Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 серпня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185042
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
Затону.
Середня частина сієї площі, до річок Суриці й Чайки, збереглася трохи краще.
Вона ще вкрита лісом та озерами: там багато заток од річки Кінської. Тут кілька
озер із назвою — Закутнє, озеро Піскувате, Глибоке, Хрящувате. Лозовате, Кваша,
Бідне тощо. Пробратися впоперек плавні, поміж тими озерами, просто неможливо —
вся площа геть заросла очеретом та лозою.
У цей озерний край із Дніпра тече річка Лебедиха і, відрізавши острів десь
версти на три завдовжки та дві завширшки, знову впадає в Дніпро. Цей острів,
названий на карті — триверстці Степакове, за часів Запорожжя мав ймення від
річки Лебедихи. З історії він знаний тим, що року 1679-го велике турецьке й
татарське військо, загрожуючи Січі, наблизилося аж до річки Базавлука; тоді
славний кошовий запорозький Іван Сірко, виступивши зі своїм товариством
назустріч ворогам і не маючи надії здолати турків, перевіз на сей острів із
Чортомлика січову канцелярію з усіма козацькими скарбами та церквою. А коли
турки, побачивши на сім боці Базавлука хоробре Запорозьке Військо, не наважалися
на нього напасти, то Кіш Запорозький знову полишив Лебедиху та й вернувся до
Чортомлицької Січі.
Крайній, між річкою Лебедихою та Кінською закуток плавні весь порізаний озерами,
протоками й затоками. Між озерами одне має назву Лебедеве. Мабуть, ця місцина
була найбільш укохана лебедями. Тут безліч островів, які з давнини вславилися
своїми пасовиськами. Серед них найвидат-ніші: Хмельницький та Кінський, за які
запорожці часто змагалися з татарами.
Про них Я. П. Новицький записав цікаве оповідання:
“Як гетьманував над козаками Хмельницький, то вище урочища Карай-Дубини, з
правого берега Кінської, була і його плавня. Біля Карай-Дубини був перевіз, були
й броди козацькі, де з турецького берега переганяли коней цілими табунами. У
Хмельницькій плавні паслась, кажуть, така сила коней, що ніхто їм щоту не знав.
Сюди їх гнали з Туреччини. Як під добру ласку, то козаки не брали за се грошей
із татар і ногайців, бо й самі пасли коней на їх суміжній землі.
У Таврії, біля урочища Мамай-Сурки, жив турецький (татарський) хан Мамай. Дуже
лютий був собака, і таке ж кляте було і його військо. Спуску не давав ні
запорожцям, ні чумакам: де пійма, там їм і амінь. А в Січі був кошовий Сірко.
Давай Мамай загравати з Сірком... Раз піймав запорожця, зняв з голови волосся із
шкурою й пустив: “Іди, — каже, — до свого Сірка та скажи, що я йому хвоста
увірву”. Кошовий Сірко, як почув се, так і скипів... Сів на коня та як свиснув,
як свиснув! Збіглися запорожці. “Ану-те, — каже, — хлопці, сідлайте коней та
махнем до Мамая в гості”. Посідали козаки на коней і подалися. Мамай зібрав
військо й вискочив навстріч. Сірко до нього: “Ну, — каже, — попробуєм, хто кому
хвоста увірве!” — і давай кошматить... Побили Мамая, побили його військо,
забрали добро — і були такі...”
Нижче Лебедихи, в урочищі Карай-Дубини, Дніпро підступає до самісіньких гір
лівого берега й знову вбирає в себе Кінську. Краєвид на село й гори Карай-Дубини
найкращий, здається, на Базавлузі, а напроти села Карай-Дубини на правому березі
Дніпра, в урочищі Петрівщина, йому додає краси, хоча й молодий, але рясний ліс.
Через дві версти Кінська знову випручалась з обіймів Дніпра, але ненадовго, бо,
відмежувавши з лівої руки острів Погряничний, вона вже вливається в Дніпро.
Нижче сього острова, під горою лівого берега, притулилося село Ушвалка, а нижче
нього, теж над Дніпром — Бабине. Звідсіля Дніпро повертає на захід і кількома
колінами наближається до південного краю лиману Великі Води, поєднавшись на дві
версти нижче з устям Базавлугу.
Ліс на нижньому кінці Базавлугу дуже винищено й на місці колишніх пущ і
непроглядних нетрів нині хлібороби любісінько викохують капусту, і якось дивно
бачити поміж очеретами та осокою грядки огородини і тут же, між капустою,
довгоногу чаплю, що, стоячи на одній нозі, неначе сумує за минулим привіллям цих
місць.
Щоб не заблукатись усередині Базавлугу, треба знову вертатися до Нікополя й
починати огляд із нього, йдучи правим берегом.
Річка Лапинка, відбившись од Дніпра зараз же за лісом, рухається на захід,
беручи трохи на північ. Понад нею, степом, тягнеться високий кряж, рясно
засіяний могилами. За часів Запорожжя берегами Лапинки густо скрізь стояли в
довжиках запорозькі зимівники. Місцевість ся була завжди забезпечена від
татарських наскоків, і через те тут були найзаможніші козацькі сидні. Нині понад
сією річкою на 12 верст щільно розташувалися великі села: Сулицьке-Лиманське,
Лапинка та інші, що облягають Нікополь.
Кряжем, понад сими селами, пролягає два шляхи: один стародавній, що ще за часів
Запорозької влади простягався із Чортомлицької та Покровської Січі на Микитин
Ріг та у Крим; другий — залізничний, Катерининська залізниця. Із старого шляху
видно, як на долоні, майже весь Базав-луг із його лісами, річками, озерами; із
залізниці ж, на жаль, нічого не побачиш, бо вона лежить із північного боку
кряжу. З нього можна загледіти лише розлогі степи й, сидячи в поїзді, навіть
важко уявити собі, що за якихось три версти від тебе міститься така божа краса,
як Базавлуг.
Пробігши під горою всього півтори версти, Лапинка відкинула од себе річку Шарай,
що подалась упродовж Дніпра й зливається з ним проти острова Братана. За п'ять
верст нижче сього шара Лапинка випускає із себе цілу низку дрібних річок і
проток: Велику Скажену, Малу Скажену та Бистрик. Ті річки поділяються ще на
дрібніші протоки й укривають сей куток Базавлуга струмками, наче павутинням.
Нарешті проти села Неплюєве останні води Лапинки поділяються на дві річки Бакай
та Коканю, які, обігнувши другою кілька верст, круто повертають на південь і
впадають у Сулицький лиман, а вийшовши з нього під одною назвою — Бакай,
прямують на сполучення із степовою річкою Чортомлик.
Бистрик та Скажені, вийшовши з Лапинки, зазнають на своєму шляху чимало змін:
Бистрик, одбившись від Лапинки, тече побіля озера Коровчиного та Кочкуватого,
далі перепливає озеро Свиняче море і впадає у Бакай; річки ж Скажені,
сполучившись за дві версти від Лапинки, знову розливаються вже на чотири витоки:
Ткачеву, Цаврину, Гнилу та Грузьку, які прямують до устя Чортомлика,
перетворивши сю степову річку на широкий і довгий лиман.
З озер у цьому кутку Базавлуга найпримітніші: Піскувате, Кремсо, Василеве,
Великий Лиман на урочищі Муро-вому й нарешті — Рачне між річками Скарбною та
Павлюком. Перша із сих річок вийшла із Дніпра проти острова Братана, а Павлюк
нижче урочища Криве Коліно, проти острова Сулими. Обидві вони біжать до устя
Чортомлика і, злившись тут із Бакаєм та цілою павутиною дрібних річок, утворюють
невеликий лиман, серед якого напроти Чортомлицького рогу та слободи Капулівки,
лежить невеликий, але славний в історії Запорожжя острів Базавлуцький, що тепер
зветься Городищем через те, що на ньому збереглися руїни Запорозької Січі.
Перші історичні відомості про цей острів маємо року 1594-го. Тоді римський папа
та німецький цісар воювали з Туреччиною. І, шукаючи собі спільників, направили
своїх послів до запорожців. Цісарський посланець Еріх Лясота, що залишив про цю
подорож записки, знайшов Запорозьку Січ на острові Базавлуцькому. Він уже був
дуже підмитий водами Скарбної, Підпільної та Павлюка і на той час мав невелику
площу. Се можна бачити з того, що коли Кіш запорозький скликав раду, щоб
вислухати чужоземного гостя, обміркувати його пропозиції, то запорозьке
товариство, через тісноту в Січі, мусило переїздити на берег, де на зеленому
степу й відбувалася козацька рада.
Базавлуцька, або, як її назвав історик Скальковський “Баторієва Січ”, була
першою офіційною Січчю, бо вся організація Війська Запорозького, разом із
виборною старшиною, була затверджена польським королем Стефаном Баторієм року
1576-го на прохання гетьмана Якова Богдан-ка (Ружинського) саме тоді, коли Січ
містилася на острові Базавлуцькому. Вона стала свідком розквіту й найвеличні-шої
слави Війська Запорозького. Звідсіля гетьман Сагайдачний року 1606-го вирушав у
свої надзвичайні морські походи. З Базавлуцького острова запорожці плавали через
Чорне море, громили Варну, руйнували Синоп і Трапезунд, палили околиці Царграду,
знищували велику турецьку фортецю Кафу в Криму, визволяли щороку з турецької
неволі десятки тисяч християн, кілька разів одверто нападали на великі турецькі
флотилії й розбивали їх ущент, так що нагнали жаху на турків, і султанське
військо доводилося батогами саджати на кораблі. Весь світ знав тоді про
запорожців і мав їх за найславетніших лицарів.
За часів Сагайдачного Базавлуцьку Січ було зруйновано. Сталося се восени року
1617-го, коли турецька флотилія на чолі з Ібрагімом-пашою підстерегла, що
гетьман із військом вирушив здобувати Анатолійський берег, й піднялася Дніпром
угору до самісінької Січі й спалила церкву й курені. Сагайдачний тоді оселився з
 
Наші Друзі: Новини Львова