Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 19 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185856
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
народна пісня з дещо пізніших часів:
Корсунський полковник Хвилон,
як став в охотне військо виряджати,
Осавулів по вулицях розсилав,
Червонії прапорки у руки давав;
Осавули по вулицях пробігали,
Червонії прапорки у руках пронощали,
Козаків на Черкень-долину
в охотне військо викликали.
Крикне-покрикне на винників,
на броварників,
На п'яниці, на костерників:
“Годі вам по винницях горілок курити,
По броварнях пив варити,
По лазнях лазень топити,
Годі вам по грубах, по запічках
валятися,
Товстим видом мух годувати,
Очей своїх молодецьких
димом викуряти,
Своїми молодецькими плечима
сажу витирати:
Ходіть з Хвилоном,
корсунським полковником,
На Черкень-долину
в охотне військо гуляти.
На заклик Северина Наливайка зійшлося чимало охочих воювати; й доки Лясота
розмовляв на Січі із запорожцями, Наливайко з 2000 козаків уже вирушив у похід
і, хоч не зміг своєю силою перепинити шлях татарам до німецьких земель, проте
кілька разів бився з ними й захопив 4000 татарських коней.
Тим щасливим випадком Наливайко скористався, щоб мати ласку Запорозького Війська
й, знаючи, яка була на Запорожжі потреба в конях, передав на Січ 1600 коней у
дарунок, перепрошуючи через своїх посланців товариство за те, що торік бився
проти Криштофа Косинського.
Запорожці примирилися з Наливайком і восени того ж 1594 року, обравши кошовим
отаманом знову переможця над турками в Білгороді Грицька Лободу, виступили всім
військом на Поділля; з'єднавшись там із наливайківцями, почали виганяти турків
із Молдови, а оскільки молдавський господар Арон був прихильником султана, то
воювали і з ним.
З чималою силою в 12 000 козаків Лобода й Наливайко перейшли під Сороками
Дністер, здобули фортецю Цецору та, розгромивши під Сучавою турецьке й волоське
військо, опанували Яссами й, навантажившись здобиччю, знову вернулися за
Дністер.
Козацький погром змусив господаря Молдови, разом з Угорщиною й Семиграддям,
зректися турків, перейти на бік німецького цісаря й покликати своїх ворогів —
козаків — собі на поміч. Зважаючи на те прохання, Лобода й Наливайко року
1595-го знову пішли бити турків і, захопивши місто Тягиню (Бендери), Білгород і
Килію, поруйнували всі татарські улуси на Буджаку й понад низом Дунаю. Далі ж,
побачивши, що між волохами й семигородцями немає згоди, а почалася зрада,
повернули з великою здобиччю на Україну.
Тільки завзятий Наливайко не заспокоївся на тому; зі своїми козаками він
ходив-таки через Галичину й місто Самбір за Карпатські гори, на Угорщину й
Цісарщину, допомагати цісарю Рудольфу II в боротьбі проти турків і татар.
У народних піснях мало лишилося згадок про походи козаків за Дністер, де тоді
панували турки, але все-таки є, і з них видно, як нелегко було запорожцям
боротися з бусурманами.
Ой, три літа, три неділі
Минулося на Вкраїні,
Як козака турки вбили,
Під явором положили.
Під явором зелененьким
Лежав козак молоденький;
Його тіло почорніло,
А од вітру пострупіло.
Над ним коник зажурився,
По коліна в землю вбився.
— Не стій, коню, наді мною,
Бачу вже я щирість твою!
Біжи ж степом та гаями,
Долинами, байраками.
До моєї родиноньки,
До вірної дружиноньки!
Стукни в браму копитами
Та й забрязкай поводами,
Ой, вийде брат — понуриться;
Вийде мати — зажуриться;
Вийде мила — порадіє,
Стане, гляне та й зомліє!..
— Ой, десь, коню, пана скинув?
Кажи, коню, чи не згинув?
— Мене турки надігнали,
Пана мого з мене стяли,
Постріляли, порубали
Та над Дністром поховали!
Ой, цить, мати, не журися!
Вже ж бо твій син оженився:
Він взяв собі за жіночку
Зеленую долиночку
Та крутую могилочку...
Доки козаки були захоплені боротьбою з бусурманами і все ще не розуміли свого
обов'язку обстоювати права українського народу від поляків, король польський
Жигмонт III дбав про те, як би зовсім знищити і козаків, і навіть усю українську
націю. Він якраз розпочав здійснювати те сполучення, або унію грецької віри з
латинською, що вигадав римський папа Климент. Пригноблені за православну віру й
улещені всілякими обіцянками православні єпископи: луцький — Кирило Терлецький
та волинський — Іпатій Потій — прийняли унію і стали висвячувати уніатських
попів, лишаючи православних українців без церков.
Одночасно з тим король перестав брати на державну службу православну українську
шляхту; отже, українське панство, щоб мати посаду, почало й собі переходити в
унію, а часто й прямо до католицтва. Зміна віри відірвала українську шляхту від
міщанства та селян і викликала з їхнього боку ворожнечу до свого ж панства.
Лишившись без помочі освіченої шляхти, українські міщани й селяни все-таки міцно
трималися православної віри та, обурюючись на гніт, повставали й, переходячи в
козаки, розпалювали ненависть поміж козацтвом до католицької віри, польського та
свого споляченого шляхетства.
Повернувшись із Цісарщини з 2000 козаків, Наливайко наприкінці року 1595 під
впливом народних хвилювань, викликаних утисками православної віри, став зі
зброєю на її оборону. Довідавшись, що єпископ луцький Кирило Терлецький якраз
поїхав у Рим до папи висвячуватись, Наливайко прийшов із козаками в Луцьк,
понівечив і пограбував майно відступника, взяв із міста викуп і, нагнавши страху
на всіх уніатів, рушив далі, на Білу Русь.
Військо в Наливайка швидко зростало. Зброєю він захопив Слуцьк і, забравши там
12 гармат, 80 гаківниць та 700 рушниць, зміцнив свої лави та й подався далі, на
Бобруйськ і Могилів, і, здобувши їх, поруйнував костьоли, передав уніатські
церкви православним, розігнав панів, сплюндрував їхнє добро; до того ж, ще
змусив обоє міст платити викуп.
Тим часом з наказу короля проти Наливайка вийшов коронний гетьман литовський
князь Радзивіл із чималим військом, а саме, з 14 000 литовців і 4000 татар.
Дізнавшись про це, козацький ватажок вивів своє військо з Могилева на зручну для
бою місцевість і там дав армії короля таку відсіч, що Радзивіл не наважився
вдруге на нього нападати.
 
Наші Друзі: Новини Львова