Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 серпня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185044
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
На іншому березі Підпільної теж були окопи, певно, на випадок скрутного
становища Січі.
Року 1775-го, за часів кошового Петра Калнишевського, цариця Катерина II через
опір, який чинили запорожці, добиваючись своїх давніх прав і вольностей (землі),
звеліла зруйнувати Запорозьку Січ, а саме Військо Запорозьке скасувати навіки.
Цю місію вона доручила генералові Текелю. Маючи проти 10000 запорожців біля
20000 російських солдатів, царський ставленик оточив Запорожжя з усіх боків,
несподівано захопив полкові паланки й серед ночі підступив до Січі.
Хоч запорожці й пізно зрозуміли ворожі наміри Текелія, а проте озброїлися й
хотіли змагатися, й тільки військовий священик умовив їх скоритися волі цариці й
не проливати братньої крові.
Зрештою, після заколоту, старші козаки й старшина віддали генералові свою зброю;
молодь же, десь 5000 козаків, переправилася річкою Підпільною в Базавлуг і,
обравши там нову старшину, вирушила Сисиною в Дніпро, перепливла Чорним морем за
Дунай і там, з дозволу султана, осіла кошем спочатку на Дністровському лимані, а
пізніше — на Дунаї, де Запорозьке Військо й пробуло в майже не залежному
становищі до 1828 року.
На місці зруйнованої Покровської Січі незабаром постало село Покровське. В
тамтешній церкві збереглося досі чимало речей, що були в січовій церкві, а на
околицях Січі та по окопах весь час знаходили й понині знаходять запорозьку
зброю, посуд чавунний та череп'яний, люльки, гроші й дьоготь у бочках;
найбільшою ж коштовністю вважаються дві чайки, їх бачив у річці Скарбній Д. І.
Яворницький. Одна з них була в 6 сажнів завдовжки, друга ж — трохи менша. Вони
так і залишилися у воді.
Про кошових Нової Січі майже відсутні згадки на місцях, хоча вони були на сто
літ пізніше відомого лицаря Сірка. Скажімо, що Калнишевського ще люди
пам'ятають, але не уславляють, а тільки сумують за його долею, бо Текелій
закував останнього кошового в кайдани, і той скінчив своє життя в Соловецькому
монастирі на Білому морі.
За Покровським рогом Підпільна повертає на північ і викидає із себе річки:
Похилу, Шершаву та Піскувату. Всі ті річки сполучаються із Базавлуком, од якої,
напевне, дістав назву і Луг Базавлуг, куди впадає ся річка.
Базавлук на Запорожжі була одною із найславніших і найукоханіших для козаків
річок. У давні часи вона довго межувала запорозькі й татарські землі й навіть
згодом, коли кордон пройшов по Кам'янці й Бугові, все-таки Базавлуг татари часто
вважали своїми землями.
За часів Олешківської та Нової Січі на Базавлуці стояло багато запорозьких
зимівників, а найбільше — на розі балки Кам'янки та Базавлука, де нині село
Шолохове, та нижче, де село Грушівка. Після скасування Січі всі землі понад
Чортомликом, Базавлуком, лиманом Великі Води та майже весь Базавлуг, десь 200
000 десятин площі, були подаровані царицею Катериною князеві Вяземському. Від
нього ті землі 1802 року перейшли до барона Штіглиця, а від того вже — до
великого князя Михайла Миколайовича. Ці зміни власників дуже вплинули на склад
мешканців у тих поселеннях, і, зрештою, від запорожців на околицях Базавлугою,
понад його кручами й байраками, лишилися тільки кам'яні хрести над їхніми
домовинами, та й тих із кожним днем меншає.
Від місця злиття Базавлука із Скарбною-Колотівською межа Базавлугу простягається
протокою Базавлука Ба-каєм до великого села Михайлівське, а далі до Бистрика й
лиману Великі Води. Сей лиман, зібравши до себе всі річки з Базавлугу, заливає
водою площу в 15 квадратових верст; упродовж він має 11 верст, а впоперек лише
дві версти, на кінцях же ще вужчає.
Біля горішнього краю лиману, під високою горою, вкритою великою кількістю могил,
лежить село Нововоронцовка. З гори села та від могил, понад селом, розкинувся на
схід чарівний краєвид Великих Вод і взагалі Базавлугу. На заході від Великих Вод
і до Базавлука підходить зі степу чимала балка Оскорівка, в якій за пізніший вік
Запорожжя було безліч запорозьких зимівників. Краєвид сієї балки теж дуже
гарний.
Щодо товщі Базавлугу — то вона більша за простором і мовби веселіша, ніж у
Великому Лузі. Таке враження справляє на мандрівника те, що протоки Дніпра, які
перетинають Базавлуг значно ширші, ніж протоки Великого Лугу. Річки Лапинка,
Павлюк, Скарбна, Підпільна, Сисина та Скарбна-Колотівська — це зовсім великі й
мають у поперечнику від 50 до 100 сажнів, та й, опріч них, на Лузі ще багато
річок від 20 до 50 сажнів завширшки. Це — Шарай, Мельничиха, Лебединка, Скажена,
Дніприще, Шахова, Темна, Миколина й чимало інших.
Ще одна особливість Базавлугу та, що тут прудкіші течії річок і через те
заблукати в Базавлузі важче, ніж у Великому Лузі — треба тільки пам'ятати, що
тут усі річки течуть на захід, до лиману Великі Води. Впадає їх в озера чи
болота в Базавлузі менше, майже зовсім нема таких, щоб не знати, куди вони
прямують, як це буває у Великому Лузі.
Рослинність у Базавлузі така ж, як і у Великому Лузі: ті ж дуби, явори, осокори,
велетенські верби, берест, ясен, клен, кислиця, груша, шовковиця, бузина,
зарості лози, очерету, оситнягу й високі, більше трьох аршинів, трави.
Під час весняної повіді, серед Базавлугу, як і у Великому Лузі, залишаються
тільки деякі гряди, на яких стояли запорозькі кишла.
Між річками Павлюком, Дніпром, Скарбною й Темною лежить островом урочище
Васюрине. На Запорожжі, певне, був якийсь уславлений козак Васюра, бо, крім
цього урочища, його іменем прозваний і один із запорозьких куренів —
Васюринський, і про Васюринського “козарлюгу” згадується і в пісні про
руйнування Січі.
Далі вниз, понад Дніпром, ідуть урочища: Петрівщина, Маркове та Степок.
Останнього майже ніколи не заливає вода, й воно вкрите чудовим лісом та гарною
степовою травою.
Інше урочище з тією ж назвою — Степок, лежить між річками: Шаховою, що витікає
із Скарбної і прямує до Великих Вод, та Білобородчиною, яка з тієї ж Скарбної
впадає в Темну. Близько від цього Степка, між річкою Тихінкою. й Старим Ревуном,
розкинулося невеличке урочище Панидине, відоме тим, що після знищення Січі на
ньому сидів і “плодив бджолу” запорозький дід Усатий. Його знав увесь Базавлуг
через те, що в нього був один дуже довгий вус і він кував коня підковами назад.
На місці його кишла досі живуть люди й держать пасіку.
Як кажуть діди, по всіх грядах Базавлугу споконвіку жили запорожці — рибалили
тут і розводили бджіл. А коли поділили ці землі між панами, то й по тому ще
довго селилися тут запорожці вільно, а потім стали виплачувати за грунти оренду.

У селі Покровському люди згадують, що коли москалі оточили Січ, то козаки
закопали свої скарби в Базавлузі й, тікаючи на Дунай, лишили в плавні двох
товаришів, щоб доглядали того сховища. Довго оті запорожці там жили,
сподіваючись, що товариство повернеться, і вже зовсім постаріли, дожидаючись, а
все не хотіли виявити, де саме закопаний скарб. Як не мали вони вже сили
добувати собі їжу, то приходили в Покровське з торбами, випрошуючи хліба, та й
знову ховалися в Лузі, не маючи навіть хати, а живучи по дуплах; та так вони й
померли, не розголосивши, де схований скарб Запорожжя.
Чимало в Базавлузі розкидано й озер. Поміж річками Підпільною та Скарбною —
найбільші: Гредчине, Довге й Домаха. Останнє — найширше. Далі, на південь, біля
річки Темної, лежить майже кругле озеро — Закутнє, а біля річки Ревуна — лиман
Васюринський і недалеко від нього — озеро Оріховате.
Між річкою Сисиною та Базавлугом міститься лиман Ревин і цілі низки лиманів по
долинах річок Піскуватої, Шаршавої та Похилої. Далі, між Базавлугом та Великими
Водами, розкинулося на дві квадратові версти озеро Підстепне, сполучене з річкою
Бакай, а на південь од нього розташувалися озера: Литвинове, Мілке, Піскувате,
Велике, Вхідне, Кругле, знову Велике, Прогнойне, друге Вхідне, Гречане, Святе,
Доменьківське, ще одне з назвою Домаха, Бакланове (улюблене місце бакланів),
Лебедине — одне й друге, знову Закутнє, Хомине, Кривеньке, Прищепа, Срібне та
безліч інших.
У сьому кутку збилася сила озер. Устя річок та озера порізали Базавлуг на
острови, між якими лежить і отой, що має ймення давнього гетьмана Скалозуба, що
року 1599-го загинув під час морського походу на Азовське море. Острів сей
невисокий, його заливає велика вода, а проте вже переживає зі своєю назвою п'яте
століття.
Скалозубовим островом і кінчається луг Базавлуг, а разом із ним і весь
запорозький Великий Луг. Хоч Дніпро ще й далі, до самісінького Чорного моря
відкидає од себе в береги протоки; і Кінська так само не хоче бігти у злуці з
 
Наші Друзі: Новини Львова