Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 18 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185818
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
таким відомостям, хан звелів турецькому паші вести своїх яничар через той пролаз
і вчинити на Січі різанину; сам же з ордою підступив із поля, маючи на думці
добивати запорожців, які тікатимуть із Січі.
Паша звелів туркам пролазити в Січ по одному і чекати од нього знаку до початку
бою. Та тільки він помилився: усі яничари не вмістилися в Січі, поза стіною ще
лишилося 1500 душ; та й сам паша не зміг уже пролізти в Січ; а тим часом
запорожці помітили незвичних гостей, збудили Сірка, і той зразу ж звелів козакам
палити з вікон із рушниць. Перші ж постріли підняли на ноги всі курені. З вікон,
мов горох, полетіли в яничарів кулі. Половина запорожців тільки й знала, що
набивала рушниці та передавала тим, хто стояв біля вікон, так що пальба не
вщухала ні на хвилину. Яничари не зразу опам'яталися, що треба стріляти, та й
стріляти їм за тіснотою було незручно. Частина турків кинулася тікати, та,
давлячи один одного, щільно запакувала пролаз своїм трупом, і вже ніхто не мав
сили ні зайти в Січ, ні вийти з неї, а запорожці тим часом били та й били
яничарів із рушниць, аж доки всі вулиці поміж куренями вкрилися купами турецьких
тіл, живих же яничарів дуже порідшало; тоді Сірко наказав товариству хапати
списи та шаблі й добивати ворогів зручною зброєю. Доки встало сонце, в Січі
полягли від зброї запорожців майже всі 13 500 яничарів, що вмістилися в ній;
тільки невеликий загін турків козаки помилували й забрали в полон.
Хан, стоячи за стінами Січі, довго чекав, коли ж то вибігатимуть запорожці із
Січі; а як утікачі, перелізши через стіни, сповістили йому про те, що сталося,
то він скрикнув: “Сірко — шайтан, а не людина!” — і, мов навіжений, кинувся з
усією ордою назад у Крим.
Через мерзлу землю неможливо було ховати вбитих, та й самі трупи попідпливали
кров'ю і змерзлися цілими купами так, що, за наказом Сірка, запорожці, щоб
позбутися мертвих тіл, рубали яничарів на шматки й, витягши їх із Січі на річку,
спускали в ополонки. Майже цілий тиждень довелося вовтузитися з трупом та
вичищати й обмивати Січ, бо всі курені й навіть церква були заплямовані
турецькою кров'ю. Після того, як усе було впорядковано, січові панотці одправили
перед усім товариством урочисту службу.
Військо Запорозьке разом зі своїм незмінним кошовим Іваном Сірком було дуже
обурене таким несподіваним, як казав отаман, зрадливим нападом на Січ. Щоб
помститися ханові, Сірко по весні скликав на Січ 20 000 козаків і виступив із
ними потай у похід на Крим.
Недалеко Січі Сірко перевіз військо за Дніпро й повів його не на Перекоп, як
звичайно, а до броду на Гнилому морі, що його добре знали втікачі з татарської
неволі. Запорожцям пощастило зненацька вскочити в Крим, і вони блискавкою впали
на татарські міста Ак-Мечеть (Сімферополь) та Бахчисарай. Хан ледве встиг утекти
в гори і вже звідтіля почав скликати до себе орди; більшість же його скарбів та
частину гарему запорожці захопили у свою власність.
Мабуть, про цей славний наскок Сірка на Крим і співається в пісні:
Ой, як крикнув же та козак Сірко
Та на своїх же, гей, козаченьків:
“Та сідлайте ж ви коней хлопці-молодці,
Та збирайтеся до хана у гості!”
Та туман поле покриває,
Гей, та Сірко з Січі та вдїжджає.
Гей, та ми думали, та ми ж гадали,
Що то орли та з Січі втітали,
Аж то військо та славне запорозьке
Та на Кримський шлях з Січі
виїжджало.
Та ми ж думали, та ми х гадали,
Та що сизий орел по степу літає,
Аж то Сірко на конику виїжджає.
Гей, ми ж думали, ой, та ми ж
гадали,
Та що над степом та сонечно сяє,
Аж то військо, та славне запорозьке,
Та на вороних конях у степу
виграває.
Та ми ж думали, ой, та ни ж
гадали,
Що то місяць з степу, ой, зісходжає,
Аж то козак Сірко, та кэзак же
Сірко
На битому шляху татар оступає.
Визволивши з неволі велика силу земляків і захопивши в неволю багато знатних
татар, запорожці, обтяжені здобиччю, пішли назад до Гнилого моря та ледве
встигли завчасу, бо хан, зібравши орду, напав, було, вже на запорозьку залогу,
що обороняла брід.
Одбившись од татар, Сірко перейшов з усім військом та ясирем Гниле море й,
наблизившись до Чорної долини, зупинився, щоб попасти коней. Тут на спочинку
Сірко почув, що не всі визволені з Криму українці радіють тому; чимало й таких,
що вже побусурманилися або мають дітей од бусурманів і шкодують за Кримом і
кленуть запорожців за те, що ведуть їх на Україну. Та звістка тяжко вразила
Сірка, і в голові його постало гостре питання:
“Як мусить жити далі Україна, коли діти так легко її забувають і перекидаються
не тільки на ляхів та московців, а навіть на ворогів Христа — бусурманів”. У
запалі він задумав помститися зрадникам і дати науку іншим. Суворий кошовий
звелів зібрати всіх визволених до гурту — їх було біля 7000. Тоді він сказав, що
нікого не приневолює вертатися на Україну; всякому вільно йти, куди він хоче.
Почувши те, бранці поділилися, й біля 3000 побусурманених українців, покинувши
запорозький табір, пішли назад до Криму. Діждавши, доки вони зайшли за кряж,
Сірко одібрав кількасот наймолодших козаків (щоб загартувати молоде серце) і
звелів їм сісти на коней, наздогнати перевертнів і повистинати всіх до ноги; сам
же повагом поїхав слідом, щоб вивірити, як виконають його наказ. Коли він доїхав
до Чорної долини, рясно вкритої покривавленим трупом, то його взяв жаль, і в
задумі він мовив: “Простіть мені, брати мої! Але ліпше вам спати тут до
страшного суду господнього, аніж розплоджуватись у Криму на безголів'я рідній
вашій землі, а собі без святого хреста на вічну погибель!”
Повернувшись із визволеними християнами і 6000 захопленого бусурманського
полону, Іван Сірко частину бранців послав Самойловичу, а решту лишив на Січі,
щоб взяти за них із Криму викуп. І, справді, незабаром він дістав листа від хана
з проханням відпустити полонених татар на волю за оплату.
Віддаючи бранців, Сірко переслав з ними ханові в Крим ухваленого радою 2 вересня
1675 року довгого листа, у якому докоряв ханові за зрадливий напад на Січ. У
тому посланні містяться дуже цікаві згадки про давніх запорозьких лицарів та про
події, які з інших джерел нам не відомі.

ДРУГА РУЇНА УКРАЇНИ
Року 1675-го Самойлович разом із російським військом знову пішов на Правобережжя
й оточив Дорошенка в Чигирині, та той не піддався, а тим часом йому на поміч
встигли турки, взяли Ладижин та Умань, що перебували на московській стороні, й
увесь люд із тих міст погнали в неволю. Обороняли ті міста й дві сотні
запорожців, які також дісталися чужинцям.
Восени 1675 року турки покинули Україну й рушили за Дністер, та з того не стало
легше, бо польський король Ян Собеський задумав скористатися відсутністю їх і
повернути Україну під владу корони, а для того він набрав чимале військо й
кинувся пустошити українські землі ще гірше, ніж татари. Люд, який уже 20 літ
переходив із Правобережжя на Лівобережжя, тепер посунув за Дніпро тисячами й
десятками тисяч. Такому переселенню дуже сприяв Самойлович, який гадав, що це
зменшує силу гетьмана Дорошенка.
Занепад і руїна України важким тягарем давили душу Сірка. Все життя він бився за
волю рідного краю і з розпукою в серці бачив тепер, що вся його праця не дала
щастя Україні й не зрятувала Правобережжя од повної руїни. Цей занепад Військо
Запорозьке обмірковувало на своїй раді разом із ксшовим і вирішило, що коли вже
неможливо зберегти незалежність, то треба хоч з'єднати обидві частини під рукою
одного державця, щоб позбутися розбрату поміж себе й колотнечі. З московськими
воєводами було тяжкэ й нудно, а проте жили там люди, мали що їсти і множилися;
на Правобережжі ж, у боротьбі з поляками, турками та росіянами майже ніхто не
 
Наші Друзі: Новини Львова