Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 19 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185864
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
А завтра святий празник, роковий день Великдень!”
То тоді ті козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,
Дівку-бранку Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
“Та бодай ти, дівко-бранко Марусю,
Попівно Богуславко,
Щастя-долі собі не мала,
Як ти нам — святий празник, роковий день Великдень —
сказала”
То тоді дівка-бранка Маруся,
Попівна Богуславка,
Теє зачувала,
Словами промовляла:
“Ой козаки, ви, біднії невольники!
Та не лайте мене, не проклинайте:
Бо як буде наш пан турецький до мечеті виїжджати,
То буде мені, дівці-бранці Марусі,
Попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати:
То буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати”.
То на святий празник, роковий день Великдень,
Став пан турецький до мечеті від'їжджати,
Став дівці-бранці Марусі,
Попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка-бранка Маруся,
Попівна Богуславка,
Добре дбає, до темниці приходжає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків, бідних невольників,
На волю випускає
І словами примовляє:
“Ой козаки, ви, бідні невольники!
Кажу вам: добре дбайте,
В городи християнські утікайте;
Тільки прошу я вас одного —
Города Богуслава не минайте.
Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає
Та нехай мене, дівки-бранки Марусі,
Попівни Богуславки,
З неволі не викупляє.
Бо вже я потурчилась, побусурманилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!”
Ой, визволи, боже, нас всіх, бідних невольників,
З тяжкої неволі, з віри бусурманської,
На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Та не всі українські дівчата й молодиці могли звикнути до життя на чужині й
погодитися з новими обставинами існування, хоча й у розкошах. Адже “лакомства
нещасні” не давали снаги душі й серцю, а нудьга за рідним краєм і сумління через
свою, бодай і примусову, зраду батьківщині та вірі часто доводили потурчених
молодиць до самогубства.
Ой турчине, турчиночку,
Дай мі ножа гостренького.
До завоя тоненького;
Тонкий завій укроїла,
Ніж у серце сі встромила.
Ті невольницькі плачі разом із стогоном народним, що стояв над усією
сплюндрованою Україною, бриніли у вухах запорожців. Туга за рідним краєм
змушувала багатьох невольників тікати з Криму й Туреччини. Не знаючи
здебільшого, куди йти, бранці легко знову діставалися до рук бусурманів.
Піймавши втікача, турки й татари за першим разом його люто карали, вдруге ж —
виколювали або випікали їм очі й пускали, хто куди знає. Більшість осліплених
гинула з безхліб'я, проте були й такі, що прибували на Україну, і тут,
переходячи від села до села з кобзою в руках, вони з риданням оспівували журбу
тих, хто лишився на Україні, втратив під час наскоку татар дітей, і страждання
невольників, які ще нудилися в бусурманській неволі. Таких сліпців-кобзарів
чимало перебувало й на Січі, й запорожці не байдуже ставилися до їхніх співів.
Не обмежуючись тими перешкодами, які чинили козаки татарам на степових шляхах і
перевозах, вони проникали до татарських і турецьких міст, де знемагали в неволі
їхні брати й сестри, але їм найбільше заважало в походах турецьке місто Аслам,
що стояло на острові Тавань на низу Дніпра: пропливати повз нього човнами було
дуже важко.

ГЕТЬМАН ДМИТРО ВИШНЕВЕЦЬКИЙ (БАЙДА)
В ті часи десь року 1552-го на Січ прибув один із нащадків литовсько-українських
князів Дмитро Вишне-вецький. Він був жвавий та завзятий вояка із щирою козацькою
вдачею. Наслухавшись ще з малих літ про славну боротьбу запорожців із татарами
та про їхні лицарські вчинки й звичаї, Вишневецький уже з року 1540-го почав
козакувати й був добре відомий запорожцям, бо деякий час перебував і на Січі.
Року 1550-го, коли король польський визнав Вишневецького старостою Черкаським та
Канівським, він згуртував навколо себе чимало козаків і вже року 1552-го,
покинувши староство, посадив свої загони на човни, виплив на Запорожжя й
отаборився на острові Хортиця.
Побувавши ще до того із запорожцями в походах та боях, Вишневецький зрозумів
вагу єдності, одностайності, товариства й любові до рідного краю й прийшов до
думки, що із запорожцями можна поставити справу оборони України від татар далеко
ширше й міцніше, ніж вона стояла. Завзятому Байді боліло серце з того, що через
свої незначні сили запорожці змушені були нападати на бусурманів лише потай і
після кожного наскоку ховатися в пущах Великого Лугу. Він мріяв створити
військо, яке б відверто і збройне стало на низу Дніпра й заступило Україну з
півдня; осередком же цієї сили мав бути острів Хортиця, що лежить на Дніпрі
нижче порогів та Кічкасу.
Запорожці радо вітали заміри Вишневецького, прибули до нього на Хортицю, обрали
його своїм гетьманом та обіцяли міцно стояти разом із ним у боротьбі з
бусурманами.
Острів Хортиця чималий: він тягнеться на десять верст уздовж і шириться на три
версти впоперек. Його голова (горішній кінець) дуже висока й виходить із води
сторчовими скелями, неприступними для ворогів. Саме тут Вишневецький і почав
споруджувати містечко, обкопуючи його рівчаками та обсипаючи валами; коли ж
містечко було закінчене, козаки поробили з дубових кряжів ще поверх валів стіни
та башти. Те містечко простягалося від голови острова до Вошивої скелі на
східній протоці Дніпра та до острова Мала Хортиця на заході, який зветься у наші
часи Старим Дніпром, і поділявся такими ж окопами та стінами упродовж острова на
дві частини з тим, щоб коли вороги здеруться на острів з одного боку, то на
іншій половині можна було б оборонятися.
Закінчивши ту велику й міцну будову, Вишневецький звернувся з листами до
польського короля Жигмонта й до московського царя Івана Грозного, щоб вони
надали йому підмогу для великого походу в Крим.
Надії Вишневецького на допомогу не здійснилися. Король не тільки не допоміг, а
ще й розгнівався за те, що гетьман зачіпає татар; цар же хоча й прислав
запорожцям на потугу путивльських козаків, але та поміч була дуже незначна.
 
Наші Друзі: Новини Львова