Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 серпня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185043
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
угору до самісінької Січі й спалила церкву й курені. Сагайдачний тоді оселився з
кошем на голові Хортиці.
Проте місцевість Базавлуцької Січі принаджувала до себе запорожців і, пробувши
кілька років на Хортиці, вони перейшли ближче до Базавлуцького острова — на
Томаків-ський, а звідти року 1638-го — на Микитин Ріг, потім же — року 1652-го з
Микитиного Рогу знову-таки повернулися на Базавлуг і стали кошем на розі, проти
руїн Баторієвої Січі (сучасне Городище). Тут, біля устя Чортомлика, від поля
були покопані глибокі рівчаки й насипані високі вали на 100 сажнів уздовж і з
баштою біля воріт у 20 сажнів навкруги: з боку ж Чортомлика та Скарбної стояла
стіна з двох високих тинів, забитих глиною. В ній зробили 8 пролазів, щоб козаки
могли ходити по воду; над тими пролазами були бійниці для пальби з рушниць.
Окопи на старому Городищі також поновили й на ньому відбудували нову церкву.
Чортомлицька Січ існувала до року 1709-го, себто 57 літ. Першу її добу (до 1680
року) уславив полковник, а далі кошовий Іван Сірко. Не було року, щоб запорожці
не вирушали із Січі на криваві й славні походи. Кілька разів козаки наскакували
на татар, прокладали собі шлях через мури Перекопа й руйнували весь Крим,
змушуючи хана втікати за гори. Сірко стільки пролив тоді крові, що орда вже не
могла відродитися й поволі занепала. Чортомлицька Січ бачила в своїх окопах і
турецьких яничарів, що потай із татарами приходили мститися запорожцям за їхні
напади, але Сірко врятував Січ і поміж куренями вигубив 13 500 душ бусурманів.
Року 1680-го Івана Сірка не стало. Коли він помер, то запорожці привезли тіло
свого славного кошового на Чортомлицьку Січ й урочисто поховали на січовому
кладовищі. Його могила із надгробком, поновленим після повернення Війська
Запорозького з устя Дніпра (з Олешок) на Базавлуг, стоїть і нині трохи вище від
руїн козацьких окопів серед слободи Капулівки на 20 верст нижче Нікополя.
Зі смертю Сірка почався занепад Запорожжя, і Чортомлицька Січ жила тільки
колишньою славою. Лише вряди-годи траплялися вибухи давньої величі, та й вони
хутко згасали. Аж на початку XVII століття на Запорожжі з'явився заповзятий і
освічений кошовий отаман Кость Гордієнко, що мріяв піднести козацькі звичаї на
попередню височінь і, змагаючись за волю й права Запорозького Війська, став на
збройну боротьбу проти армії Петра І. Та сили були занадто не рівні. Російське
військо під проводом полковника Яковлева та запорозького зрадника Гната Ґалаґана
весною 1709 року підступило до Січі. Отаман Гордієнко із запорожцями перебував
тоді на Полтавщині й не зміг встигнути на поміч кільком стам козаків, що
лишилися на Січі, й вони, хоча й хоробро відбивалися на чолі з наказним кошовим
Я кимом Богуном, але врешті-решт москалі здобули спочатку Чортомлицьку Січ, а
через два дні й старе Городище із скарбницею й церквою.
Розлютовані змаганням запорожців, Ґалаґан та Яковлев не лишили на Січі каменя на
камені; курені спалили, із церкви забрали іконостас, а саму будівлю піддали
вогню. Не заціліло навіть кладовище — на ньому знищили всі надгробки й каплиці.
В наші часи Базавлуцький острів, або Городище, дуже підмила вода. Невеликий
колись, він тепер став зовсім малим, а з ознак січових споруд збереглася на
ньому тільки яма із шматками битої цегли від підмурків січової церкви та ледве
примітні ознаки окопів. Від Чортомлицької Січі лишилися на березі, трохи вище
Городища, козацькі окопи, забудовані нині хатами слободи Капулівки, а вище тих
окопів, у дворі селянина Мазая, в шанобі стоїть поновлена за часів Нової Січі
могила кошового Івана Сірка.
Нижня половина Чортомлицької Січі змита річками, так що певного плану
розташування неможливо собі уявити.
Руїни обох Січей у пізніші часи, коли козаки отаборилися на Підпільній, звалися
одним найменням — Стара Січ.
У селі Капулівці згадки про запорожців і найбільше про кошового Сірка дуже живі,
й розказують про нього селяни охоче; тільки, на жаль, усі оповідання крутяться
навколо характерства (чаклунства) запорозького лицаря. Ви почуєте тут, як Сірко
вмів наводити на ворогів ману; що його ні пуля, ні шабля не брала, і козаки й по
смерті кошового перемагали бусурманів, якщо з ними була сіркова рука.
Коли вийти за Капулівку на гору, або на старе запорозьке кладовище, то можна
побачити один із найзахопливіших краєвидів Базавлуга. Чортомлицький Ріг,
уткнувся майже в середину плавні; скільки око сягне на схід, захід і південь,
простяглися зелені, просторі луки, змережані блискучими протоками Дніпра. Вони
то збираються докупи, в озера й лимани, то знову розповзаються в різні боки,
ховаючись за високими, кучерявими деревами. Тут, на очах ваших, притулок звіра,
птиці й риби з чарівним повітрям, духм'яністю води й рослин — те, що звикли
називати раєм; хоч, зрозуміло, що в сьому запорозькому закуті існують і
неприємні для людини дарунки, а саме: в травні — мошкара, а влітку — комарі.
Під час весняної поводі Базавлуг із Чортомлицького рогу здається морем, де
високі урочища підносяться островами, й лише на півдні, біля колишньої
Мамай-Сурки, бовваніють степові могили.
Саме Городище Старої Січі, звідсіля, немов потопає серед зеленої пущі та
річкових стрічок, що збіглися до нього. Ще року 1709-го золотий хрест січової
церкви звеселяв усю цю місцевість, тепер же острів дивиться пусткою і дуже
сумний із вигляду.
Землі понад Великим Лугом багато важили не тільки для запорожців, а й для
попередніх мешканців понаддніпрових степів. Вище на Чортомлику за 16 верст од
Старої Січі, біля Чортомлицьких хуторів, поміж степовими могилами височить одна
найбільша — Чортомлицька, що мала 9 сажнів заввишки та 165 сажнів навкруги. На
її версі колись стояла велика кам'яна баба. Коли ту могилу року 1862-го розрили
під наглядом учених, то виявилося, що там похований скіфський цар, а поруч
нього, в окремій домовині, — цариця. А навкруги їх — всілякі царські прислужники
й коні із сідлами та збруєю. Хоч ті домовини давно вже пограбовані, а проте в
них усе-таки було знайдено багато золотих, срібних та інших речей, що дали науці
великі скарби й досвід про те, як жили ті народи, що в давні часи заселяли
околиці Великого Лугу.
З усіх тих річок, які зібралися до Старої Січі, утворилася річка Підпільна. Вона
прямує на захід сонця до села Покровського, на місці якого з року 1734-го до
року 1775-го була остання на Дніпрі Запорозька Січ. Од слободи Капулівки до села
Покровського — шість верст. Тут залюбки можна пройтися пішки, бо сей шлях
веселий: з лівої руки за річкою весь час тягнеться зелена плавня, звідки
долинають навіть пташині співи. Неподалік Покровського Підпільна робить глибоке
коліно, й перед очима виникає великий, як і на Чортомлицькій Січі, ріг, де
запоржці сиділи кошем 41 рік.
Сталося се так.
Коли Чортомлицьку Січ зруйнували, запорожці згуртувалися на усті Кам'янки біля
Козацького річища Дніпра; звідси їх вигнало російське військо, то за угодою з
турецьким султаном вони перейшли на устя Дніпра, в урочище Олешки й там
упорядкували собі Січ біля річки Кінської та Кардашівського лиману. Але сумно
було запорожцям без свого “батька Великого Лугу”. Не хотілося їм жити на пісках,
і невдовзі сталося так, що там лишилася тільки Січ і перебувала запорозька
старшина, все ж товариство жило на своїх стародавніх вольностях, по Великому
Лугу, на Хортиці, в Дніпровських порогах, на річці Самарі й на Бузі. Так тривало
до року 1728-го, доки татарський хан скривдив запорожців, захопивши зрадою
півтори тисячі з них у неволю. Тоді козаки з обурення покинули Олешки й
повернули знову на Базавлуг, на те місце, де була Стара Січ. Та недовго їм
довелося тут жити, бо й Росія і Туреччина не згодилися, щоб запорожці перебували
поблизу їхніх кордонів. Через вимоги сусідів козаки з осені 1730 року перейшли
на якийсь час в устя річки Кам'янки: коли ж року 1734-го спалахнула війна між
Росією й Туреччиною, Військо Запорозьке перекинулося на бік Росії й повернувшись
на Базавлуг, отаборилося кошем біля Підпільної на розі в шести верстах од Старої
Січі, де витікає річка Сисина.
Іван Малашевич, що був тоді кошовим отаманом, незабаром обвів окопами січові
будівлі. Одразу за першими рядами, з боку степу, в Січі височіло дві башти.
Ворота були із заходу й вели на торгове передмістя Шамбаш. Униз од торговиці з
річки Підпільної випливала затока, що звалася — Ківш. Сюди приїздили з крамом
турецькі, а найчастіше грецькі кораблі. Від Ковша до Підпільної було викопано
другий ряд окопів, за якими стояла церква й паланка, себто будинок старшини й
канцелярія. Зі східного боку Січі, незабаром після її збудування, російська
влада насипала ретраншемент, у якому й містилася царська залога. Перед цим
ретраншементом, опріч валів і рівчаків, були ще покопані довгі ями.
Окопи й вали збереглися й до наших днів, хоча значна частина вже забудована
хатами й засаджена городами.
На іншому березі Підпільної теж були окопи, певно, на випадок скрутного
 
Наші Друзі: Новини Львова