Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 19 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185846
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
Чорним шляхом татари найбільше наскакували на Україну, Білу Русь та Польщу, й
мало коли траплявся такий щасливий рік, щоб трава на Чорному шляху не запікалася
почорнілою кров'ю від поколотих та побитих ніг десятків тисяч українських
невольників. Тут же проливалася й татарська кров у тих випадках, коли ворога
наздоганяли та підстерігали на шляху запорожці.
Другий великий шлях Запорожжя — Муравський — прямував од Перекопу на схід,
лишаючи річку Молочні Води з правої, а Кінські Води — з лівої руки. Далі він
обминав верхів'я Вовчої й, повернувши просто на північ та перетнувши Слобідську
Україну в межиріччі Дніпра й Дінця, простував у московські землі, на Курськ і
Тулу.
Цим шляхом кримські орди нападали на Московщину, а пізніше й на Слобідську
Україну, та тільки й тут запорожці не раз перепиняли татар і відбивали в них
невольників.
Чорним та Муравським шляхами ходили не тільки ординці, ними ж у мирні часи
їздили до Криму польські й московські торгові люди й посланці з військовими
залогами від усіх державців до кримського хана й від нього; починаючи з XVII
століття й аж до кінця XIX цими шляхами користувалися ще й українські чумаки.
У пізніші часи від Січі Запорозької був пробитий ще й шлях до Гарду на річці
Буг, та й повз усе Запорожжя пролягало чимало чумацьких, якими возили з України
на Січ крам, з Дону — рибу, а з Криму — сіль.

СКЛАД ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО
Великі простори відвоювало Військо Запорозьке від татар, і треба було мати силу,
щоб ті землі, ті зольності, як казали запорожці, боронити від ворогів. Де ж
черпало сили Військо Запорозьке?
З історії відомо, що це військо ніколи не було великим. Щоразу в походи
виступало переважно три-п'ять тисяч козаків. Не часто кількість війська
перевищувала десять тисяч. Навіть із Богданом Хмельницьким, коли Запорожжя
розпочинало війну не на життя, а на смерть, Січ дала всього 6000 козаків.
Щоправда, за часів Сагайдачного проти турків під Хотин ходило понад 40 000, та
тільки з того війська запорожців було навряд чи й 10 000, решту складали або
козаки городові, а то й охочі люди з України.
Отож, сила запорожців полягала не в кількості їх: її треба шукати в організації
війська, а найголовніше — в ідеї боротьби з бусурманським світом, що висмоктував
з України всю кров, а згодом — ще й у ідеї боротьби з іншими гнобителями краю,
бо тільки це могло об'єднувати запорожців і згуртовувати їх в одне міцне, стале
тіло.
Першими козаками були бездомні люди — ті, що під час татарської руїни втратили
сім'ї. Так тривало й надалі:
на Запорожжя йшли або бурлаки, або такі, що мусили кидати родину через якісь
пригоди. Там, де доводилося жити під вільним небом та ховатися від ворогів у
печерах та очеретах, не було місця жіноцтву, і через те в запорожців одразу
склався звичай — не пускати жінок на Січ. Цей звичай із часом не тільки не
викорінився — навіть поширився, а саме: щоб запорожці дбали лише про своє січове
товариство, про “матір Січ” і про рідний край — “неньку Україну”, а не про
власний рід і сім'ю, — їм зовсім заборонялося мати жінок і взагалі єднатися з
жіноцтвом. Так що коли до січовиків хотів пристати хтось із одружених козаків,
то мусив мовчати про своє одруження і навіть забувати про сім'ю.
Але запорозькі звичаї не вимагали ні від кого з товариства залишатися січовиком
назавжди. Навпаки, кожен козак повсякчас міг вільно покинути Запорожжя так, як
він і прийшов сюди, і з того дня йому вільно було і взяти шлюб. Не заборонялося
запорожцям після того, як вони випишуться з куреня, побратися з жінкою і сісти
на господарство своїм зимівником десь у захищеному куточку того ж Запорожжя.
Тільки й усього, що такий запорожець уже не мав права брати участь у військових
радах. Проте за козацьким звичаєм це годилося робити тільки підстаркуватим
запорожцям або покаліченим, які не здатні були до бою; одружуватися ж замолоду
вважали ганьбою для козака.
На прохання заходжалої людини записати її до Січі кошовий отаман питав:
— А в бога віруєш?
— Вірую! — відповідав гість.
— Перехрестись!
Коли той хрестився, то це було певним доказом, що він хрещений, і його брали на
Січ. Те, хто він, навіть якої нації, нікого не цікавило. Розмова по-українському
вважалася ознакою рідного народу, а до того, якого ти походження чи з якого
громадського стану, ставилися байдуже, бо на Запорожжі всі були однакові й
рівні.
І хоч усі люди вільно приходили на Січ, та з усього видно, що запорожцями не
могли бути поляки, московці, німці, волохи й навіть татари, як гадає дехто з
наших істориків і письменників. Із походження, звісно, тут були всякі, але
серцем і душею вони мали зректися своєї національності і стати українцями, а
татари, до того ж, повинні були ще й хреститися, бо “поганця” ніколи в світі не
вписав би до громади жоден курінь. Звичайно, із сторонніх людей прибивалися до
Січі лише такі, що втекли, уникаючи кари за якусь провину. Зрозуміло,
батьківщина переставала бути рідним краєм, і вони невдовзі ставали добрими
січовими товаришами.
Щоб зовсім забулося походження й становище нового січовика, на Запорожжі був
звичай не називати на прізвище, а до кожного прикладали прозвисько, яке
змальовувало б його особу або передавало звичку. Від того виникли такі прізвища,
як-от: Перебийніс, Рябошапка, Сторчеус, Рудий, Палій, Лелека, Ґава, Нечоса та
інші.
Військо Запорозьке “споконвіку” поділялося на 38 куренів. Назви їм були надані
здебільшого на згадку про міста України, з яких вийшли на Запорожжя перші
товариші, що заклали курінь; деякі з куренів мали наймення якогось славного
курінного товариша або отамана.
Ось ті назви:
Пашківський
Кущевський
Кисляківський
Іванівський
Копелівський
Незамайківський
Іркліївський
Щербинівський
Титарівський
Шкуринський
Переяславський
Полтавський
Мишастівський
Менський
Тимошевський
Сергієвський
Дінський
Кирилівський
Канівський
Батуринський
Поповичевський
Васюринський
Коринівський
Рогівський
Корсунський
Каяниболоцький
Уманський
Дерев'янівський
Нижчестеблівський
Вищестеблівський
Величківський
Левушківський
Пластунівський
Дядьківський
Брюховецький
Ведмедівський
 
Наші Друзі: Новини Львова