Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 серпня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185033
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
— Розбивайте невільникам кайдани, — гукнув Сулима, — роздайте їм турецьку зброю
та пересідайте на байдаки, а галеру пускайте на дно!
Застукотіли сокири, прорубуючи в галері днище, й великий корабель, захитавшись,
почав поринати у воду. Тільки й узяли з нього козаки скарбницю та найкоштовніші
речі.
— Добре діти?.. — весело примовляв кошовий, спостерігаючи, як безодня поглинає
галеру. — Тепер запалимо люльки та й — далі.
Попливли козаки в напрямі Тамані, аж тут їм прилучилася пригода: дмухнув дужий
вітер од схід сонця й два тижні не давав байдакам ходу. Хоч козаки й налягали на
всі весла, а великі хвилі заливали чайки водою й одкидали їх назад, мов тріски.
Довелося запорожцям бідувати, бо на деяких чайках забракло вже доброї води й,
коли б не пішов, на щастя козакам, дощ та не налив у байдаки свіжаниці, то,
мабуть, багато з товариства не побачило б своєї рідної України.
Нарешті стомлене козацтво прибуло до Тамані й, запливши в зарослі очеретами
гирла річки Кубані, стало там на перепочинок. Тільки за три дні, набравши повні
кухвн доброї води, рушили запорожці на північ, в Азовське море.
Через два тижні, після різних пригод, дісталися козаки до річки Дону. Сховавши
там, у гирлах, свої чайки, Сулима одним байдаком, непомітно, поміж очеретами,
поїхав подивитися, чи стоять біля Азова турецькі галери та де саме; і коли сонце
сіло й він обміркував уже, як ударити на ворога, то з усім своїм військом миттю
напав на Азов.
— Ну, діти, поділіться на три загони, — наказував кошовий полковникам і курінним
отаманам. — Один із Бурляєм топитиме турецькі галери; з другим піду сам
бусурманів рубати та в замок усіх яничарів заганяти, а з третім хай Хвилон
невільників по льохах шукає та на світ божий випускає!
Вдарили козаки водночас і на галери, і на місто й до півночі в березі спалахнули
бочарні, в місті вогонь загуляв на базарі, а у воді полум'я охопило галери.
Високо в небо здійнялася над Азовом заграва й, зачервонивши хмари,
віддзеркалилася в протоках та затоках Дону.
Билися козаки з бусурманами на галерах, билися й у місті, а тут ще кинулися на
них яничари з Азовського замку. Та Сулима на те тільки й чекав: він поставив
запорожців трьома лавами, одна за одною, й, вихопивши з піхов шаблю, гукнув:
— За братів наших! За невільників безталанних!
— Кари бусурманам! — пролунало серед запорожців, і вони, як вихор, налетіли на
яничарів.
Несподіваний наскок козаків та бурхлива пожежа в місті викликали жах у
турецького війська й, не встоявши проти запорожців, вороги подалися знов до
замкової брами.
А в місті тимчасом Хвилон Джеджалик зі своєю ватагою панує: добро турецьке
забирає, невільників на волю випускає... Були поміж бранцями люди і з України, і
з Московщини. Одні з них тільки рік або два в неволі сиділи, парубки й дівчата,
а були й такі, що вже й посивіли в неволі, позаростали бородами й забули вже й
думати про рідний край. На радощах та з хвилювання невільники плакали, мов
великі діти, та обнімаючи козаків, розпитували, що там діялося, на Україні. Було
тут і такого, що козаки зустрічали своїх батьків-невільників, чоловіки — жінок,
парубки — своїх наречених... Скрізь — вигуки, поцілунки, сльози.
Багато тієї ночі полягло в Азові бусурманів; чимало й живих, покинувши свої
хати, аж до річки Каяли повтікало. А запорожці, добре погосподарювавши в місті,
вранці постягали з недопалених турецьких галер гармати, заходилися обстрілювати
з них замок та розбивати браму.
Вкрай налякані турки, прислали кошовому повну кухву золота, аби він тільки замку
не трощив та султана не ганьбив. Щоб не дражнити турків. Сулима справді згодився
взяти викуп, але з тим, щоб вони випустили невільників із замку; аби не сталося
зради, він послав туди Джеджалика з товаришами оглянути в місті всі льохи й
будинки й визволити всіх бранців.
Джеджалик добре знав турецьку й татарську мови, бо сам був татарин та колись
прибився до запорожців. Йому нічого не коштувало порозмовляти з бусурманами, й
він привів із замку ще тисячу невільників та приніс безліч дарунків кошовому,
курінним отаманам і всьому козацтву.
— Тепер знову, діти, розберіться на три загони! — наказав Сулима товариству. —
Перший нехай п'є та гуляє, другий — замкової брами доглядає, щоб турки свого
слова не зламали та нас зненацька не оточили, а третьому доведеться невільників
озброювати, бо й для них буде небезпечна й далека дорога... Ти, Хвилоне, орудуй
третім загоном та, озброюючи бранців, водночас розшукуй по всіх гирлах Дону дуби
та рибальські човни, щоб нам невільників до Кальміуса-річки довезти та на
Україну вирядити.
Поховавши з великою честю та урочистою пальбою з мушкетів полеглих та братів
своїх, козаки ще три дні гостювали в Азові, аж доки всі по черзі добре одгуляли,
а Джеджалик тимчасом привів до Азова понад півсотні дубів і, давши невільникам,
які здатні були ще воювати, турецьку зброю, посадив їх на човни.
Злагодивши все до походу, Сулима на четверту ніч разом з усіма козаками й
невільниками вируріив Азовським морем і за три дні прибув до річки Кальміуса.
Вона вже належала до запорозьких вольностей, але була далеко від Січі й через те
понад нею часто ходили татари, випасаючи тут свої табуни й отари.
На березі Кальміусу Сулима зібрав усіх невільників.
— Тепера, брати мої, пливіть дубами за річку Серезню; а там кому треба на
Московщину — перетягайте човни на Торець, а кому на Україну — на Вовчі Води;
далі вже легко підете водою у Самару-річку та в Дніпро. Чи з вас хто бував на
цих річках?
Багато невільників одповіло, що вони самі січовики й усі запорозькі степи та
річки добре знають.
— Ну, от і гаразд, — сказав Сулима, — зброю маєте й, коли перепинять вас татри
на Кальміусі, то є чим боронитися. Харчів хоч і мало, та в річці багато риби, а
берегами, по терниках, водиться звірина... Господь вам допоможе й виведе на тихі
води, на ясні зорі, на рідну Україну. Обирайте собі за отамана, кого самі
знаєте, та й рушайте з богом!
Ураз невільники стали в коло й призначили собі на отамана статечного козака
Шпака, що десять років був на Січі Запорозькій та п'ятнадцять літ просидів у
турецькій неволі. Шпак заходився порядкувати своїми човнами і за кілька днів,
наловивши риби, рушив річкою на північ; кошовий зі своїм товариством, діждавшись
біля Кальміусу східного вітру, повернув знову до Тамані й далі, у Чорне море.
Чимало минуло часу, доки козаки об'їхали Крим та наблизилися до острова Тендри
та міста Очакова. Проте Сулима ще не хотів пливти на Січ. Бодай і велику він мав
здобич, але йому заманулося воднораз наскочити ще й на турецькі міста на Дунаї.
Щоб забезпечити собі повернення до Дніпра, він вважав за краще спершу напасти на
турецькі галери, що стояли біля Очакова й попалити їх.
— Як будемо, панове браття, дунайські міста воювати, — звернувся кошовий до
козаків, — то турки з-під Очакова вдарять нам в спину; тож ліпше ми для себе
вчинимо, як пустимо їх із вогнем і тоді відкриємо собі шлях із Дунаю на Дніпро!
Десь опівночі під Очаковом зчинився запеклий бій козаків із турками. Не встигли
бусурмани й гармати зарядити, а вже пожежа охопила їхні галери. За півгодини
спалахнули щогли й вітрила великих кораблів і понесло вітром сяйнисті іскри
далеко понад морем.
— Добре, діти! Славно обсмалили туркам крила! — вигукував Сулима, милуючись тим,
як турецькі яничари, рятуючись із підпалених галер, стрибали у морську безодню.
Минуло дві години, й ворожі кораблі зі своїми важкими гарматами поволі осіли у
воду й пірнули на дно.
— От тепер і на Дунай безпечно!
— На Дунай! — загукало товариство. — Кари бусурман нам!
Запалали в Дунайських гирлах Кілія і Смаїлів, а біля Дністровського лиману —
Білгород. Набрали там козаки великої здобичі й визволили з неволі ще кілька
тисяч своїх побратимів.
У Дунайських містах були між невільниками не тільки українці, а ще волохи,
угорці, поляки й німці. Всіх їх посадив Сулима на турецькі рибальські човни й
прилучив до військових чайок.
Із Дунаю козаки без перешкод вернулися повз Очаків до Великого лиману, а далі
зайшли й у рідний Дніпро, оздоблений зеленими плавнями.

II
Доки ходив Сулима з низовими козаками в Чорне море, Кодацьку фортецю було
збудовано, й сюди, у Кодак, прибув запеклий ворог козацької волі, коронний
 
Наші Друзі: Новини Львова