Ой, ще не світ, ой, ще не світ, ой, ще не світає,
А вже Гнатко з кравчиною коники сідлають.
Заїхали в нову корчму меду-вина пити.
Набігались вражі ляхи, — хотіли побити.
Ой, вдарили запорожці навхрест шабельками,
Повтікали вражі ляхи попід рученьками.
Ой, був Сава в Немирові в тестя на обіді,
Та не знав він і не відав об своїй гіркій біді.
Приїжджає та пан Сава та до свого двору,
Питається челядоньки: “Чи все гаразд дома?”
“Ой, все гаразд, пане Саво, і добра година:
Породила твоя пані хорошого сина;
Ой, все гаразд, пане Саво, та за одно страшно:
Виглядають гайдамаки із-за гори часто”
“Та нехай вони виглядають, — я їх не боюся! —
Єсть у мене війська много, — я з ними поб'юся!”
Ой, сів Сава кінець столу та листоньки пише,
А Савиха молоденька дитину колише;
Сидить Сава в кінці столу, листоньки читає,
А Савиха молодая важкенько зітхає:
“Ой, ну, люлі, мале дитя, ой ну, люлі, спати, —
Наїхали гайдамаки до нашої хати”.
А у того пана Сави весь двір на помості,
Приїхали та до нього козаченьки в гості.
“Здоров, здоров, пане Саво, а що ти гадаєш:
Здалека ти гостей маєш, — чим їх привітаєш?”
“Ой, чим же вас, милі братця, я буду вітати, —
От дав мені господь сина, — буду в куми брати”.
“Ой, чом же ти, пане Саво, тоді не кумався,
Як у Січі з отаманом у вічі видався?
Та йшов же ти біля його та й не привітався?”
“Піди, хлопку, піди, малий, та уточи пива, —
Та вип'ємо з козаками за малого сина;
Піди, хлопку, піди, малий, та уточи меду, —
Трудно-нудно на серденьку: головки не зведу!”
“Не того ми наїхали, щоб пить, кумувати,
Хочем тебе, пане Саво, із душею взяти.
Було б тобі, пане Саво, Гард не руйнувати,
Коли хотів запорожців в куми собі брати!
Було б тобі, пане Саво, шкоди не робити,
Запорозьким козаченькам голов не лупити,
А піймавши у неволю, — в кайданах не водити”.
Ой, кинувся да пан Сава до ясної зброї, —
Та підняли пана Саву на ратища вгору.
Відплачуючи за Саву Чалого, польські пани з чималим полком війська гналися за
ватагою Гната Голого та, не наздогнавши її, напали на запорозький Гард і вдруге
зруйнували його. Запорозький Кіш скаржився з приводу цього Сенату, й російський
уряд листувався з польським урядом, та поляки так і відповіли, що Гард
поруйновано за те, що запорожці наскочили на Немирів і захопили там польського
полковника Саву Чалого.
Після того наскоки гайдамаків на польських панів на Правобережжі довго не
припинялися й викликали з боку польського уряду скарги в Петербург на те, що по
війні Росії з Туреччиною не запрошували Польщу до межування земель, і через те
нібито запорожці захопили біля Синюхи польські землі. З приводу цього наприкінці
року 1744-го Київський генерал-губернатор Леонтьєв наказав кошовому Якиму
Ігнатовичу розпитати запорозьких дідів та списати для нього, де справді була
межа Війська Запорозького з Польщею.
З відповіді Коша Леонтьєву од року 1745-го, виявилося, що поміж запорожцями
добре зберігались перекази про здобутки Війська за часів Богдана Хмельницького й
попередніх гетьманів. Перш за все з уст дідів записали, що межа з Польщею була
по річці Случі, й усі землі від Дністра до Дніпра складали сьогобочну,
Правобережну, Україну. Інші діди, зрозумівши, що мовиться про землі виключно
Запорожжя, обмежовували їх так: запорозькі землі йшли на заході од устя Тясмину
до Дніпра через Чорний ліс до річки Висі під Лебедин, далі річкою Синюхою та
Бугом до Очакова і лиманом, “поки кінь копитами дна достане”, до устя Дніпра; до
Запорожжя також належали Трахтемирів, де був запорозький шпиталь, та Келеберда й
Переволо"на на Дніпрі.

СУПЕРЕЧКИ ЗА ЗЕМЛІ
Біля тих же часів почалися суперечки за землі й на сході Запорожжя із донцями.
Чим дужче слабшала татарська орда, тим більше її земель захоплювали запорожці й
донські козаки. Землі по Міусу, Лугані, Бахмутці, Терцю, Кальміусу та Берді
обидва війська мали тепер своїми, ворогували за них, навіть бились і скаржились
один на одного до Петурбурга. Опріч того, козаки обох військ переїздили за
Азовське море на рибальство й там билися за коси й лимани.
Року 1745-го в змагання Війська Запорозького з донцями втрутився нарешті
російський уряд і царською грамотою наказав кошовому Василеві Сичу, щоб усі
 
Наші Друзі: Новини Львова