Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 20 серпня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185049
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
прив'язував човна серед якої-небудь спокійної протоки або озера до затопленої
водою лози, або очерету, щоб ні гад, ні звір не порушив мого сну і лягав спати
на дні каюка; коли ж там було волого, то я вирізував кілька пучків очерету й
застилав ними в кілька шарів дно, і, таким чином, мав гарну, м'яку постелю,
через яку нескоро проникала вода до мого боку.
А які чудові незабутні переживання вночі серед безмежної плавні! Після заходу
сонця веселе птаство, що вдень розважало мою самотність, замовкало й засинало.
Червона від вечірньої зорі пелена озерця потроху темнішала, а водночас із тим
якась невидима рука запалювала на небі й на воді яскраві зірки. Понавколо все
вщухало, і нарешті панувала урочиста тиша, і з близького, вкритого темрявою
берега тільки цвіркуни подавали свої одноманітні, сонливі голоси та очерет,
хитаючись і тручись своїми китицями, неначе шепотів про щось таємне. Та час од
часу поміж деревами розлягалося пугукання сичів або незрозумілий поклик деркача
— і знову все завмирало.
Але ось серед тієї тиші зненацька долинав із берега передсмертний зойк зайця,
або жахливий скрик дикої качки, а часом жалісний писк невеличкої пташки,
нагадуючи, що серед темної, теплої ночі навколо вас твориться драма життя:
сонного зайця схопив під кущем вовк, лисовин підкрався до спокійного табуна,
качок; пташку ж нагледів поміж листям жовтоокий хижак-пугач.
Проснешся, було, з несподіваного крику, але втомлене за день тіло потребує
спокою, і невдовзі сон знову бере вас у свої солодкі обійми.
А який ранок у плавні! Чи може ж бути щось чарівніше? Небо на сході починає
біліти — світлішають разом із ним і води протоків та озер, що вночі були темні,
як домовина. Далі схід починає червоніти, одбиваючи в собі промінь невидимого ще
сонця і посилаючи той відблик на вкриті ранковим туманом води та за-рошені
дерева й очерети. От бліді протоки й озера зарожевіли ніжними кольорами ранкової
зорі, й, нарешті, крізь віти сумних, похилих верб та струнких осокорів проглядає
сонячне сяйво, граючи золотом спершу на деревах, а далі й на травах,
переливаючись самоцвітами в кожній краплі роси, цілує м'які китиці очерету й
визолочує гаптованим килимом озера й протоки Великого Лугу.
Птаство прокидається, розправляє свої затерплі за ніч крила й починає гомоніти —
поперв-ах стиха, неначе боячись одразу порушити нічну тишу, але небавом розмова
стає виразніша, гучніша... Птахи зриваються з місця й, купаючись у свіжому
повітрі літнього ранку, розбуджують непорушну плавню... Починається денне життя
з його радістю й піснями.

БЕРЕГИ Й ОКОЛИЦІ
Правий, або південно-західний берег
За часів запорожців Великий Луг починався з острова Хортиці та його околиць:
Сагайдачного й балок — Верхньої Хортиці, Середньої Хортиці (прозваної пізніше
Бабуркою) та Нижньої Хортиці, або Капустянки. Ще на карті генерального штабу
1865 року всі ці місця позначені вкритими лісом, але в наші часи в Сагайдачному
та горішній частині острова Хортиці ліс винищено до пня, а на всіх балках
лишилися тільки невеличкі дубові гаї. Через те початком Великого Лугу треба
вважати Нижню Хортицю, в середній же Ті частині зберігся лише сухий корч од
величезного дуба, що ріс, за переказами дідів, десь 2000 років і мав 9 аршинів
навкруги.
Тут, на острові Хортиці, що за часів Візантії звався островом Святого Георгія,
як писав Константин Багрянородний, слов'яни, пропливши Дніпрові пороги,
справляли молитви й офіру (жертви) та відпочивали перед подальшим шляхом до
Царгорода. Народні перекази свідчать, що вони зупинялися в затінку саме того
дуба. За кілька століть після слов'янських походів на Царгород у холодку під тим
велетенським деревом любили збиратися на раду запорожці. Дуб-велетень, свідок
язичницьких офір і слов'янських молінь, захищав своїм гіллям од сонця київських
князів Олега і Святослава, а пізніше чубатих січовиків, синів вільної волі, й не
захотів пережити їхньої смерті. Після скасування Запорозького Війська він
захирів, а за 96 літ після тієї події всохла його остання гілка. Чужа, німецька
рука зрубала мертвого велетня й лишила тільки пень од нього, та й то, певне,
через те, що викорчувати його коштувало б чимало грошей.
В історії українського, польського й турецького народів острів Хортиця
відігравав велику ролю, бо лежав на шляху із Польщі й України в грецькі, а
згодом у турецькі землі й Царгород, а також на устя річок Дона, Міуса й
Кальміуса. В давні часи, коли шляхами були тільки річки, повз Хортицю Дніпром
ходили в слов'янські землі торгувати греки, далі — венеціанці й генуезці, а тоді
й турки. Всі вони вивозили з України здебільшого хліб, меди та хутро. Навпаки,
слов'яни плавали Дніпром у Чорне море переважно зі зброєю в руках. Через цей же
острів, або його околицями сунулися зі сходу на захід орди диких народів, які
мечем, списом і стрілою прокладали собі шлях. У руських літописців острів
Хортиця вперше згадується під роком 1103-ім, коли на ньому зібралися князі з
усіх князівств, щоб іти в степи на половців. Удруге року 1224-го тут же, біля
Хортиці, зійшлися Мстислав Романович Київський, Мстислав Удалий Галицький,
Мстислав Романович Чернігівський, Мстислав Ярославович Німий, Данило Романович
Волинський, Олег Ігоревич Курський, Михайло Всеволодович та інші, щоб од Хортиці
йти разом у степи на татар, з якими вони й зіткнулися біля річки Калки (тепер
Кальчик), й мало не всі полягли в битві. Не раз і острів Хортиця був місцем
бойовищ за часів Запорожжя, і тому не дивно, що в горішніх шарах грунту на цьому
острові й на дні Дніпра довкола нього ще й у наші дні люди знаходять усіляке
військове знаряддя: ручну зброю, гармати, човни й навіть кораблі. Найбільше ті
знахідки стосуються часів Запорожжя, але чимало з них ще й більш давня.
Починаючи із середини XVI століття й до останньої чверті XVIII, себто понад два
століття, острів Хортиця був власністю Війська Запорозького.
У роках 1552 — 1557-их гетьман Вишневецький стояв на Хортиці не тільки із
запорожцями, а ще й із городовими українськими та підвладними Москві
путивльськими козаками. Через те побудовані там на острові городки захопили
далеко більше землі, ніж, звичайно, сягала Запорозька Січ, і вони були розкидані
по всій північній половині Хортиці. Байда мав широкі заміри: він намагався
держати з цього острова, під своєю рукою весь південний край теперішньої Росії,
але тим він роздратував наймогутнішу в ті часи турецьку державу, і року 1557-го
султан, скликавши проти нього 100 000 війська (турецького, татарського й
волоського), атакував Хортицькі городки Вишневецького не тільки пішим військом,
а ще й озброєними гарматами галерами. Козаки чотири місяці змагалися з ворогами,
але коли польський король і московський цар не подали тим часом ніякої допомоги,
то запорожці посприяли гетьманові вийти з городовими козаками на Україну; самі
ж, незважаючи на турецький флот, перепливли човнами за Дніпро і зникли в
протоках Великого Лугу.
Проте й туркам не вдалося втриматися на Хортиці, й року 1558-го Вишневецький
знову хазяйнував на ній, вигнавши турків до Очакова, а татар — за Перекоп.
За двадцять років після Байди острів знову став осередком Запорожжя, бо відомо,
що гетьман Запорозького Війська Шах у роках 1577 — 1578-х поновив городки на
Хортиці; й чинив звідти напади на турків і татар, а пізніше й на поляків,
відплачуючи за те, що король підступно скарав на смерть славного козацького
лицаря Івана Підкову, або Серпягу.
Ще через сорок років по тому, а саме року 1617-го, коли гетьман Сагайдачний,
повернувшись із одного зі своїх морських походів, побачив Січ Запорозьку, щ.о
містилася тоді на Базавлуцькому острові, зруйнованою турками, він став кошем у
західному кутку голови Хортиці, де й досі збереглися ознаки окопів, січових
куренів та церкви.
Збудована Сагайдачним: на острові Хортиця Січ існувала там до 1625 року, коли
через утиски з боку поляків запорожцям знову довелося переходити в більш
захищене місце — в глиб Великого Лугу. Відтоді, до самого скасування
Запорозького Війська, воно не стояло всім кошем на Хортиці, а тільки там держали
запорожці залогу, щоб оберігати від татар Кічкаський перевіз.
З північного кінця Хортиця починається височенними сторчовими скелями сажнів до
30 заввишки, далі ж на південь вони знижуються, а береги стають пологішими і,
зрештою, закінчуються скелями острова Малої Хортиці у правій протоці Дніпра та
Нижньою Головою — зліва; далі вони переходять у низину з лісом, очеретами,
озерами та шелюгами.
Напроти Хортиці в праву протоку Дніпра, або Річище, впадає три річки Хортиці,
які, запевне, відігравали у війнах запорожців із татарами чималу ролю, бо тільки
ними можна було підступитися до перевозів на острів непомітно через те, що всі
береги усіх трьох річок заростали великими дубовими гаями. Тут, серед дуже
 
Наші Друзі: Новини Львова