Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 серпня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185046
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
наскочили на Гетьманщину, сплюндрували всі села понад Ореллю й Дніпром, і,
перекинувшись за Ворсклу, почали добувати Нехворощу. Мазепа в цій пригоді виявив
свою нездатність до керування військом і допустив до того, що татари спустошили
всю південну Полтавщину. В цьому поході з татарами знову був Петрик. Зі своєї
упертості він не хотів розуміти, що коли у першому його поході запорожці
відмовилися од нього, то тепер, під час війни запорожців із татарами, це було
вже зовсім неможливо. І тут він знайшов собі смерть — загинув од рук одного з
козаків.

НОВІ МОРСЬКІ ПОХОДИ ЗАПОРОЖЦІВ
Користуючись зруйнуванням турецьких фортеі;ь на Дніпрі, кошовий Іван Гусак у
квітні 1696 року відрядив із Січі під проводом полковника Чалого 500 січовиків
на море. Там запорожці вистежили сімнадцять турецьких галер та сандалів, що
везли до Очакова припас і крам, маючи невелику турецьку залогу, й, напавши на
той флот, штурмом побрали судна, захопивши крам на свої чайки, самі ж кораблі
потопили.
Велика здобич, привезена Чалим на Січ, заохотила запорожців до нового походу, й
новообраний кошовий отаман Яків Мороз в червні сам виплив на 40 чайках з 1740
козаками. В морі запорожці поділились на два відділи: Чалий із десятьма чайками
повернув на Крим; кошовий же Мороз пішов гуляти морем та вистежувати турецькі
кораблі.
Приставши до берега неподалік Козлова, Чалий знищив кілька татарських сіл та,
взявши здобич і 62 бранці, поплив назад. Та під час повороту його спіткала
недоля: біля Очакова на запорожців напало кілька турецьких галер і сандалів і
почали громити їх із гармат. Щоб врятувати товариство, Чалий пристав до острова
Березань, окопався там і два дні відбивався; на третю ж ніч нишком посадив
козаків на чайки й рушив до Дніпра; але втекти запорожцям не вдалося: біля
Сагайдачних кучугур турецькі галери наздогнали козаків і заступили їм шлях у
Дніпро. Чалий змушений був топити чайки й виходити на лівий берег, а там
запорожцям склалося ще на гірше: в Ольховому лісі їм перетнув шлях сам хан з
ордою; з тилу ж переслідували яничари на галерах, і хоч як завзято оборонялися
запорожці весь день, та бусурмани щільно оточили їх великою силою і, чимало
повбивавши, решту, здебільшого поранених, разом із ватажком взяли у полон.
Чалого вони зразу ж замучили, а товариство кількістю 340 душ послали до Очакова
в неволю.
Ой, ударивсь пан отаман об сирую землю:
“Земле, земле сирая, ти матуся рідная!
Прийняла ти війська много запорозького,
Прийми й мене, отамана молоденького!”
Так загинув Чалий, нагадавши своїм походом та смертю колишню невмирущу славу
Війська Запорозького.
Мало не спіткала така ж доля й кошового отамана Мороза. Початок походу був
добрий: запорожці вистежили в морі кільканадцять турецьких кораблів, напали на
них і захопили три кораблі, останніх же розігнали по морю. На кораблях Мороз
знайшов п'ять листів візира до хана з усілякими наказами й розпорядженнями;
розуміючи вагу тих послань, швидше поплив до Дніпра, щоб передати із Січі ті
листи через гетьмана цареві. Тільки в Дніпрових гирлах на козаків напали турки з
галерами, певно, ті ж самі, що зловили там і Чалого, а зі східного берега цілими
хмарами насідали татари. Мороз спробував, було, пробитися крізь турецький флот
угору Дніпра, та те не вдалося. Тоді кошовий направив байдаки до західного
берега та, закопавши гармати і всю свою здобич біля Стрілиці в пісках, а чайки
потопивши, продерся серед ночі крізь орду й прибув на Січ суходолом, провівши
навіть з собою 27 бранців із галер.
Походом Мороза й Чалого на море запорожці відтягли на себе турецький флот й орди
кримського хана і тим дуже полегшили цареві справу біля гирла Дону, так що 17
липня 1696 року він з російським військом та українськими козаками, що були під
проводом наказного гетьмана Лизогуба, взяв міцну турецьку фортецю Азов.

МАЗЕПА НА ЗАПОРОЖЖІ
Сподіваючись із боку турок на помсту за Азов, цар звелів Мазепі зробити багато
човнів і по весні рушати походом проти бусурманів на Низ Дніпра разом із
російським військом під проводом князя Долгорукого. Коли 25 травня року 1697-го
гетьман виступив уже в похід, до нього прибув із Запорожжя козак Михайло й
переказав дуже потрібні вісті про заходи ворогів. Разом із тим він розповів про
дуже цікаву подію, що скидалася на втечу з неволі гетьмана Самійла Кішки, а
саме: Михайло був бранцем у турецького крамаря 15 років, і, коли той останнім
разом плив зі своїм паном у торгових справах з Цар-города в Козлов, невольники,
що перебували на їхній галері, збунтувалися, порозбивали кайдани, знищили всіх
бусурманів і випливли галерою в Дніпро, а біля Стрілиці покинули судно й разом
із ним, Михайлом, серед великої небезпеки од татар пішки повернулися на Січ.
24 червня Мазепа з військом та обозами прибув до Дніпра й, ставши проти Кодака,
вище порогів, діждався там згори Дніпра своїх човнів із борошном та іншим
припасом і став їх спускати вниз через пороги; сам же перевізся на правий берег
і пішов із козацьким військом до порога Вільного й Кічкаса зустрічати човни.
Певно, що запорожці не дуже сприяли Мазепі, бо не дали йому досвідчених
лоцманів, і доки Мазепині човни піднімали до Кічкаса, то з них розбилося об
каміння й пірнуло на дно разом із припасом 17 морських байдаків та 53,
обкладених очеретом, менших.
22 липня гетьман із козацьким військом зупинився табором біля Чортомлицької
Січі. Запорожці, хоч і не любили Мазепу, та шанували його як гетьмана України і
на чолі з кошовим отаманом Яковенком зустріли його урочисто, з мушкетною й
гарматною пальбою. Це було Мазепі так втішно, що він подарував товариству 2000
золотих із власної кишені.
Прибувши на Тавань, московське й козацьке військо заходилося будувати біля
старої фортеці нову, й, коли вже її майже кінчали, до Тавані підступили татари й
турки. Кримська орда наблизилась зі східного берега; Біл-городська ж підступила
з правого, а Дніпром підпливало турецьке військо.
Незважаючи на те, що в Мазепи і князя Долгорукого було біля 200 000 війська,
вони, побачивши орди, не мали зваги напасти на них і мерщій стали відходити
назад, повз Запорозьку Січ, на річку Орель; у Тавані ж лишили всього 6000
з'єднаного війська, російського й козацького, та ще 1000 запорожців на чолі з
отаманом Яковенком.
Розуміючи, що в Тавані обмаль війська, татари кинулись облягати острів так, що
Яковенкові, аби утримати фортецю, довелося викликати із Січі все Запорозьке
Військо й послати гетьманові звістку, щоб давав поміч.
Мазепа й Долгорукий вернули з Опішні 20 000 війська назад у Тавань, та, доки
воно прибуло, татари поробили навкруг нової фортеці шанці, підійшли рівчаками до
Тавані й, підкопавши мури, висадили їх вибухом у трьох місцях. Проте, коли вони
кинулися на штурм, запорожці разом із спільниками відбили їх і дещо поновили
стіни. Не добувши Тавані, татари підступили до Кизикермена, а коли їх зустріли
вогнем і там, вони, простоявши під фортецями, доки почалися холоди, рушили назад
у Крим та Білгород.
Через зиму, а саме влітку 1698 року, Мазепа і князь Долгорукий знову вибралися
походом на Крим, та тільки ще дужче набралися сорому. Вони йшли з Орелі через
Самару, східною стороною Дніпра, і, не дійшовши далі Тавані, вирядили звідтіля
.під Перекоп відділ війська на 10 000 душ. Але, зазнавши невдачі, ті повернулися
назад. Діждавшись війська, князь Долгорукий із гетьманом по-прошкували на
Україну, покинувши Тавань на самих козаків. Запорожцям довелося тяжко, та
військо добре розуміло, яку вагу для життя Запорожжя мали фортеці на Тавані, й
пильно обороняло їх од татар.

ЗГОДА СУЛТАНА 3 ЦАРЕМ
Року 1699-го, 14 січня, цар підписав із турками замирення на два роки, а далі й
мир — на 30 літ. За тією умовою всі фортеці Тавані, а також Кизикермен, росіяни
мали зруйнувати й повернути туркам. Запорожцям дозволялося вільно плавати по
рибу й сіль до самого лиману; зате коли хто з козаків нападав на бусурманів,
того російський уряд карав на смерть.
Такі умови були дуже шкідливі для Війська Запорозького. Перш за все вони робили
неможливим для запорожців брати в татар здобич. По-друге, дозвіл вільно плавати
на лимани лишився тільки на папері, бо устя Дніпра перебувало в руках
бусурманів.
 
Наші Друзі: Новини Львова