Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 19 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185852
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
Запорозькому німецьким цісарем Рудольфом II.
Відплачуючись за Лободу, запорожці відразу ж схопили Наливайка й видали полякам,
після того прикотили їм гармати й принесли клейноди.
Ніч минала неспокійно, і в козацькому таборі всі, змучені, нетерпляче
сподівалися світла, щоб вийти на волю. А в польському війську глузували з
козаків, що вони віддали свої гармати, й лагодилися вранці залити запорозькою
кров'ю Солоницю. Вдосвіта, коли козаки розкували свої вози й почали рушати в
степ, то поляки знову оточили їх, і Жолкевський проголосив, що нібито пани мають
ще переглянути всіх козаків, щоб забрати своїх підданців. Обурені такою зрадою,
запорожці відмовилися видавати шляхті своїх товаришів і хотіли, було, йти на
південь, та за наказом Жолкевського шляхта кинулася на козаків кінно й пішо й
давай їх колоти й рубати.
У козаків не було жодних засобів до оборони. Вони голіруч намагалися пробитися
крізь польські лави, й 1500 козаків із Кремпським на чолі таки вирвалися з
оточення й подалися на Запорожжя; решта ж, біля 4500 чоловік, полягли на
Солониці трупом. Не маючи милосердя навіть до жінок і дітей, поляки рубали їх,
доки не потомили собі рук. Переказують, що в козацькому таборі на Солониці було
майже 12 000 неозброєного люду, і з того загинуло під польськими шаблями більше
половини. Все поле зійшло кров'ю, й околиці Лубен засіяли трупи.
Український історик і поет Пантелеймон Куліш наголошує, що Жолкевський лише
через те переміг запорожців та Наливайка, що всі реєстрові козаки перебували на
його боці. В поемі “Солониця” він пише:
Бенкетує шляхта,
Іграючи в карти,
А козаки-лейстровики
Додержують варти.
Поскидала шляхта
Панцирі й шишаки,
Бо козаки-лейстровики
Вірні, як собаки.
Справивши свій кривавий бенкет, Жолкевський не пішов за козаками-запорожцями на
Січ, а попрямував у Київ; Наливайка ж за якийсь час привезли до Варшави й почали
там допитувати його про заміри. Народні оповідання передавали, що розлютовані
польські пани пекли Наливайка в мідному казані-биці, а інші переказували, неначе
його посадили на розпечену мідну кобилу й зодягли йому на голову гарячу залізну
корону... Мабуть, того насправді не було, та тільки відомо, що Наливайкові цілий
рік завдавали нелюдських мук і лише тоді, коли все польське панство з'їхалося до
Варшави на сейм, його у присутності шляхетства четвертували, а шматки тіла
розвішали на палях по вулицях. і майданах столиці Речі Посполитої.

НОВІ УТИСКИ ПОЛЯКІВ
Скаравши Северина Наливайка на смерть, польський сейм проголосив козаків
ворогами Польщі й позбавив їх прав, наданих Війську Запорозькому королем
Стефаном Баторієм. У запорожців було забрано місто Трахтемирів; козацькі грунти
попривласнювали собі сусідні пани, а кварцяному війську наказали, обороняючи
польські маєтки, вбивати запорожців без будь-якого суду.
Недоля, що спіткала козацтво на Солониці, тяжко відбилася на всьому житті
України. Унія й католицтво почали пускати своє коріння глибше й глибше, ніж
досі. Православні метрополії, погромлені, занепали зовсім, а в їхні церкви стали
призначатися попи за гроші й тільки ті, що не дбали про духовні потреби народу,
а лише про власну кишеню. Селянство було поневолене до того, що пани звали його
бидлом, тобто тварюкою, а міщанство, позбавлене багатьох прав, украй збідніло.
Українська шляхта в Галичині й на Поділлі вся без винятку переходила до
католицтва, й така зрада вірі батьків, з боку колишніх князівських та боярських
руських родин, мала місце й на Волині, Київщині й навіть на Лівобережжі України.
Ті ж верстви української шляхти, які трималися ще давнини й покладали надію на
те, що їм у змаганні з польщизною допоможе козацтво, після Солониці занепали
духом, передбачаючи наближення повної руїни української культури й православної
віри.
Після тяжкої поразки під Солоницею козаки два роки бунтували, ворогували між
собою й навіть билися. Поміркована частина намагалася покірливістю повернути
собі ласку польського народу, щоб знову придбати втрачені права; запорожці ж ні
в чому не хотіли відступати від своїх давніх прав та звичаїв і називали
городових козаків зрадниками. Зі своїм гетьманом Полоусом січовики навіть ходили
війною на реєстровців та вчинили над ними криваву розправу.

САМІЙЛО КІШКА (ДРУГЕ ГЕТЬМАНУВАННЯ)
О цій тяжкій годині мов сонце освітило козацтво — повернувся з турецької неволі
гетьман Самійло Кішка, організатор перших запорозьких походів на море. Доки на
Україні минали славні часи Богданка й Підкови й лиховісні роки Наливайка й
Лободи, Самійло Кішка, захоплений у полон, плавав на турецькій галері, прикутий
ланцюгами до гребки, й не бачив нічого, окрім води та неба. Коли-не-коли, може,
галера приставала до Очакова або проїздила повз острів Тендра, тільки тоді Кішка
знав, що тут близько рідний Дніпро й Січ-мати, але важкі ланцюги нагадували
йому, що він для України вже вмер.
Проте хоч яка нестерпна була турецька неволя і хоч як вона довго тривала, але не
вбила вона в серці Самійла Кішки ні любові до рідного краю, ні козацького
завзяття й хисту, і він врятувався з каторги сам, та ще й своїх товаришів
визволив і привів на Україну. Як думав народ про життя Самійла під турком і про
те, як він звідти вряту-нався, нехай розкаже читачеві народна дума:
Ой, із города, із Трапезунта, виступала галера,
Трьома цвітами процвітала, мальована.
Ой, первим цвітом процвітана —
Златосиніми киндяками побивана;
А другим цвітом процвітана —
Гарматами риштована;
Третім цвітом процвітана —
Турецькою білою габою покровена.
То в тій галері Алкан-баша,
Трапезонтськеє княжа, гуляє,
Ізбраного люду собі має:
Сімсот турків, яничар чотириста
Та бідного невольника півчвартаста
Без старшини військової.
Перший старший між ними пробуває
Кішка Самійло, гетьман запорозький;
Другий — Марко Рудий, суддя військовий;
Третій — Мусій Грач, військовий трубач;
Четвертий — лях-потурнак,
Клюшник галерський, сотник переяславський,
Недовірок християнський,
Що був тридцять літ у неволі,
Двадцять чотири, як став на волі,
Потурчився, побусурманився
Для панства великого,
Для лакомства нещасного.
В тій галері од пристані далеко відпускали,
Чорним морем далеко гуляли,
Проти Кафи-города приставали,
Там собі великий та довгий опочинок мали
То представиться Алкану-башаті,
Трапезунському княжаті, молодому паняті.
Сон дивен, барзо дивен напрочудо.
То Алкан-баша, трапезунтськеє княжа,
На турків-яничар, на бідних невольників покликав:
“Турки, — каже, — турки-яничари,
І ви, біднії невольники!
Котрий би міг турчин-яничар сей сон одгадати,
Міг би йому три гради турецькі дарувати,
А котрий би міг бідний невольник одгадати,
Міг би йому листи визволені писати,
 
Наші Друзі: Новини Львова