Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 19 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185872
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
запорожцям на потугу путивльських козаків, але та поміч була дуже незначна.
Проте року 1556-го Байда вирушив-таки походом на Очаків і, зруйнувавши його
околиці, визволив чимало невольників. Тільки через брак гармат йому не вдалося
добути Очаківський замок. Повернувшись із походу, Вишневецький негайно ж напав
на Аслам-город та тільки й цього міста не взяв, а, обминувши його, обійшов із
козаками всі татарські степи й попалив улуси до самісінького Перекопу.
Відплачуючи за ті козацькі напади, хан кримський наприкінці того ж року,
діждавшись, доки Дніпро замерзне навколо Хортиці, атакував із великою ордою
містечка Вишневецького, але захопити їх не зміг. Козаки цілий місяць давали
татарам відсіч і, добре погромивши ворога, врешті-таки відігнали геть.
По весні, радіючи своїй перемозі, запорожці посідали в човни, несподівано
підпливли до Аслам-городу, взяли його штурмом і, повигинавши всіх бусурманів та
визволивши чимало невольників, повернулися на Хортицю з великою здобиччю.
Та недовго запорожці святкували перемогу. Через півроку Хортицю оточили вороги;
зі сходу підступив хан з ордою, з півдня на сандалах і галерах прибули турецькі
яничари, а із заходу підсунулося волоське військо, підвладне султанові.
Тяжко довелося козакам одбиватися від ворогів, бо тих було вдесятеро більше,
допомога ж ні від короля, ні від царя не прийшла, проте запорожці міцно стояли й
одбивалися, не шкодуючи свого життя, і лише через чотири місяці, коли на Хортиці
не вистачило припасів, Вишневецький потай покинув острів і подався з городовими
козаками до Черкас, а запорожці попливли у Великий Луг до своєї добре прихованої
й не відомої ні татарам, ні туркам Січі.
Перебувши ці пригоди, Вишневецький зрозумів, що для боротьби з бусурманами
козацької сили замало. Проте він не заспокоївся на тому, а, впевнившись, що
московський цар прихильніше ставиться до його боротьби, ніж польський король,
поїхав у Москву, записався в царя на службу й, діставши від нього клейноди
Війську Запорозькому та невеличку допомогу військом, року 1558-го знову
повернувся на Хортицю та, згуртувавши біля себе городових і запорозьких козаків,
вирушив на татар степами й Дніпром. Наляканий бойовим хистом та завзяттям
Вишневецького, кримський хан залишив цього разу козакам усі дніпровські міста й
степові улуси й, зібравши свої орди, заховався з ними в Криму.
Козаки з Вишневецьким опанували всіма степами, починаючи від Бугу й до
самісінького Дону, і звідтоді стали мати їх за свою власність. Проте таке
становище тривало недовго, бо московський цар викликав свого підданця
Вишневецького до Москви й послав його з російським військом воювати на Кавказ, а
татари ж тим часом знову вийшли з Криму й захопили свої кочовища.
Через рік Іван Грозний хотів послати Вишневецького зі своїм військом проти
Польщі, та тільки гетьман на те не згодився, а, зачувши, що на Україну з Буджака
наскочила татарська орда, знову прибув на Запорожжя й року 1561-го листом із
Січі Запорозької просив короля Жигмонта повернути його в своє підданство. Король
охоче виконав те бажання, покликав Вишневецького до себе у Краків і там з
великою пошаною привітав його, разом із найвищою польською шляхтою, як
відважного войовника-лицаря.
Після того Байді було повернуто всі його маєтки, але все-таки пильно завважено
не водити більше козаків на татар і турків, щоб не піднімати їх на помсту.
Вишневецький скорився волі короля, але ненадовго. Життя в розкошах та багатстві
не задовольняло завзятого козацького ватажка, і за першої ж нагоди, незважаючи
на свої не молоді вже роки та недуги, він знову взявся за шаблю.
Сусідня з Україною земля — Молдова, що тоді була в залежності від турецького
султана, хотіла, проти волі свого господаря, себто князя, скинути турецьке ярмо
— і от молдавські бояри, шукаючи собі підмоги, прислали до Вишневецького
посланців просити, щоб він, набравши військо, став господарем Молдови й уладнав
її спілку з Польщею.
Вишневецький охоче на те відгукнувся й удався за згодою до Війська Запорозького.
Поклик улюбленого гетьмана, що не раз водив козаків до слави, відразу підняв на
ноги запорожців, і навколо Вишневецького зібралося біля 4000 душ. З тим військом
року 1564-го він і вирушив на Молдову, та тільки там на нього чекала зрада.
Другий претендент на Молдавське господарство, боярин Томжа, сподіваючись собі
ласки від турецького султана, вдав із себе спільника Вишневецького, а коли той
із невеликою купкою запорозької старшини та польської шляхти відступив від свого
війська й наблизився до Томжі, він захопив Байду з усією старшиною в бранці й
мерщій надіслав у дарунок турецькому султанові.
Довідавшись про зраду, запорожці кинулися на військо Томжі, але, побачивши, що
наздогнати й визволити з неволі славного товариша було вже неможливо, мусили із
сумом повернутися на Україну.
Діставши до рук свого заклятого ворога, турецький султан скарав його лютою
смертю: його скинули з башти на залізні гаки, і він, зачепившись за гак ребром,
кілька днів висів та мучився.
У народних згадках Вишневецький назавжди лишився не князем, а вірним товаришем
січовим, завзятим Байдою, і народ оспівав так його смерть:
В Цареграді на риночку
Та п'є Байда горілочку:
Ой, п'є Байда та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой, п'є Байда та й кивається,
Та на свого джуру поглядається:
— Ой, джуро мій молодесенький!
Та чи будеш мені вірнесенький?
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:
— Ой ти, Байдо, та славнесенький!
Будь мі лицар та вірнесенький.
Візьми в мене царівночку —
Будеш паном на всю Вкраїночку!
— Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая!
Ой, крикнув цар на свої гайдуки:
— Візьміть Байду добре в руки,
На гак ребром зачепіте!..
Ой, висить Байда та й не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку.
Ой, висить Байда та й гадає,
Та на свого джуру та й споглядає,
Та на свого джуру молодого
І на свого коня вороного.
— Ой джуро мій молодесенький!
Подай мені лучок та тугесенький,
Подай мені тугий лучок
І стрілочок цілий пучок!
Ой, бачу я три голубочки,
Хочу я вбити для його дочки.
Ой, як стрілив — царя вцілив,
А царицю — в потилицю,
А його доньку — в головоньку.
— Ото ж тобі, царю,
За Байдину кару!
Життя Байди-Вишневецького та його походи й боротьба з бусурманами лишили по собі
чималий слід на Україні й на Запорожжі. Він одсунув татарські кочовища від
Дніпра на схід та захід і тим полегшив становище запорозького козацтва і його
зносини з Україною. Про запорожців як переможців над татарами пішов розголос по
всіх землях, і сусідні держави почали рахуватися з ними як із визначною
військовою силою, що її бажано б мати на своєму боці. Козацтво й само виросло в
своїх очах; на Україні ж стали прославляти козаків, як оборонців свого життя, і
замість невольницьких плачів та нарікань на татарську руїну, по Україні почали
лунати вже й бадьорі пісні про козаків-звитяжців, як, скажімо, пісня про козака
Голоту.
Ой, на полі та й на Килиїмськім,
На шляху битому, ординськім,
Ой, там гуляв, гуляв козак Голота.
Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота.
Правда, на козакові шати дорогії —
 
Наші Друзі: Новини Львова