Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 16 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185754
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
чимало втратили чайок і товариства, а все-таки перемогли, випливли в море і
давай громити турецький берег, починаючи від Дунаю. Пустили з вогнем Буюк-дере,
Зеніке, Здегну і знову наблизилися до Стамбула. З великого переляку султан
звелів протягти впоперек Босфору той ланцюг, що ним ще греки замикали протоку
від нападів слов'ян.
З історії невідомо, чи вдалося туркам загородити від запорожців Босфор, чи ні, а
тільки знати, що й на цей раз козаки повернулися на Січ із великою здобиччю.

ГЕТЬМАН ЖМАЙЛО
Того ж 1624 року, саме на Святвечір, від кримського хана Махмут-Гірея прибули на
Січ посланці й склали з гетьманом Жмайлом умову про те, щоб повсякчас, як
трапиться татарам пригода, запорожці негайно давали б їм поміч, а як будуть
непереливки в козаків, то їх виручатимуть татари.
Хоч, складаючи таку умову, гетьман Жмайло й мав на думці за можливого ворога
запорожців Польщу, а проте ні він, ні ще менше Запорозьке Військо не
сподівалися, що татарська допомога буде їм так швидко потрібна. Як і ведеться,
козаки напровесні року 1625-го всім кошем, кількістю в 10 000 душ, вийшли в
море. Вони вдало підпливли до Сінопа і зруйнували його, те ж саме вчинили і з
Трапезундом і, обтяжені здобиччю, повернули, було, вже свої чайки додому, аж тут
їх перестрів турецький паша Решід із 43 великими кораблями й галерами, на яких
було більше як 400 гармат.
Запорожці під проводом, мабуть, Бурляя сміливо атакували турецький флот, а
найдужче ту галеру, на якій перебував Решід і яка називалася Баштардою (тобто
мала башти), та тільки турки, відчуваючи свою силу, рішуче оборонялися, рубаючи
руки тим козакам, які видиралися на галери. Проте, незважаючи на перевагу
яничарів і гарматну пальбу, запорожці, доки було тихо на морі, стали брати гору
над турками. Гребці-невольники, зачувши вигуки своїх братів-козаків, поривалися
на поміч, але залізні ланцюги міцно тримали їх біля весел, а турецькі наглядачі
за непослух забивали гребців на смерть. І все-таки невольники допомагали козакам
тим, що відмовлялися гребти або спрямовували галеру в інший бік, так що турки не
мали змоги битися разом.
До півдня у кривавому герці запорожці потопили десять галер, і на Баштарду
заскочило більше сотні козаків, які завалили чердаки, та, на лихо запорожцям,
після півдня на морі повіяв вітер — галери стали плавати під вітрилами й
допомагати одна одній, а козацькі чайки хвилі почали перекидати й, б'ючи їх об
борти, не давали держатися гаками за галери. Товариство не мало змоги підтримати
тих козаків, які вже вступили в бій, і турки, подужавши запорожців на галерах,
захопили їх у полон і тут же поприковували до гребок. Тікаючи до Стамбула під
вітром, яничари повезли із собою і 270 бранців. Надвечір море трохи затихло, й
запорожці кинулися слідом за турецькими галерами, щоб визволити своїх товаришів,
та вже їх не наздогнали й мусили без них вертатися до Дніпра.
Тим часом ще року 1623-го король Жигмонт, побачивши, що козаки не згодні
коритися його волі, вирішив змусити їх до того силою. Коронний гетьман
Конецпольський цілу зиму лагодився до походу на Україну й тільки й очікував
часу, коли козаки вийдуть у море, щоб напасти на Запорожжя. По весні року
1624-го, діставши звістку, що Військо Запорозьке вже попливло із Січі, він зараз
же вступив в Україну, маючи під рукою 30 000 жовнірів. До Канева він ніде не
здибав козаків, а в місті хоча їх було 3000, то вони не наважилися без наказу
гетьмана чинити збройний опір полякам і стали відходити на Черкаси.
Гетьман Жмайло, довідавшись, що Конецпольський із військом перебуває на Україні,
розіслав по всіх запорозьких вольностях скликати те товариство, що там полювало
й рибалило, а сам кинувся до кримського хана за підмогою. Тільки йому не вдалися
ті заходи: Конецпольський устиг підкупити хана золотом, і той, не дотримавши
умови із запорожцями, нічим не допоміг Жмайлові.
Лише наприкінці літа повернулися козаки з моря на Січ, та й то ще не всі, бо
половина, не задоволена походом на Сіноп та Трапезунд і, не відаючи, яке лихо
насунулося на Україну, попливла ще грабувати турецькі міста на Дунаї. Тільки
восени, коли Конецпольський опанував уже всією Україною, прибрав до своїх рук
городових козаків і, зрештою, придушив усю неспокійну людність, Жмайло спромігся
згуртувати навколо себе 20 000 козаків і вирушив із Січі з артилерією назустріч
полякам.
Конецпольський та Жмайло зійшлися біля річки Цибульника, що нижче Крилева, і
коронний гетьман, знаючи про відсутність багатьох запорожців, сміливо підступив
до козацького табору й через посланців передав запорозькому гетьманові ті ж
вимоги, що їх ставили перед Сагайдачним років 1619-го й 1622-го, а саме:
козацьке військо мало нараховувати 3000, решта ж повинна підлягати панам;
січовикам належало видати призвідців морських походів і в присутності комісарів
попалити всі військові чайки.
Після бурхливої ради запорожці відповіли, що не згодні з такими умовами, й тоді
Конецпольський одразу ук. звелів взяти приступом козацький табір. Як тільки
почалися перші сутички з ворогом, Жмайло зрозумів, що місце, де він випадково
розташувався, зовсім не підходить для оборони, і, щоб урятувати своє військо,
залишив на Цибульнику тільки залогу, а сам з артилерією серед ночі пішов назад
до Курукового озера (де нині Крюків на Дніпрі), щоб там зупинитися в давньому
городищі “Ведмежі лози”.
Запорозька залога, не шкодуючи життя, стримувала поляків, щоб дати товариству
час упорядкувати новий табір, але їй важко було змагатися з великим військом, і
вона крок за кроком мусила відступати назад. 31 жовтня року 1625-го
Конецпольський наблизився до козацького табору й одразу ж заатакував його. Той
штурм дорого коштував полякам, бо запорожці зустріли їх влучним вогнем, а далі
вдарили із засідок і так побили передні полки, що ті кинулися тікати.
Зрозумівши, що поляки потрапили в скрутне становище, Конецпольський сам прийшов
із новими силами на підмогу, дав лад переднім військам, порозставляв навколо
козацького табору гармати й почав його обстрілювати, а вже після того кинувся на
штурм. Але козаки відбили й цю атаку.
Ця невдача переконала Конецпольського, що йому доведеться брати запорожців
затяжною облогою, а тим часом од короля надійшов наказ — хутчій кінчати з
козаками, бо мала бути війна зі шведами. Тому коронний гетьман сам послав гінців
до запорожців із тим, щоб там готували умови про примирення. І після тривалих
нарад, суперечок та докорів з обох боків між козаками й поляками була складена
угода про те, щоб козаки зовсім не ходили на море, жили тільки на королівських,
а не на панських землях і мали б реєстр, куди б записалося лише 6000 козаків.

МИХАЙЛО ДОРОШЕНКО
Не задоволені Жмайлом та угодою з поляками, запорожці обрали гетьманом Михайла
Дорошенка, діда славнозвісного Петра Дорошенка, і той заспокоїв і розважив
козацтво, сказавши, що під час війни із шведами король однаково запрошуватиме на
службу всіх козаків, а через те, мовляв, вимога про реєстр не має ніякої ваги.
Війною поляків із козаками одразу ж скористалися татари; і кримський хан
Махмут-Гірей, той самий, що мав подати допомогу запорожцям у битві з
Конецпольським, на початку року 1626-го з ордою наскочив на Поділля й сягнув,
забираючи людей у неволю, аж до Галичини; під осінь прийшов на Україну й
Нуреддин-султан і, наблизившись із величезним військом до Білої Церкви, став там
табором, розіславши в усі боки свої загони.
Обороняти Україну не було кому, бо поляки й городові козаки саме вирушили на
північ битися із шведами, запорожці ж нічого не знали про татарські наскоки, бо
вороги рухалися не через Запорожжя, а з Буджака. Коли звістка про напад татар
надійшла на Січ, Дорошенко вмить виступив із військом та, перетявши всі шляхи на
південь, повернув на зруйновану й спалену Україну і там, наскочивши на головний
татарський табір, ущент розгромив орду й, загнавши решту в річку Рось, потопив
її у воді. В цьому славному бойовищі гетьман бився, як простий козак, і своїм
власним списом простромив вісім татар.
Визволивши під Білою Церквою кілька десятків тисяч люду, який татари зібрали вже
з усіх околиць, щоб гнати до Криму, Дорошенко наказав козакам винищувати дрібні
ворожі загони й невдовзі забезпечив спокій усій Україні.
Упоравшись із нападниками, Дорошенко послав королеві чимало значних бранців,
десять татарських корогов та бунчук і просив вернути козакам їхні стародавні
права. Ухиляючись од певної відповіді, король звелів гетьманові скликати всіх
реєстровців, які ще не вирушили походом на північ, та зібрати 2000 козаків
поверх записаних у реєстрі й негайно вести те військо на битву із шведами.
Тільки Дорошенко, пам'ятаючи королівську віддяку Сагайдачному, не скорився тому
 
Наші Друзі: Новини Львова