Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 17 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185791
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
Тоді жид Лейба біжить,
Аж живіт дрижить;
Як на школу погляне,
Його серце жидівське зів'яне:
“Ей, школо моя, школо мурована!..
Тепер тебе ні в пазуху взяти,
Ні в кишеню сховати,
Але ж доведеться Хмельницького козакам
на балаки покидати!”
Отже, панове-молодці, над Полонним
не чорна хмара вставала:
Не одна пані-ляшка удовою зосталась.
Озоветься одна пані-ляшка:
“Нема мого пана Яна,
Десь його зв'язали козаки, як би барана,
Та повели до свого гетьмана”.
Озоветься друга пані-ляшка:
Нема мого пана Кордаша!
Десь його Хмельницького козаки повели до коша”.
Озоветься третя пані-ляшка:
“Нема мого пана Якуба!
Десь узяли Хмельницького козаки
та либонь, повісили на дуба”.
З-під Корсуня Богдан відрядив татар до Криму, а запорожців розпустив по Україні
вимітати загонами з руської землі панів та жидів. Сам же гетьман із реєстровими
козаками перейшов до Білої Церкви і заходився там складати нові полки
українського козацького війська.
Запорожці, приєднавши до себе ватаги повстанців, ходили скрізь, руйнуючи
польські маєтки, замки й міста та визволяючи людей з неволі, їхні загони
зростали з кожним днем, гуртували навколо себе по кілька тисяч козаків і
невдовзі ймення їхніх ватажків, полковників та курінних отаманів Війська
Запорозького — Нечая, Богуна, Перебийноса, Ганжі, Остапа, Полов'яна, Морозенка,
Гайчури, Кривошапки, Гаркуші, Вовгури й багатьох інших — облетіли всю Україну й
прославилися в народних піснях і думах, як борці за визволення поневоленого
українського люду; душі ж польської шляхти та її прибічників і підручних — жидів
— ті імена виповнювали жахом.
Наймилішими народові героями повстання були, коли рахувати за кількістю
складених про них пісень, полковники Війська Запорозького — Перебийніс, Нечай та
Морозенко. Одну з пісень про Перебийноса можна й зараз почути на Україні, й не
тільки від кобзарів, а й по селах, по бурсах і по військових школах:
Ой, не дивуйтеся, добрії люде,
Що на Вкраїні повстало;
Ой, за Дашевим, під Сорокою,
Множество ляхів пропало!
Перебийніс водить не много —
Сімсот козаків за собою;
Рубає мечем голови з плечей,
А решту топить водою.
“Ой, пийте, ляхи, води калюжі,
Води калюжі болотяної,
А що пивали по тій Вкраїні
Меди та вина ситіі”.
Зависли ляшки, зависли,
Як чорна хмара на Віслі.
Лядську славу загнав під лаву,
Сам бравий козак гуляє:
“Нуте, козаки, у скоки,
Заберімося під боки,
Заженім ляшка, вражого сина,
Аж за Дунай глибокий”.
Дивують ляхи, вражі сини,
Що ті козаки вживають:
Вживають вони щуку-рибуху,
Ще й соломаху з водою.
Ой, чи бач, ляше, як козак пляше
На сивім коні горою:
Мушкетом бере, аж серце в'яне,
А лях від страху вмирає.
Ой, чи бач, ляше, що по Случ наше,
По Костяную могилу:
Як не схотіли, забунтували,
Та й утеряли Вкраїну.
Ой, чи бач, ляше, як пан Хмельницький
На жовтім піску підбився:
Від нас, козаки, від нас, юнаки,
Ні один ляшок не скрився:
“Нуте ж, козаки, у скоки,
Заберімося у боки;
Загнали ляхів за річку Віслу,
Що не вернуться і в три роки”.
За літо, доки поляки скликали нове військо, Україна від Дністра й до Путивля та
Лубен стала вільною. Повстання, мов величезна пожежа, перехопилося навіть у
Галичину й на Білу Русь. Уся міська й сільська молодь узялася за ножі, сокири й
коси й, повбивавши панів та озброївшись їхньою зброєю, пішла козакувати,
гуртуючись то в загони, то в полки, що складав гетьман. Назва “реєстровий козак”
стала зникати — козаком звав себе кожен, навіть той, хто замість зброї тримав у
руці кийок. Селяни, долітні й підстаркуваті, що лишилися по оселях, поділили між
собою добро своїх панів, їхнє господарство й худобу, попаювали навіть землю, так
що за кілька місяців із поневолених кріпаків стали вільними людьми, до того ж,
заможними землевласниками.
Проте під осінь поляки, зібравши 80 000 війська, почали знову наступати на
Україну й перейшли на східний бік річки Случі. Почувши про це, Хмельницький
скликав до себе всі козацькі загони, щоб дати польським військам бій. Вороги
розташувалися табором біля річки Пиляви, на її берегах. Хмельницький не квапився
нападати, сподіваючись на допомогу татар і гадаючи оточити поляків, як під
Корсунем, з усіх боків. Проте шляхта сама прискорила свою загибель. Роздратовані
запорозьким полковником Ганжею, що перемагав усіх польських богатирів на герці,
поляки необережно кинулися на козаків і з кількома полками підступили через
греблі та броди за Пиляву аж до козацького табору. А Хмельницький тільки того й
чекав: він ударив на них усім військом, і козаки, перетнувши полякам шлях назад
до гребель, або посікли їх, або потопили в річці та в болотах.
Ця пригода з кількома полками так засмутила польське панство та нагнала на нього
такого страху, що шляхта, починаючи з привідців польського війська, залишила все
своє добро, що мала в обозі, і з великим переляком кинулася тікати назад до
Случі. За панством побігли й жовніри; вони тікали в такому безладі, що біля
Костянтинова завалили міст через Случ і у великій кількості потопилися в річці.
Про наслідки Пилявського бою так згадує народна дума:
Те пан Хмельницький,
Житель Чигиринський,
То він ночей недосипає,
Коло Случі-річки ляхів і жидів
доганяє.
Скоро догнав увечері пізно,
І там стало дуже по вулицях тісно:
І там до їх прибуває,
Ще й на козаків гукає,
Да ще й словами промовляє:
“Друзі панове-молодці! До Случі-річки
прибувайте,
Жидів та ляхів упень рубайте
І до їх козацькими словами промовляйте:
 
Наші Друзі: Новини Львова