Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 19 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185841
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
ті, що без коней, ставали матросами й сідали на чайки. Так само ж кожен січовик
міг поратися й біля гармат, а вже в пізніші часи їх обслуговували окремі козаки,
що вміли влучно вціляти, і їх звали гармашами.
Зброю запорожці мали дуже розмаїту: в XV та XVI столітті перевагу надавали
сагайдакам зі стрілами, списам, келепам і гаківницям; пізніше в запорожців були
рушниці або мушкети, шаблі, списи й пістолі. Окрім того, доброю зброєю були
чингали, здобуті у турків ятагани й ножі.
Мушкети й рушниці не відзначалися однаковістю: хто що діставав. У одного
постріли сягали кроків на сто, а в іншого навіть на триста. Шаблі також були
найрізноманітніші. Хто не ходив у походи — мав просту, в дерев'яних піхвах; а
хто воював та відбив собі в татарського мурзи чи в польського пана, то носив
шаблю із срібним держалом у срібних піхвах або в шкуратяних, оздоблених
самоцвітами; кому ж пощастило захопити зброю в турецького паші, той таки мав
коштовну шаблю.
Зброя мала свої додатки — ладунки й кисети для куль, порохівниці, сідла,
стремена, вуздечки тощо. Кожен носив ту зброю, яку спромігся купити або здобути
в бою.
Гармат запорожці самі не виробляли, а воювали тими, які відбивали у ворога.
Траплялося, що після морського походу запорожці привозили на Січ кілька десятків
гармат, захоплених на турецьких галерах; а бувало, що за лихої години вони
позбувалися і своїх.
Військовий флот Війська Запорозького складали виключно чайки, що звалися ще
байдаками. Правда, були випадки, коли за часів Самійла Кішки та Сагайдачного,
запорожці користувалися в боях і кораблями, та їх вони самі не будували, а
відбивали в турків. Чайки ж виробляли на Січі. Днище видовбувалося з липи. До
нього примацовували дерев'яні ребра, а на ті ребра набивали боки з товстих
дубових дощок. Виготовлена чайка мала сажнів до десяти в довжину. Після того її
конопатили, приробляли на обох кінцях чердаки, на яких під час походів
переховували харчі та зброю. Під боками чайок підв'язували товсті в'язанки з
очерету, щоб вони не тонули, бодай би й зовсім їх залило водою.
З обох боків чайки мали по 15 — 20 весел, посередині кріпили щоглу з вітрилом.
На одному з чердаків тримали кухву із питною водою, а на другому стояло
прироблене стерно. В тих випадках, коли чайками пливли Дніпром через пороги, то
ставилося ще й друге стерно на передньому чердаці.
Військо Запорозьке не мало сталого флоту. Під час занепаду Січі або після
заборони з боку польських правителів запорожці зменшували кількість чайок до
десятка або двох; коли ж виявлялася спромога йти на море й наступати на турецькі
міста, то козаки вміли за два тижні змайструвати кілька десятків нових суден.
Іноді Військо тримало до трьох сотень чайок, але в похід так багато ніколи не
вирушало. За часів Сагайдачного в море випливало десь 150 човнів, а позаяк кожна
чайка містила від чотирьох до шести десятків козаків, то в походах брало участь
майже 7500 запорожців.

ОДЯГ ЗАПОРОЖЦІВ
Святкове вбрання козаків складалось із жупана з вильотами, каптана барвистого,
широких червоних або іншого кольору штанів, пояса з китайки, шапки з виндихи,
обшитої навхрест позументом, та з вільчуги (бурки).
У походи запорожці вирушали в найгіршому своєму вбранні; з походу ж верталися в
тому одязі, який добували в бою.
Часом напади козаків на турецькі землі спричинялись тим, що в них зносився одяг,
і вони, як тоді казали, були “босі й голі”; вдома ж, під час рибальства та
полювання, запорожці здебільшого ходили тільки в пошарпаній одежі, крізь яку
світилося тіло. Зате коли запорожець виїздив гостювати на Україну, то вбирався в
кармазиновий жупан, узував червоні сап'янці, чистив, мов скло, свою зброю і
збрую на коні, так що весь сяяв і вигравав на подив селянським парубкам та
дівчатам.

ВІЙСЬКОВІ ЗВИЧАЇ
Коли Запорозьке Військо виступало в похід суходолом, то воно поділялося не на
курені, а на полки, і кожен із них складався з трьох і чотирьох куренів або
охочих козаків од усього Коша. На ворогів запорожці кидалися відразу, в бойовищі
були дуже рухливі і, щоб менше втрачати товариства, не били всією силою на
ворожий табір, а завжди обходили його з боків і навіть із тилу. Билися вони
завзято, забуваючи про своє життя; у бранці не здавалися і ран своїх не
помічали, аж поки падали непритомні. Їм не було для кого й навіщо берегти себе:
вони не мали ні жінок, ні дітей, ні господарства. Зате й вороги не знали від них
милосердя — рубали й кололи їх, доки в руках ставало сили. Полону в козаків не
брали, хіба що вже набридало лити кров; коли ж вороги тікали, то запорожці
наздоганяли їх, вистинали всіх або топтали кіньми.
За козацькими звичаями, смерть на ліжку вважали ганьбою, навіть божою карою за
гріхи, і через те в бойовищі запорожець не уникав смерті, а йшов їй назустріч.
Здибавшись із переважаючим ворогом, козаки ставали до оборони. Щоб стримати чужу
кінноту, вони обгороджували табір возами і з-за них відстрілювалися з мушкетів,
тримаючись на місці по кілька тижнів. Якщо вороги дуже насідали, то запорожці
розташовували вози в кілька рядів (лав), і доки передня лава стріляла, задні
лави набивали рушниці та передавали зброю переднім, так що кулі летіли
надзвичайно рясно. Для того, щоб вороги не порозкочували возів, козаки
прив'язували їх один до одного ланцюгами.
У таких таборах козаки відбивали вдесятеро більшу татарську силу, а коли ті,
втративши марно чимало людей, знімали облогу й відступали геть, запорожці
відразу ж сідали на коней і, наздогнавши татар, кидалися на них з-за спини.
Великі бої запорожці не розпочинали враз. Щоб краще розгледіти ворожий стан та
навести ворога на свій табір, вони передовсім висилали охочих товаришів на
герць, і ті, наблизившись до супротивника, викликали його богатирів битися один
на один, а коли ті вагалися, то запорожці починали так висміювати й ганьбити їх,
що, здається, й мертвий підвівся б, щоб обстоювати свою честь. Роздратовані
герцями вороги здебільшого люто кидалися на козацький табір, а тут їх зустрічали
такою “залізною квасолею” (тобто кулями), що все поле навкруги вкривав ворог
трупом.
Походи на море давали запорожцям ще більше небезпеки, ніж степові походи. Щоб
випливти чайками, треба було перш за все обдурити турків, які підстерігали
козаків на Дніпрі нижче Січі. На острові Тавань з давніх-давен стояла турецька
фортеця Аслам. Звідти було добре видно і ліву — вузьку — протоку Дніпра, і праву
— широку, й коли потрібно, то обстрілювали з гармат обидві протоки. Згодом,
зважаючи на те, що ширшою протокою запорожці все-таки могли прокрастися в море,
турки поставили на правому березі Дніпра, напроти Аслам-города, ще й іншу
фортецю — Кизикермен, так що запорожцям звідтоді доводилося обминати вже два
форпости. Коли й це не допомагало, то турки надумали протягти від Асла-ма
ланцюги через усю річку до Кизикермена на те, щоб козаки, як пливтимуть чайками
та зачеплять за ланцюги, так вони бряжчатимуть, а турки, зачувши той брязкіт,
умить обстріляють ворога з гармат.
Щоб і тут перехитрити турків, козаки підпливали до тих міст темної ночі й,
зрубавши з десяток верб, зв'язували з них торок (невеликий пліт), та й пускали
його за водою. Торок розгойдував ланцюги, а то й розривав їх, турки мерщій
палити з гармат, а запорожці, виждавши, доки вщухне стрілянина, непомітно
виходили повз фортеці до лиману.
Ще важче було козакам вертатися з походу. Не раз їм доводилося обминати ці міста
суходолом, переносячи чайки на плечах, а часом і потопляючи їх у примітних
тільки запорожцям місцях, і діставатись до Січі пішки, розгубивши свою здобич.
Щоб спекатися перепони на Дніпрі, всі заповзяті запорозькі гетьмани починали
своє правління з того, що вирушали походом на турецькі подніпрові міста, що, як
мовлять, “болячкою сиділи запорожцям у печінках”; доки ж турки поновляли
зруйновані фортеці, козакам років 5 — 6 можна було безпечно виходити в море.
Де лиман сходився з морем, козаки мали другу перешкоду до виходу в море — це
Очаків. Тільки там морська протока сягала 10 верст завширшки, і запорожцям легше
було обійти фортецю, а часом і проскочити повз турецькі галери.
У безкрайньому морі козаки завжди вкмітовували великі турецькі кораблі й галери
з високими щоглами й вітрилами далеко раніше, ніж турки розпізнавали низенькі
чайки, і через те запорожці завжди мали змогу або обійти турецькі судна
стороною, або напасти на них несподівано. Задумавши взяти приступом галери,
козаки весь день стежили за ними так, щоб бачити самі тільки вітрила і щоб не
 
Наші Друзі: Новини Львова