Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 22 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185959
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
Стариці, себто на старому річищі Дніпра. Там сивоусий досвідчений козацький
лицар так міцно став табором, що Потоцький скільки не посилав своє військо на
штурм, але не зміг його здобути.
Під час наступу Потоцький втратив дуже багато жовнірів і намислив собі виманити
запорожців із їхнього табору й розбити те військо в полі. Важучи на щире
козацьке серце, він почав палити навколишні села та мордувати й різати людей на
очах запорожців. Боліла козацька душа, дивлячись на те знущання над жінками й
дітьми, і січовики поривалися оборонити безневинних та покарати катів, але Гуня
розгадав заміри Потоцького й не пустив козаків із табору.
Після того Потоцький довго обстрілював табір із гармат, та й те нічого не дало,
і облога тривала аж до осені.
Тим часом у запорожців вичерпувалися набої та їжа, і Гуня всю надію покладав на
полковника Филоненка, який мав привезти припаси із Січі. Нарешті козацька валка
наблизилася до Стариці, та, на лихо, поляки довідалися про це і воднораз
атакували і валку й козацький табір. Хоч і дуже хоробро відбивався Филоненко,
прокладаючи собі шлях до побратимів, та оборонити обоз було неможливо, і він
пробився до товариства лише з кількома возами.
Така невдача й безхліб'я підсікли запорожців, і вони мусили замиритися з
поляками на тяжких торішніх умовах.

ЗАНЕПАД КОЗАЧЧИНИ
Таким чином року 1638-го козацтво зрештою було придушено. Сталося так через те,
що козаки неодностайно виступали проти поляків. Багато з них, не згадуючи вже
шляхту, все-таки вважали себе частиною Речі Посполитої й підданцями короля та
трималися прислів'я: “Моя хата скраю”, реєстровці ж, переважно рятуючи свої
права, допомагали полякам і проливали кров своїх братів-запорожців і своїх
земляків-повстанців.
Перебіг подальших подій незабаром переконав реєстрових козаків у тому, що,
зрадивши запорожців, вони втратили своїх заступників, з якими рахувався
польський уряд, бо, пригнітивши січовиків, коронний гетьман почав збиткуватись,
як хотів, над реєстровцями. Хоча після повстання Остряниці козацький реєстр було
заведено на 6000 душ, та насправді тієї кількості не дотримувалися, бо замість
убитих, померлих та скалічених коронний гетьман не дозволяв записувати молодих
козаків; до того ж, у тому реєстрі значилося чимало й поляків. Жити козаки могли
тільки в Чигирині, Корсуні й Черкасах; усі ж, не заведені до реєстру, мали
вертатися у підданство панам. Найтяжче гноблення козацтва полягало в тому, що
польський уряд скасував у козацькому війську виборний лад, а військову козацьку
старшину, за ухвалою сейму, тепер призначав коронний гетьман. Потоцький зразу ж
скористався зі свого права і наставив полковниками й іншими старшими чинами
родовитих шляхтичів-поляків; із козаків лишив тільки сотників та по два осавули
на полк, і то виключно тих, кого вважав за цілком вірних людей.
Згодом було відбудовано Кодак із його замком. Сам Потоцький ходив на Запорожжя
із польським військом і поставив у Кодаку залогу, наказавши комендантові нікого
не пускати з України, а свавільників карати смертю. Січ Запорозьку він змусив
перенести з добре захованого острова Буцького на зовсім беззахисний кут Микитин
Ріг, та ще й там, у самісінькій Січі, залишив залогу з реєстрових козаків та
жовнірів. Усі військові чайки запорожців, за винятком тих, що козаки встигли
заховати або потопити на відомих їм місцях у дніпрових протоках, були спалені, а
січові гармати, яких не змогли сховати в пісках та очеретах, відвезли до Канева
та в Київ.
Вчинивши так, Потоцький заспокоївся, що знищив українську козаччину й скасував
морські походи запорожців, і, повернувшись на Україну, розташувався там із
жовнірами, пильнуючи, щоб на Запорожжі знову не збиралася сірома.
Про цей занепад Війська Запорозького збереглася навіть народна пісня:
Питається Дніпро тихого Дунаю:
“Тихий Дунаю! Чом я своїх козаків на тобі не видаю?
Чи твоє дунайське гирло моїх козаків пожерло,
Чи твоя, Дунай, вода моїх козаків забрала?”
Промовить тихий Дунай до Дніпра-Славути:
“Дніпре-батьку, Славуто! Сам собі я думаю, гадаю,
Чом твоїх козаків у себе не видаю.
Уже чверть года — три місяці вибуває,
Як твоїх козаків у мене немає...
Ні, моє дунайське гирло твоїх козаків не пожерло,
Ні, моя дунайська вода твоїх козаків не забрала,
їх турки не постріляли, не порубали,
До Царя-города в полон не забрали...
Всі мої квітки луговії низовії пониділи,
Що твоїх козаків у себе не виділи”.
Там минуло десять років. Польща ні з ким не воювала, козаки були їй не потрібні,
й вона дедалі дужче пригнічувала реєстровців. Польська старшина, поставлена над
ними, обернула козаків майже на своїх гайдуків; українські ж селяни на той час
зрештою стали кріпаками; жага помсти за ці кривди пекла козацькі серця;
селянство ж, хоч здавалося і покірливо стогнало в польському ярмі, та потайки
гострило ножі й на панів і на орендарів їхніх маєтків — жидів.
Не звикле до праці польське панство не хотіло господарювати в своїх маєтках і
віддавало їх в оренду жидам, а ті орендарі, прибравши до своїх рук землі, річки,
озера, корчми, перевози, греблі й навіть, як свідчать народні думи, церкви,
оббирали селян до останку й ставали власниками самих селян, а це було чи не
найбільшою образою для наших людей, як те можна побачити з народної думи:
Як од Кумівщини да до Хмельнищини
У землі королівській да добра не було:
Як жиди-рандарі
Всі шляхи козацькіі зарандували:
Що на одній милі
Да по три шинки становили,
Становили шинки по долинах,
Заводили щогли по високих могилах.
І ще ж то жиди-раіндарі
У тому не перестали:
На славній Україні всі козацькі торги
зарандували,
Да брали мито-промито
Од возового по піївзолотого,
Од пішого пішаниіці по три денежки брали,
Од неборака-старцрі брали кури да яйця,
Іще ж то жиди-раіндарі
У тому не перестали:
На славній Україні всі козацькі церкви зарандували.
Котрому б то козаку альбо мужику дав бог
дитину появити,
То не йди до попа благословиться,
Да піди до жида-ріандаря да положи шостак,
щоб дозволив церкву одчинити,
Тую дитину охрестити.
ще ж то которому б то козаку альбо мужику
дав бог дитину одружити,
То не йди до попа благословитися,
Да піди до жида-ріандаря та полож битий таляр,
щоб дозволив церкву одчинити,
Тую дитину одружити. І ще то жиди-рандарі
У тому не перестаїли:
На славній Україні всі козацькі ріки заорандували:
Перва на Самарі,
Друга на Саксагагаі,
Третя на Гнилій,
Четверта на Пробойній,
П'ята на річці Кудесці.
Котрий би то козак або мужик ісхотів
риби ловити,
Жінку свою з дітьми покормити,
 
Наші Друзі: Новини Львова