Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 серпня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185041
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
(колючі кущі з червоними ягідками), кущами та хмелем, що не видно й дна. Страшно
там: звір живе всякий і виховуються злодії та душогуби. Як жили запорожці у
Великому Лузі, то тут було їх кишло. У сьому місці ніяка б сила не звоювала
війська. Кучуруги єсть і ближче біля слободи Підстепної, де кінчаються плавні
пана Попова і починаються Канкрінські. І тут невилазні урочища, і тут жили
запорожці. Біля цих кучугур, на Канкрінській землі, був якийсь турецький город,
бо багато знайдено цегли й каміння з фундаменту. Цегла міцна, як камінь. Щоб не
затопляла весняна вода, турки насипали високі могили по плавнях і становили по
них цеглові двірці. Срібні гроші, мов риб'яча луска, і невеличкі мідні находять
люди і тепер. Ще недавно в цих могилах викопували чавунні турецькі казани і
якісь мідні труби. Казали й тепер вони єсть у підстепнянських людей. Вони широкі
і мілкі, так що з кожного можна нагодувати чоловік десять-п'ятнадцять”.
Чому ж так сталося — на місці стародавніх міст тепер піскуваті кучугури? Для
мене цілком зрозуміло: мешканці міст вирубали навколо себе ліс на будову й на
дрова, а позаяк грунт на Великому Лузі піскуватий, то вітри з часом і позаносили
міста.
Найлегше під'їхати до Кучугур од залізничної станції Попової човном, Кінською, а
далі річкою Кривою. Я був на Кучугурах року 1882-го і можу ствердити слова діда
Джерелівського: “Сумно на Кучугурах і страшно” — я не зміг примусити себе, щоб
зайти в Кучугури глибше, як сажнів на сто: вони ж упоперек мають більше двох
верст. Коли спуститися з кучугури в яму, виднокіл так зменшується, що бачиш
тільки небо та перед очима кущі; коли ж вилізеш на кучугуру, то тільки й уздрієш
навкруги безкраї ряди таких-от кучугур, на яких ноги грузнуть у пісках, а
вбрання зачіпається за кущі. У цих кучугурах ще довго матимуть притулок вовки та
лисиці.
На схід од річки Лопушки й до Верхньотарасівського перевозу вздовж Дніпра
тягнеться добрий ліс. Од перевозу, впоперек Великого Лугу, що звузився до 12
верст, ідуть два шляхи: один — до Струківського хутора та села Балок, а другий —
до села Благовіщенського, що на Кінській. Цими шляхами дуже цікаво подорожувати,
бо вони обминають чимало озер та переходять багато річок. Проте доброго лісу
понад шляхом вже мало.
Із річок та озер, що розташовані на площі, обмеженій на півночі Дніпром, на
сході річкою Лопушкою, на півдні Кінською і на заході — шляхами, найпримітніші:
річка Митрик, що тече з Дніпра в озеро Піскувате, пригортаючи до себе й
одштовхуючи геть безліч проток; річка Змійка, що вибігла з Дніпра, справді
неначе гадючка, плутається в плавні, переходячи повз декілька озер і, врешті,
серед плавні впадає в лиман Семеновий. Далі Змійка й Митрик, переснувавшись і
діставши назву Плетенихи, вливаються до Кінської. Ближче до цієї річки течуть:
Закопаїчка, Кривий Бакай, Санчина та Масюкова.
Із озер тут найбільші: Копилове, Плоське, Оріхове (друге), Куширувате, Близнеці,
Карасевате, Піскувате, Семенів лиман, Гнилий лиман, Довгеньке, Клинувате,
Котове, Попове та Затони: Верхній і Нижній.
Опріч цих великих озер, по всій плавні розкидано кілька сот дрібніших,
здебільшого сполучених із річками-протоками. Ся частина плавні найдужче волога,
найбільш порізана протоками, й у ній найлегше заблудити. По сій плавні теж
чимало запорожців доживало свого віку й од сучасних рибалок ще можна почути
чимало про них оповідань.
Далі, на схід од Верхньотатарського шляху та річки Плетенихи, Великий Луг хутко
звужується й перекидається на правий бік Дніпра; на лівому ж боці з Дніпра в
Кінську витікає ще тільки одна річка Прогнои; озер же хоч і багато, та вони не
сполучені поміж себе протоками, і через те важко оглядати сю частину плавнів.
Найзахідніший куток лівобережної частини Великого Лугу — одне з найчарівніших
місць. Річка Кінська, що розбилася тут на кілька проток, порізала його на п'ять
островів, порослих добрим та величним лісом. На острові, що найбільший, лежить
двоє великих озер: Загинайко та Царград, а нижче, біля самісінького Дніпра,
відрізані од плавні Річищем, лежить три острови Томаківських із рибними
заводями.
Кінчається ця частина Великого Лугу урочищем Паліївщина. За народним переказом,
тут жив один із видатних козаків Семен Палій. Звідсіля він вийшов на заклик
польського короля Яна Собеського року 1681-го на Україну й почав на Фастівщині
поновлювати винищене під час Великої Руїни козацтво. Міцно осівши у Фастові,
Палій усе своє життя зброєю обстоював права козаків і взагалі українського
народу. І в людській пам'яті він залишився й досі, як певний лицар і оборонець
народний. Урочище Паліївщина й недалека від неї, за чотири версти через Дніпро,
— Сірківка — дорогі пам'ятки про двох великих синів Запорожжя. Гарно й затишно в
Паліївщині, й рибалки показують навіть скелю, де любив сидіти Палій.
У тій частині Великого Лугу, що перекинулася на правий бік Дніпра, найширший
куток проти Томаківського городища (біля 8 верст), а найвужчий (2 1/2 версти)
саме проти Сірківки. З озер, починаючи зі сходу, тут найбільші: Кругле,
Головате, Лопуховате, Савка, Оріхове, Рогозовате, Піскувате та цілі десятки
лиманів у бік Нікополя. Річки всього цього кутка: Бугай, Тарас, Джуган, Ревун,
Річище та Цимбал далеко ширші й прудкіші, ніж річки півдня Великого Лугу.
Тут же, в середині Лугу, найкраще збереглися ліси. Саме проти Паліївщини лежить
понад Дніпром урочище, що зветься Велика Пуща. Такого лісу, як був у ній ще року
1883-го, не відшукати по всьому Великому Лугу. Величезні, в чотири обхвати, дуби
з розлогим гіллям, що могло б захистити від дощу цілий курінь запорожців;
височенні, в 15 сажнів, — осокори, лапасті клени, стрункі ясени, здається,
шикувались один перед одним, вихваляючись, хто темніше заступає землю од сонця,
а груші, кислиці та шовковиці сперечалися між собою, хто рясніше засипле землю
плодами. Тяглася Велика Пуща від устя Кінської п'ять верст на схід, до протоки
Куми, та стільки ж на захід, переходячи за устя Перевал; упоперек же вона мала
від півтора до чотирьох верст.
Року 1916-го, пливучи вздовж Великої Пущі пароплавом, я вже не бачив ні дубів,
ні іншого твердого дерева, а взагалі у Великій Пущі ліс був високий і чи не
найкращий у всьому Лузі. Невеликий шматок сієї пущі, проти Томаківських островів
та устя Річища, відрізано найкрасивішою, здається, на всьому Дніпрі протокою, що
зветься Дніприщем.

ЛУГ БАЗАВЛУГ
За Микитиним Рогом, або Нікополем, розлягається Базавлуг. Дніпро тут викидає із
себе чимало води праворуч річкою Лапинкою, а сам, звужений, пробігши три версти
до Кам'яного Затону, починає виробляти великі колеса і дедалі дужче схилятися на
південь. За Кам'яним Затоном із Дніпра ліворуч знову витікає Кінська і, прямуючи
на південь, одразу розширює Дніпрову долину між Лапинкою й Кінською на 15 верст.

Року 1916-го я побачив, що тут річку Кінську перегачено кам'яною греблею, щоб
утримати більше води у Дніпрі, та вона не хоче скорятися інженерам і, обминаючи
греблю, тече таки своїм давнім річищем.
Весь час, доки пароплав рухається до річки Павлюка, що відбивається од Дніпра на
12-й версті нижче Нікополя, з нього вряди-годи видно високий правий берег Дніпра
з Нікополем, селом Лапинкою й іншими населеними пунктами, де Дніпро круто
повертає на південь, із-поміж високих осокорів визирає лівий берег із горами
Мамай-Сурки. Перед Павлюком Дніпро вже розмежований на дві великі протоки, а між
ними лежить помітний острів Братан; проти витоки Павлюка розташувався острів
Сулима з руїнами стародавнього городища. Саме в сьому кутку Великого Лугу
сполучені ймення двох безталанних українських гетьманів Сулими й Павлюка, що в
роках 1635-му та 1637-му підняли із запорожцями повстання проти польської шляхти
й обоє загинули у Варшаві од рук катів. Руїни на острові Сулимі зовсім ще не
досліджені — не відомо навіть, до якої доби вони належать.
На південь та схід від острова Сулими, між Дніпром та Кінською, розляглася
чимала площа Великого Лугу. Річка Кінська, обминувши піски Кам'яного Затону та
Білозерський лиман, підходить до села Знам'янки і, пробігши попід горами
Мамай-Сурки, повертає на захід, а за 20 верст після виходу до Дніпра, біля
урочища Карай-Дубина, знову зливається з Дніпром. Весь закут, який лишився між
Дніпром та Кінською, 20 верст завдовжки та до 8 впоперек, незважаючи на близьке
сусідство колись татарських міст, що були в Кам'яному Затоні та за Білозерським
лиманом, із давніх-давен належали запорожцям, як і решта Великого Лугу. Північна
частина сього кутка майже цілком знівечена: ліси вирубані, там лише очерет і
шелюг; і недалеко той час, коли плавні на річках Мельничисі та Лебедисі
перетворяться на такі ж піскуваті кучугури, які розляглися на місці Кам'яного
Затону.
 
Наші Друзі: Новини Львова