Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 17 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185790
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
І до їх козацькими словами промовляйте:
“Ото буде по той бік Случі ваше,
А по сей бік Случі буде пана Хмельницького
й наше!”
Проте Хмельницький не зупинився на Случі. Запорожці хотіли відомстити полякам у
самій Варшаві й обмити ворожою кров'ю майдан Старого міста, на якому було
замордовано стільки запорозьких гетьманів. Вони вмовляли Богдана взяти
королівську столицю, й під впливом їхніх домагань Хмельницький пішов через
Костянтинів та Зборів на Львів і Варшаву.
Запорожці на той час вважали себе найближчими прибічниками Богдана. Багатьох їх
гетьман попризначав полковниками та осавулами козацьких полків, а кожен із тих
полковників, як-от: Нечай, Богун, Джеджалик, Пушка-ренко й інші — закликали за
собою в нові полки своїх побратимів і товаришів, і, таким чином, із запорожців
склалася нова українська старшина.
Побували запорожці з Хмельницьким і у Львові, і під Замостям. Та тільки там
восени 1648 року гетьман почав вагатися — незадовго перед тим помер польський
король Владислав, і новий державець Речі Посполитої Ян Казимир, за якого під час
обрання голосував і Богдан, зумів заспокоїти його й улестити обіцянками. Він
запевнив Хмельницького, що й без походу на Варшаву зробить усе, як бажають
козаки, аби тільки війська повернулися на Україну й там очікували королівських
комісарів, адже гетьман тоді ще не мав думки відлучати Україну від Польщі. Він
перестав зважати на запорозьких порадників і, повернувши полки від Замостя на
Київ, ще з походу дозволив козакам розходитися по домівках.
У Києві Хмельницького зустрічали дуже урочисто. Верхи на коні він під'їхав до
Золотої Брами, вислухав там промови, в яких славили його, як визволителя України
від польського ярма, а православної віри — від утисків католицтва; і серед
радісних вигуків киян доїхав до собору святої Софії, на паперті якого його вітав
митрополит Київський і патріарх Ієрусалимський Паїсій. І, справді, було за що
прославляти Богдана Хмельницького: з незначною силою у 8000 запорожців спромігся
він зробити те, про що мріяли й чого не досягли його попередники: Наливайко,
Лобода, Жмайло, Тарас Трясило, Сулима, Павлюк, Остряниця, — збудив український
народ до національної свідомості, розбурхав його, визволив із довговічної
польської неволі. Вся Україна від Карпатських гір до верхів'їв. Десни, Псла та
Ворскли стала вільною і визнавала владу тільки гетьмана Хмельницького.
Завершивши своє діло — визволення України, запорожці з Києва подалися на Січ у
свої улюблені степи та до батька Великого Лугу. З Богданом лишилися тільки ті з
них, хто став старшиною в нових полках українських козаків.

ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ ПІД ЧАС ВЕЛИКОЇ РУЇНИ (1648-1680 роки)

ДОБА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Спокійне гетьманування Богдана тривало недовго. Мало відпочивали на Січі й
запорожці. Польський король Ян Казимир нічого не зробив із того, що пообіцяв
Хмельницькому, й на початку літа року 1649-го вже збирав військо, щоб рушити на
Україну гамувати козаччину. Довідавшись про ці заміри, й Богдан так само
заходився скликати козаків, запросив і запорожців із Січі й домовився про
допомогу свого спільника — кримського хана. Король не зміг зібрати багато
війська, і Хмельницький оточив його половину в Збаражі, а другу, що була під
проводом самого короля, у серпні 1649 року, з'єднавшись із татарами, вщент
розбив біля міста Зборова. Козаки мало не взяли в бранці самого Яна Казимира,
але гетьман зупинив їх, бо все-таки мав короля за свого державця. Він звелів
козакам, що вже мали полонити його, припинити бій і залишити польський табір.
Та легкодухість Хмельницького дуже обурила запорожців... І, справді, не минуло й
кількох днів, як Богданові довелося розкаюватись у своєму вчинкові, а через рік
його примирливість мусила оплакувати гіркими сльозами вся Україна. Король тим
часом підкупив хана золотом, і той змусив гетьмана погодитися з нікчемними
умовами поляків: зректися визволених уже земель Галичини, Волині, Поділля й
Білої Русі; пустити на Україну польських панів та ще й повернути їм усі їхні
маєтки й змусити поспільство знову коритися панам і працювати на них.
Такого відступу запорожці не могли подарувати Хмельницькому, й після різких
нарікань зовсім залишили його й пішли на Запорожжя. Розбрат був такий великий,
що року 1650-го січова голота, або “чернь”, обрала, було, замість Богдана іншого
гетьмана — козака Гудовського, та тільки ім'я Хмельницького, переможця над
поляками, ще багато важило серед запорожців, і незабаром прихильники Богдана,
взявши на Січі гору, схопили Гудовського й віддали гетьманові до рук.
Десь згодом, восени вже 1650 року, коли Хмельницький покликав запорожців іти з
його сином Тимошем походом на Молдову за те, що господар молдавський Лупул не
хотів віддати за нього заміж своєї дочки, січові козаки, хоч і не всім військом,
а все-таки чималою кількістю, пристали до Тимоша, ходили у Волощину й допомогли
Хмельниченкові взяти Ясси й примусили Лупула дати великий окуп. З початку війни
молдавський господар сподівався на поміч з боку Польщі й кілька разів звертався
за нею до коронного гетьмана Потоцького, та король не дозволив польському
війську воювати з козаками.
Цей похід на Молдову український народ вважав верхом козацької слави й оспівав у
своїй думі:
Як із Низу із Дністра тихий вітер повіває,
Бог святий знає, бог святий і відає,
Що Хмельницький думає-гадає.
Тоді ж то не могли знати ні сотники,
ні полковники,
Ні джури козацькії,
Ні мужі громадськії,
Що наш пан гетьман Хмельницький,
Батько Зинов-Богдан Чигиринський,
У городі Чигирині задумав вже й загадав:
Дванадцять пар пушок вперед себе одіслав,
А ще сам з города Чигирина вирушав;
За ним козаки йдуть,
Яко ярая пчола, гудуть;
Котрий козак не має в себе шаблі булатної,
Пищалі семип'ядної,
Той козак кий на плечі забирає,
За гетьманом Хмельницьким ув охотне військо
поспішає.
Отоді ж то, як до річки до Дністра
прибував,
На три часті козаків переправляв,
А ще до города Сороки прибував,
Під городом Сорокою шанці копав,
У шанцях куренем стояв;
А це од своїх рук листи писав,
До Василя Молдавського посилав,
А в листах приписував:
“Ей, Василю Молдавський,
Господарю Волоський!
Що тепер будеш думати й гадати:
Чи будеш зо мною биться?
Чи мириться?
Чи городи свої Волоські уступати?
Чи червінцями полумиски сповняти?
Чи будеш гетьмана Хмельницького благати?”
Тоді Василь Молдавський,
Господар Волоський,
Листи читає,
Назад одсилає,
А в листах приписує:
“Пане-гетьмане Хмельницький,
Батьку Зинов-Богдане Чигиринський!
Не буду я з тобою ні битися,
Ні миритися,
Ні городів тобі своїх волоських уступати,
 
Наші Друзі: Новини Львова