Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 19 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185873
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
Жінку свою з дітьми покормити,
То не йди до попа благословиться,
Да піди до жида-рандаря да поступи йому
часть оддать,
Щоб позволив на річці риби вловити,
Жінку свою з дітьми покормити.
Тоді ж то один козак мимо шинку йде,
За плечима мушкет несе,
Хоче на річці утя вбити,
Жінку свою з дітьми покормити.
То жид-рандар у кватирку поглядає,
На жидівку свою стиха словами промовляє:
“Ей, жидівочко ж моя, Рася!
Що сей козак думає, що він у шинок
не вступить,
За денежку горілки не купить,
Мене, жида-рандаря, не перепросить,
Щоб дозволив йому на річці утя ввити,
Жінку свою з дітьми покормити”.
Тоді жид-рандар стиха підходжає,
Козака за патлі хватає.
То козак на жида-рандаря скоса, як ведмідь, поглядає,
І ще жида-рандаря мостивим паном узиває:
“Ей, жиду, — каже, — жиду-рандаре,
Мостивий пане!
Позволь мені на річці утя убити,
Жінку свою з дітьми покормити”.
Тоді жид-рандар у шинок входжає,
На жидівку свою стиха словами промовляє:
“Ей, жидівочко ж моя, Рася!
Будь мені тепер у Білій Церкві наставним равом —
Назвав мене козак мостивим паном!”
Раділа польська шляхта з того, що на Україні стало спокійно, та тільки недовго
вона втішалася. Татари враз же скористалися з пригноблення козаччини та Війська
Запорозького і року 1640-го наскочили на Україну великою ордою в 70 000
вершників і, просунувшись мало не до Києва, без будь-якої перешкоди забрали в
неволю та погнали до Криму понад 200 000 молоді й не тільки української, а й
польської. Року 1643-го такий саме напад здійснив і перекопський мурза
Туган-Бей. Він цілий рік ходив із загонами, ловив людей, мов овець, палив села й
міста і вислав у Крим кількасот тисяч невольників, доки аж року 1644-го
Потоцький спромігся розбити татар.
Україна знову, як 150 років досі, застогнала, скривавлена татарською руїною,
запорожці ж не могли тепер боронити й заступити її, бо не мали ні гармат, ні
коней, ні чайок, ні навіть пороху.
Незважаючи на такий занепад, розігнане по Великому Лузі та Базавлузі козацтво
бодай і принишкло, а не втратило своєї організації, і хоча в Січі на Микитиному
Розі й небагато жило козаків, зате у Великому Лузі та на руїнах старих Січей:
Базавлуцької, Хортицької й Томаківської — їх гуртувалося чимало, принаджуючи до
себе всілякий люд, що все-таки тікав сюди з України. Військо Запорозьке,
наперекір усім заходам польського уряду, не бажало ще поховати навіки свою славу
й тільки чекало випадку, щоб поквитатися зі своїм ворогом за всі завдані ним
кривди. Це й сталося року 1648-го, коли на Запорожжя прибув Богдан Хмельницький.


ГЕТЬМАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
Зіновій Богдан Хмельницький був сином чигиринського сотника Михайла
Хмельницького. Батько дав йому освіту в Київській братській школі, а потім у
польській школі в галицькому місті Ярославлі. Поміж козаками Богдан був людиною
відомою, бо все життя проводив у війнах та походах. У бойовищі коронного
польського гетьмана Жолкевського з турками року 1620-го він дістався в бранці,
року 1621-го його вже бачили ватажком морського походу на Царгород, бо з неволі
викупили. Під час війни короля Владислава з Москвою Богдан разом із козаками
бився на боці поляків, став особисто відомий королеві й дістав із його рук у
подарунок коштовну шаблю. Під час повстання Павлюка Хмельницький значиться у
реєстрі військовим писарем; року ж 1644-го, нудьгуючи без війни та походів, він
збирає 2400 охочих козаків і за добру плату водить їх у Францію допомагати тій
державі воювати з Іспанією.
Після повернення на Україну Хмельницький знову був військовим писарем; і року
1646-го його разом із старшими козацького реєстрового війська Барабашем та
Ілляшем викликав король до Варшави. Польський державець хотів тоді проти волі
панства розпочати війну з Туреччиною і вмовляв козаків роздратувати турків
морським походом так, щоб ті самі оголосили війну Польщі. Щоб прискорити цей
випадок, він доручив Барабашеві передати на Січ 5000 злотих на полагодження
військових чайок. А на подяку козакам король передав через того ж Барабаша
грамоту, якою козацькому військові поверталися всі його давні права, а кількість
реєстровців збільшувалася на 20.000 душ. Тут же з рук Владислава козацька
старшина отримала бойову корогву кармазинового кольору, булаву й інші військові
клейноди.
З радісною надією на кращу долю рідного краю їхав од короля до Чигирина Богдан
Хмельницький, аж тут він довідався, що польські пани й сенатори так приборкали
Владислава, що він мусив зректися всього, що пообіцяв козакам; лукавий же
Барабаш, прислуговуючи шляхті, сховав королівського універсалу з козацькими
привілеями й наказав Хмельницькому нікому про нього не говорити. Та Богдан із
тим не погодився. В нього вже наболіло серце за покривджене козацтво, і в голові
визрівала думка відплатити польським панам за всі знущання. Тому він хитрощами
відібрав у Барабаша універсал і, маючи його в своїх руках, почав поширювати про
нього чутку поміж козаками, показуючи цю грамоту короля своїм однодумцям і
прихильникам.
Народна дума так оповідає про цю подію та про початок козацького повстання під
проводом Богдана Хмельницького:
Як із день-години
Зчиналися великі війни на Україні,
Отоді ж то не могли обібратись,
За віру християнську одностайно стати;
Тільки обібрався Барабаш та Хмельницький,
Да Клиша Білоцерківський.
Отоді вони од своїх рук листи писали,
До короля Владислава посилали.
Тоді ж то король Владислав листи читає,
Назад одсилає;
У городі Черкаському Барабаша гетьманом наставляє:
“Будь ти, Барабашу, в городі Черкаському гетьманом,
А ти, Клишо, у городі Білій Церкві полковником,
А ти, Хмельницький, у городі Чигирині хоч писарем військовим”.
Отоді ж то небагато Барабаш, гетьман молодий, гетьманував,
Тільки півтора года.
Тоді ж то Хмельницький добре дбав,
Кумом до себе гетьмана молодого Барабаша зазивав,
А ще дорогими напитками його вітав
І стиха словами промовляв:
“Гей, пане куме, пане Барабашу, пане гетьмане молодий,
Чи не могли б ми з тобою удвох королівських листів прочитати,
Козакам козацькі порядки подавати,
За віру християнську одностайно стати?”
Отоді ж то Барабаш, гетьман молодий,
Стиха словами промовляє:
“Гей, пане куме, пане Хмельницький, пане писарю військовий,
Нащо нам з тобою королівські листи удвох читати,
Нащо нам козакам козацькі порядки давати?
Чи не лучче нам з ляхами,
Мостивими панами,
 
Наші Друзі: Новини Львова