Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 19 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185892
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
він разом із сином та десятком побратимів вирушив кіньми до Криму. Польська
залога з трьома сотнями жовнірів і п'ятьма сотнями реєстрових козаків кинулися
доганяти Хмельницьких, але чутка про скривдження військового писаря та смертний
вирок украй обурили і запорожців і реєстровців, які гналися за втікачами
водночас із поляками, так що, коли під час подорожі в Крим два прихильники
Богдана приєдналися до реєстрових козаків і стали вмовляти їх не допомагати
королеві, реєстровці збунтувалися, кинулись на жовнірів і почали з ними битися.
Тому поляки вернулися назад, у Січ, але запорожці й там уже повстали і всіх їх
знищили.
Вчинивши розправу над польською залогою, січовики стали діставати з пісків старі
гармати, витягати й лаштувати їх знову на окопах, і незабаром відлуння від
пострілу з січової башти рознесло звістку, що на Запорожжі знову прокинулася
воля. Ожив Великий Луг, з усіх островів, приток, лиманів та непрохідних нетрів
квапилися човни з козаками, лугарями та степовиками; в плавнях застукотіли
сокири — запорожці майстрували нові чайки й витягали з очеретів старі, сховані
десять років тому.
За зиму січовики зібралися до війни та озброїлися, а по Україні розіслали
окремих товаришів, щоб понесли чутку про те, що шляхта порушила волю короля й
навесні запорожці прийдуть визволяти Україну від панської неволі. Тим часом
Хмельницький прибув у Бахчисарай, до хана, і почав його умовляти, Щоб допоміг
козакам у боротьбі з поляками. Хан згодився, та, не довіряючи ще Богданові,
прислав із ним на Запорожжя тільки перекопського мурзу Туган-Бея з 4000 татар.
18 квітня року 1648-го Хмельницький, залишивши Туган-Бея на Базавлуці,
наблизився до Січі. Запорожці, знаючи про ханську підмогу, урочисто, з гарматною
пальбою, зустріли Богдана, а наступного дня кошовий отаман Війська Запорозького
скликав велику раду. На ній Хмельницький у довгій і натхненній промові змалював
тяжке становище України, поневоленої поляками, та занепад православної віри,
гнобленої унією. Нагадав про всі кривди, яких зазнало козацтво від поляків, про
замучених гетьманів — Підкову, Наливайка, Сулиму й Павлюка, й запалив серця
запорожців жагою помсти. “Або смерть, або перемогти поляків!” — така була ухвала
ради.
Богдана Хмельницького козаки одностайно наставили гетьманом і вручили йому
клейноди Війська Запорозького.
Беручи булаву, Богдан знав, що вороги вже не сплять,
що Потоцький зібрав 30 000 польського війська в Корсуні, з них дві частини
послав на Запорожжя, а саме: 12 000 жовнірів під проводом його сина Степана
вирушили кіньми через степ, а 6000 реєстрових козаків на чолі з Барабашем та
Ілляшем попливли човнами по Дніпру.
Щоб не дати ворогам з'єднатися й не впустити їх до Січі, гетьман 22 квітня,
маючи біля себе 8000 запорожців та 12 поганеньких гармат, виступив супроти
Потоцького, а своїх побратимів Ганжу та Джеджалія послав дніпровим берегом
перестріта реєстрових козаків і умовити їх одностайно стати із запорожцями на
поляків.
Зблизившись із польським військом біля річки Жовті Води і діставши від Ганжі
звістку, що реєстровці вагаються і хочуть почути слово самого Хмельницького, він
негайно подався до Кам'яного Затону, де стояли реєстрові козаки, й звернувся до
них із промовою, розкрив їм очі на королівські кривди й так вплинув на
реєстровців, що вони тієї ж ночі знищили всю свою польську і сполячену старшину
(ляхів та недоляшків) — вбили Барабаша та Ілляша Караїмовича і приєдналися до
Хмельницького,
Коли гетьман повернувся з Дніпра до свого табору на Жовтих Водах, поляки вже
розпочали наступ на запорожців, і понад річкою точилися герці й дрібні бої,
Хмельницький зараз же повиводив січові полки з табору й, оголосивши, що їм на
підмогу прибувають реєстрові козаки, кинув своє військо на польські окопи, перед
табором. 5 травня спалахнула велика битва. Запорожці билися старою зброєю, були
обідрані й голі, бо за десять років, що не ходили на Чорне море, Військо
Запорозьке зовсім зубожіло; поляки ж красувалися своїм пишним вбранням, вони
мали добрі гармати й більше війська. Проте козаки, незважаючи ні на що, із
завзяттям кинулися на ворожі окопи й, захопивши їх, почали гнати поляків у їхній
же табір.
Серед того бою зі сходу піднялася велика курява: то татари везли на своїх конях
реєстровців. Побачивши це, поляки гадали, що наближається їхня допомога, й дуже
зраділи, що тепер знищать усіх запорожців; коли ж реєстрові козаки стали
брататися із січовиками, вони зразу занепали духом і розгубилися.
Хмельницький скористався з легкодухості польської шляхти й задумав влаштувати їй
те, що вона зробила з козаками на Солониці року 1596-го. Він викликав до себе із
польського табору посланців, почастував їх вечерею, запевнив, що не хоче марно
проливати крові, а вийшов із Січі тільки, щоб оборонятися, знаючи, що
королівський уряд засудив його до смертної кари. Наприкінці Богдан Хмельницький
сказав, що охоче дозволив би полякам вирушити назад, на Україну, але боїться,
щоб вони самі на нього не напали, і через те просить їх, на доказ своєї
поступливості, віддати йому всі гармати.
Коли посланці вернулися до польського табору, Потоцький зібрав на раду всю
шляхту, й після тривалих суперечок польське панство згодилося на умови
Хмельницького. 8 травня поляки передали козакам гармати й почали відводити своє
військо назад, маючи на думці вийти на шлях до Сміли та Корсуня. Там по дорозі
були великі байраки, що звалися Княжими. І гетьман відрядив туди Перебийноса з
тисячею козаків, щоб на шляху польського війська поробили засіки та викопали
рови; сам же із полками пішов слідом за Потоцьким; дотримуючись умов, не нападав
на нього, а обходом послав татар, які мали перетнути полкам відхід на Україну та
навернути їх на Княжі байраки.
Рятуючись од татарських стріл, польське військо справді повернулося на схід, у
бік Княжих байраків, і, як тільки потрапило там на рівчаки та засіки, на них
одразу накинулися козаки Перебийноса й татари Туган-Бея;
Хмельницький же вдарив на поляків з тилу. Зчинилася нечувана різанина, і до ночі
вся шляхта була перебита або поранена; врятувався тільки один жовнір,
переодягнений селянином, — він і подав Потоцькому до Корсуня звістку про
загибель його сина з усім військом. Криваво відомстили запорожці за польські
кривди, і була велика радість козацтва з такої рішучої перемоги над ворогом.
З народних дум про бій на річці Жовтих Водах та першу перемогу Хмельницького над
поляками збереглися тільки невеличкі уривки:
Чи не той то хміль, що коло тичини в'ється?
Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б'ється.
Гей, поїхав Хмельницький ік Жовтому Броду,
Гей, не один лях лежить головою в воду,
Не пий, Хмельницький, дуже тої Жовтої Води:
Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди.
“А я ляхів не боюся і гадки не маю,
За собою великую потугу я знаю
І ще орду за собою веду,
А все, вражі ляхи, на вашу біду”.
Утікали ляхи, погубили шуби...
Гей, не один лях лежить, вивіривши зуби!
Становили ляхи дубовії хати,
Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати!
Утікали ляхів деякі полки,
їли ляхів собаки і сірії вовки.
Гей, там поле, а на полі цвіти:
Не по однім ляху заплакали діти,
Гей, там річка, через річку глиця,
Не по однім ляху зосталась вдовиця.
Звістка про перемогу запорожців над поляками прудкою ластівкою полетіла по
Україні. Всі козаки, які ще взимку вийшли із Січі і гуртували навколо себе в
лісах ватаги найзавзятіших людей: козаків-“випищиків” та селян, що повтікали від
панів, — тепер узялися за діло й стали нападати на польські маєтки й невеликі
роти польських жовнірів. Кобзарі ходили з міста у місто, із села до села,
оспівуючи перемогу козаків та пророкуючи визволення від польського ярма. І по
всій українській землі хутко зростали ватаги повстанців, озброювалися й
зміцнювалися, а почасти й посувалися назустріч козацькому війську. Отож,
запорожці не тільки розбили поляків у першому бойовищі, а ще й скликали й
навчали люд військовій справі, що й дало Хмельницькому силу визволити Україну
 
Наші Друзі: Новини Львова