Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: субота, 21 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185935
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль по вік вічний уживати?”
Отоді-то Хмельницький на кума свого Барабаша
Велике пересердя має,
Ще кращими напитками вітає.
Отоді-то Барабаш, гетьман молодий,
Як у кума свого Хмельницького дорогого напитку напивсь,
Дак у його і спать поваливсь.
Отоді Хмельницький добре дбав,
Із правої руки з мізинного пальця щирозлотий перстень ізняв,
Із лівої кишені ключі виймав,
З-під пояса шовковий платок висмикав,
На слугу свого вірного добре кликав-покликав:
“Гей, слуго ти мій, повірений Хмельницького,
Велю я тобі добре дбати,
На доброго коня сідати,
До города Черкаського до пані Барабашевої прибувати,
Королівські листи до рук добре приймати”.
Отоді-то слуга, повірений Хмельницького, добре дбав,
На доброго коня сідав,
До города Черкаського скорим часом, пильною годиною прибував,
До пані Барабашевої у двір уїжджав;
У сіни ввійшов, шличок із себе скидав;
У світлицю ввійшов, низький поклон послав;
Тії значки на скамні покладав,
А ще стиха словами промовляв:
“Ей, пані, — ти, пані Барабашева, гетьманова молодая!
Уже ж тепер твій пан, гетьман молодий,
На славній Україні з Хмельницьким великі бенкети зчиняють, —
Веліли вони тобі сії значки до рук приймати,
А мені листочки королівські оддати:
Чи не могли б вони із кумом своїм Хмельницьким
Удвох прочитати
І козакам козацькі порядки давати?”
Отоді ж то пані Барабашева, гетьманова,
Удариться об поли руками,
Обіллється дрібними сльозами,
Промовить стиха словами:
“Ей, не з горя-біди моєму пану Барабашу
Схотілося на славній Україні з кумом своїм Хмельницьким
Великі бенкети зчинати!
Нащо б їм королівські листи удвох читати?
Не лучче б їм із ляхами,
Мостивими панами,
З упокоєм хліб-сіль вічнії часи уживати?
А тепер хай не зарікається Барабаш, гетьман молодий,
На славній Україні огнів та тернів ізгашати,
Тілом своїм панським комарів годувати
Од кума свого Хмельницького”.
Отоді ж то пані молодая Барабашевая
Стиха словами промовляє:
“Ей, слуго, повірений Хмельницького,
Не можу я тобі листи королівські до рук подати,
А велю я тобі до воріт одходжати,
Королівські листи у шкатулі із землі виймати”.
Отоді-то слуга, повірений Хмельницького,
Як сі слова зачував,
Так скорим часом, пильною годиною до воріт одходжав,
Шкатулу з землі з королівськими листами виймав,
Сам на доброго коня сідав,
Скорим часом, пильною годиною до города Чигирина прибував,
Своєму пану Хмельницькому королівські листи
до рук добре оддавав.
Отоді-то Барабаш, гетьман молодий, од сна уставає,
Королівські листи в кума свого Хмельницького заглядає;
Тоді й напитку дорогого не попиває,
А тільки з двора тихо з'їжджає,
Да на старосту свого Кричовського кличе, добре покликає:
“Ей, старосто, — каже, — ти мій, старосто Кричовський!
Коли б ти добре дбав,
Кума мого Хмельницького живцем узяв,
Ляхам, мостивим панам, до рук подав,
Щоб нас могли пани, мостивії ляхи, за білозорів почитати”.
Отоді-то Хмельницький, як сії слова зачував,
Так на кума свого Барабаша велике пересердя мав,
Сам на доброго коня сідав,
Слугу свого, повіреного, з собою забирав.
Отоді-то припало йому з правої руки
Чотири полковники.
Первий полковник — Максим Ольшанський,
А другий полковник — Мартин Полтавський,
Третій полковник — Іван Богун,
А четвертий — Матвій Борохович.
Отоді-то вони на славну Україну прибували,
Королівські листи читали,
Козакам козацькі порядки давали.
Тоді-то у святий день, у божественний вівторок
Хмельницький козаків до сходу сонця пробуджає
І стиха словами промовляє:
“Ей, козаки, діти, друзі-молодці!
Прошу я вас, добре дбайте,
Од сна уставайте,
Руський отченаш читайте,
На лядські табори наїжджайте,
Лядські табори на три часті розбивайте,
Ляхів, мостивих панів, упень рубайте,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішайте,
Віри своєї християнської у поругу вічні часи не подайте!”
Отоді-то козаки, друзі-молодці, добре дбали,
Од сна уставали, Руський отченаш читали,
На лядські табори наїжджали,
Лядські табори на три часті розбивали,
Ляхів, мостивих панів, упень рубали,
Кров їх лядську у полі з жовтим піском мішали,
Віри своєї християнської у наругу вічні часи не подали.
Року 1647-го здійснення замірів Хмельницького прискорилося через тяжку кривду,
якої він зазнав од польського пана Чаплинського, що, взявши з собою два десятки
озброєних харцизів, захопив у Хмельницького його батьківщину — село Суботів — і
при цьому забив на смерть канчуками меншого сина Богдана, а його другу жінку
взяв собі коханкою. Так польські пани звичайно чинили з козаками, і, коли
Хмельницький кинувся скаржитися коронному гетьманові, так той ще й до в'язниці
запер. На щастя Богдана, його приятель полковник Кричовський випустив на волю, і
Хмельницький, разом із сином Тимошем, утік на Запорожжя.
У грудні року 1647-го Богдан спинився на руїнах Томаківської Січі, на острові
Бучацький, де купчилися непокірливі запорожці, й, прихиливши їх на свій бік,
поїхав на Микитин Ріг до коша. Тим часом польська залога на Січі дістала наказ
захопити Хмельницького і скарати його на смерть. Тільки й запорозька старшина
вже знала про заходи Богдана і,. співчуваючи йому, застерегла втікача про
смертний присуд, винесений польським урядом.
Поляки не вкмітували, коли Богдан прибув на Січ, а, довідавшись, побачили, як
він разом із сином та десятком побратимів вирушив кіньми до Криму. Польська
 
Наші Друзі: Новини Львова