Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 серпня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185052
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
Петрик. Із табору біля річки Татарки гетьмана покинули майже всі запорожці, й
біля нього лишилося їх ледве кілька десятків. З ними він і пішов разом із
татарами до Криму.
Перша невдача не засмутила Петрика, й на початку року 1693-го він із
Нуреддин-султаном та ордою в 40 000 татар знову вирушив із Криму й, наблизившись
до Січі, почав засилати на Кіш листи й підмовляти запорожців прилучитися до
нього.
Кошовим отаманом Війська Запорозького на той час став Василь Кузьменко. Обрання
його, замість Гусака, було дуже бурхливе, та ледве Січ трохи заспокоїлася, як до
Коша прибув колишній кошовий отаман Федько з великою ватагою прихильників
Петрика. Поєднавшись із січовою голотою, вони зчинили на Січі заколот,
розгромили декілька куренів, скинули з кошевства Кузьменка за те, що він не
хотів прилучатися до Петрика й татар, і навіть вбили декого із старшини, але не
змогли взяти влади до своїх рук, і за кілька днів партія поміркованих козаків
розігнала петрикових прихильників й знову посадила на кошевство Василя
Кузьменка.
Через перемогу на Січі поміркованих Військо Запорозьке й на цей раз не
прилучилося до Петрика, за винятком поодиноких козаків. Не підбуривши запорожців
до війни, татари пішли з Петриком на Переволочну, а далі — на Кишеньку, та не
здобувши ні того, ні того міста, попрямували на Полтаву, захоплюючи на шляхах
поодиноких людей в неволю. Не вдіявши нічого й біля Полтави й почувши, що
наближається козацьке військо, татари посунули на Коломак, а звідтіля на
південь, у степи.
Таким чином другий похід Петрика проти Мазепи обернувся на звичайний наскок
татар на Україну за ясиром і завдав людям чимало лиха та шкоди; зрештою
одвернувся од Петрика й люд на Гетьманщині та запорожці.
Коли прийшла звістка, що татари захопили на Гетьманщині людей у неволю, на Січі
3 травня відбулася бурхлива рада, й запорожці відібрали булаву у Кузьменка й
передали її знову Іванові Гусаку. Як ворог бусурманів, він зараз же почав
лаштуватися до походу на татар, але партія, прихильна до замірів Петрика і до
згоди з ханом, скликала свою раду, й вона більшістю ухвалила не воювати з
татарами. Іван Гусак не захотів після того бути кошовим і поклав булаву, а
товариство обрало отаманом Семена Рубана.
Решта року 1693-го та рік 1694-й минули на Запорожжі в дрібних, звичайних
зачіпках із татарами. Запорожці не наважувалися розпочинати війну з ними без
помочі з боку українських козаків і закликали до походу Мазепу, але той
відмовлявся тим, що без царського наказу він виступати не сміє; російський же
уряд був у ті роки заклопотаний бунтами стрільців і не встрявав у війну.

НЕЗАДОВОЛЕННЯ ЗАПОРОЖЦІВ МАЗЕПОЮ
Взагалі взаємини запорожців і Мазепи чим далі все гіршали, й мало не в кожному
листі до гетьмана запорожці дорікали йому за те, що: 1) на Самарі, одвічній
запорозькій землі, побудовані міста, обсаджені московськими людьми; 2) ті люди
вирубали запорозькі ліси; 3) на Орелі сидить московський воєвода з ратними
людьми, тоді як за умовою з Богданом Хмельницьким він мав бути тільки в Києві;
4) московський уряд без відома козаків та військового суду бере й засилає в
Сибір козацьку українську старшину, полковників і навіть гетьманів; 5)
московський цар раз у раз вимагає, щоб запорожці воювали проти татар і турків, а
коли запорожцям стає скрутно, не подає їм помочі.
У середині року 1694-го на Січі знову зчинився заколот із приводу закликів
Петрика до нового походу, разом з ордою, на Гетьманщину. Його прихильники
скинули з кошевства Рубана за те, що той не хотів приєднатись до татар, але, як
й обидва попередні рази, товариство не знайшло з-поміж себе козака, здатного
тримати булаву, а через те на третій день заколоту вороги бусурманів взяли гору,
обрали кошовим Івана Шарпила й почали лаштуватись до війни з татарами.

НОВІ ЗАЧІПКИ 3 ТАТАРАМИ
З запорозьких ватажків того року найбільш уславилися Федько та Максименко.
Останній року 1694-го навіть вирушив байдаками за Дніпро й, поминувши річкою
Конкою Аслам-город, вийшов у Чорне море; далі ж, приставши до берега Криму,
попалив багато татарських осель, визволив із неволі біля тисячі християн та,
захопивши на байдаки стільки ж бусурман, повернувся до устя Дніпра. Тільки
пропливти проти води повз турецькі міста йому не вдалося, й він змушений був
потопити свої байдаки в Дніпрі й рухатися на Січ суходолом.
Окрім цих ватажків, запорожців водив на татар сам кошовий Шарпило. Розгромивши
татар на Чонгарі та Молочних Водах і віднявши в них сім гармат, кошовий подався
з козаками на низ Дніпра, на річку Ольхову та урочище Стрілицю, але під час його
походу татари зробили засідку й несподіваним наскоком розбили козаків і прогнали
на Січ.
Незадоволені такою невдачею, запорожці скинули Шарпила з уряду й обрали кошовим
Петра Прима. Новий отаман восени того ж року ходив на татар, але, не діждавшись
допомоги від Мазепи, невдовзі повернувся на Січ.

СЕМЕН палій
З початком 1680-х років польський король Ян Собеський поновив на Правобережній
Україні козаччину й почав залюднювати землю, що колись, як кажуть, текла молоком
та медом, а тепер стояла пусткою. За 15 років, що минуло від Чигиринської руїни,
багато українського люду, рятуючись від кріпацтва, що повелося на Гетьманщині,
вернулося з лівого берега Дніпра на правий і разом із вихідцями із Запорожжя
поповнювали козацькі полки, затверджені королем. До 1689 року козацьке військо
набуло вже чималої сили, а відчувши свою міць, стало не пускати в свої межі
польських панів, а тих, що встигли засісти, виганяло; пригадуючи Хмельниччину,
погрожувало знову витурити поляків разом із жидами за Віслу.
З 1689 року нове козацтво під проводом своїх полковників і найвидатнішого поміж
них Семена Палія повело відверту боротьбу з поляками та захопило навіть
королівські фортеці у Немирові та Білій Церкві. Маючи осередком свого козацького
війська Фастів, Палій бився не тільки з поляками, а водночас і з татарами й
турками, і, незважаючи на невелику кількість свого війська, він мав щастя у тій
боротьбі; оборона ж поспільства від панів зробила його народним героєм.
Об'єднавши під своєю владою майже все Правобережжя, Палій пішов стежкою Богдана
Хмельницького і просив царя Петра І прийняти Правобережну Україну під свою руку,
та цар, щоб не мати сварки з королем, не згодився на те, а запропонував Палію з
козаками переходити на східний бік Дніпра. Палій же не захотів, як він казав,
покинути людність на поталу панам, а церкви віддати унії й лишився у Фастові,
обстоюючи й надалі православну віру та українську людність.

ПОХІД ШЕРЕМЕТЄВА НА ТАТАР
Напровесні року 1695-го цар Петро І, забравши владу до своїх рук, проголосив
похід на турків і татар. Сам він рушив на турецьке місто Азов, а боярина
Шереметєва з російським військом та Мазепу з українськими козаками послав проти
турецьких міст на Дніпрі.
Мазепа перебрався з козаками на західний берег у Мишуриному Розі, Шереметєв — у
Переволочній; далі, простуючи степовими шляхами, російське й козацьке військо
підступило 24 липня до „Кизикермена й одразу ж кинулося громити його з гармат та
штурмувати. Запорожці тим часом поновили собі чайки й під проводом кошового
Максима Самійленка обложили з Дніпра весь острів Тавань із його фортецею.
Кизикермен, хоч турки й татари добре його оборонили, недовго стояв і 31 липня
після того, як росіяни й козаки вдерлися в місто і зчинили там різанину, здався
на волю переможців. Слідом за Кизикерменем Тавань захопили запорожці; ті ж
бусурмани, що були на кримському боці Дніпра, в Аслам-Кермені та Мубер-Кермені,
побачивши, яка доля спіткала перші дві фортеці, покинули свої міста разом із
риштуванням, та, забравши деяке збіжжя, втекли до Криму.
Запорожцям у Тавані дісталася велика здобич і сила бранців, і все те вони
повезли чайками на Січ. Шереметєв та Мазепа не мали наказу рухатися далі на Крим
і, передавши завойовані міста запорожцям, повернулися тим же шляхом на Україну.
Восени того ж року кошовим отаманом Війська Запорозького в сьомий раз був
обраний Іван Гусак, який зараз же повів запорожців походом на татарську Стрілицю
й Перевізну пристань, що навпроти Очакова, і, накоївши татарам чимало шкоди, до
зими прибув на Січ.
Відплачуючи за руйнування Дніпрових міст, татари в січні 1696 року великою силою
наскочили на Гетьманщину, сплюндрували всі села понад Ореллю й Дніпром, і,
 
Наші Друзі: Новини Львова