Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: неділя, 21 липня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 184335
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
замку все дощенту, щоб біля наших рідних порогів і згадки не зосталося про
поляків!
Козаки сумлінно виконали наказ гетьмана й не лишили в Кодаку жодного будинку й
жодного крата із засіки.
Зійшло сонце й осяяло Кодацькі руїни та купи трупу; тільки стояли від фортеці
вали — такі великі, що їх навіть не знищили і століття.
Упоравшись із Кодаком і діждавши із Січі ще три тисячі товариства, Сулима знову,
через два тижні, підняв своє військо у похід.
Коли отамани вишикували свої курені на степу за брамою, Сулима з булавою в руці
виїхав на коні поперед війська і звернувся до запорожців із словом:
— Панове товариство, славне Військо Запорозьке! Настав час, щоб визволити рідну
нам неньку-Україну з лядської неволі, а православну віру од загибелі! Рушаймо ж
в українські міста й села битися на смерть із нашими гнобителями!
З тим гетьман повернув коня на північ, показав булавою, і полки рушили в похід,
лишивши позад себе порожню руїну Кодака. Жодна жива душа не проводжала
запорожців, тільки Кодацький поріг так гучно гув тієї доби й бринів, неначе
вигукував услід козакам славу.
Коли до Конецьпольського дійшла звістка, що Сулима знищив Кодак і йде з козаками
на Україну, то він страшенно розгнівався й найбільше через те, що на всю Польщу
він себе вихваляв і королеві доводив, що Кодак — неприступна фортеця. Падіння
Кодака було для нього особистою образою, бо будувати доводилося йому, й тому
коронний гетьман затявся — будь-що звести зі світу запеклого козацького лицаря.
Маючи під руками добре польське військо та шість тисяч реєстрових козаків, що
тільки-но повернулися з-за Німану після війни зі шведами, Конецьпольський
виступив назустріч запорожцям. Сулима вже тоді здобув Чигирин, Черкаси та
Корсунь, повиганяв звідусюди поляків і зібрав навколо себе чимало
козаків-“випищиків” та всілякої голоти з усіх кутків України.
Польський гетьман перестрів козацьке військо за Корсунем, але не наважився
розпочати бій, бо знав запорозьке завзяття. Сулима ж не квапився розв'язувати
битву, бо мав менше військо, ніж у Конецьпольського, і йому було корисно згаяти
якийсь час, доки до нього підійдуть нові ватаги повстанців.
Коронний гетьман збагнув, що в нього кепське становище й задумав узяти Сулиму
зрадою. Знаючи, що реєстрові козаки сподівалися од польського короля подяки за
свою вірну службу під час шведського походу, він зібрав до себе їхню старшину й
почав улещувати, вихваляючи їх за вірність королеві та обіцяючи реєстровцям
більші права й поповнення реєстру, аби тільки вони захопили та привели до нього
Сулиму.
— Нащо нам проливати кров свою й запорозьку? — казав він. — А вам навіщо убивати
своїх братів, призвідник же заколоту Сулима. То візьміть його з козацького
табору, і все те військо геть розійдеться по хатах... То ж — наволоч, холопи!
Тільки ви одні! — певні козаки... Зробіть те, що прошу, — і ви здобудете собі
великі права, а вашим дітям — кращу долю.
Козацька старшина вагалася: вбивати своїх братів не хотіла, а перейти на бік
Сулими було лячно, бо поляки відразу поодбирають у них грунти й попалять їхні
хати; принада ж побільшити козацький реєстр, придбати нові права стала в очах
трохи вже споляченої старшини надією, і навіть якось виправдовувала зраду. Були
й такі поміж старшиною, хто сперечався, доводячи, що такого славного лицаря, як
Сулима гріх і сором губити, але цих голосів було менше, й вони змогли обстояти
тільки те, щоб коронний гетьман привселюдно пообіцяв, що Сулимі не буде од
поляків ніякої кари, й тільки-но запорожці розійдуться, його випустять на волю.
Конецьпольський урочисто дав присягу, що й волосина не впаде з голови
запорозького гетьмана, бо він, мовляв, і сам шанує такого видатного вояка та
оборонця святого хреста.
Тоді дехто з козацької старшини, а з-поміж ними Ілляш та Барабаш, пішли до
запорозького табору й переконали Сулиму, що реєстровці, які виступали під час
повстання Тараса Трясила, хочуть перейти на бік запорожців.
Сулима дуже зрадів — цілувався з посланцями реєстрових козаків і просив їх
негайно перебиратися до його табору, щоб разом піти проти шляхти.
Наступного дня всі шість тисяч реєстрових козаків прийшли у табір запорожців,
гадаючи, що вони справді стають до спілки з ними; але старші реєстровики чинили
своє діло. Вони ввечері пили і їли разом із Сулимою, а вночі, коли той уже спав,
заткнули йому рота, зв'язали руки й одвели до Конецьпольського, і той одразу ж
під посиленою вартою, вирядив гетьмана до Варшави.
Кинулися вранці запорожці, аж Сулими нема. Доки дізналися, що сталося, минуло
півдня, й Сулима вже був далеко. Хотіли запорожці битися з реєстровими козаками
за їхню зраду, але ті не були винні, то їхня старшина скоїла чорну справу, й
більше не вернулася до запорозького табору.
Довго тримали поляки славного запорозького гетьмана у Варшавській в'язниці.
Королеві шкода було карати смертю Сулиму, як присудив Сейм, бо в ті часи
зіткнення християнських народів із бусурманами Сулима був красою і славою цієї
боротьби. Але польське панство вимагало страти за те, що через нього повстанці
поруйнували їхні маєтки, й тому наостанок польський король мусив скоритися
шляхті.
Одного ранку привели зв'язаного козацького гетьмана в Старе Місто на майдан.
Там, на високому помості, він побачив ката з величезною сокирою в руці — Та не
боявся смерті хоробрий козак, але нудьга, немов гадюка, оповила його серце й
смоктала з нього кров... Нудьга з того, що гине він не в бою з ворогами, а через
підступи та зраду своїх же братів.
І все ж зласкавилася доля над відважним лицарем в останню годину й не дала йому
вмерти з відчаєм на душі: вона послала надію, що розбрат між українцями і зрада
минулися, і на Україні запанує єднання. З тією вірою він гордо підставив своє
чоло й гукнув до натовпу:
— Прощайте, панове, та сподівайтеся лиха, бо моя кров дурно не проллється...
Високо підніс кат сокиру — і покотилася голова славного сина України додолу.
Почувши про страту Сулими, вдарили руками в поли ті, що продали свого гетьмана,
як Іуда Христа... Одурив реєстровців Конецьпольський, що живим буде запорозький
гетьман... Та вони навіть не отримали за зраду ні прав од короля, ні його ласки.
Кров же Сулими справді викликала серед козаків, що перебували на службі в
поляків, нарікання на неправду й утиски і через дванадцять років, з початком
повстання Хмельницького, всі козаки, і запорозькі, й реєстрові, одностайно стали
на боротьбу за права й волю свого народу.
Плакали-тужили запорожці, вертаючись човнами з України, повз Кодацький поріг без
того, з ким зруйнували неприступну фортецю… А разом із козаками кричав-голосив
Дніпро, сумуючи, як і зараз, про розбрат між дітьми України.
Не раз по тому переходив Кодак із рук до рук, не раз Кодацькі скелі вмивалися
гарячою кров'ю, аж поки нарешті зникло тут усе: і вибухи гармат, і гомін
бойовища, й пісні волі... І лишився .тільки один живий свідок давніх подій —
поріг Кодацький, що й досі тужить за лицарями волі та співає нам про минуле...


 
Наші Друзі: Новини Львова