Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 19 вересня 2019 року
Тексти > Жанри > Оповідання

Оповідання про славне військо запорозьке низове

Переглядів: 185860
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 1
українське населення, щоб забрати їхні маєтності, й тільки молдавський священик
не допустив їх до того злочинства.
Мокани, які раніше чимало потерпали від запорожців, тепер почали в плавнях
полювати на них, як на дичину, і вбивати поодинці. Як розповідали сучасники, під
той час у Добруджі загинуло біля 1000 душ українського люду.
Коли до Січі наблизилося турецьке військо, то застало там тільки п'ятьох старих
дідів: колишнього кошового отамана діда Рогозяного, Келеповського, Якова Люльку,
Федора Дурного та Тимоша Мамалиґу. Ті діди не хотіли покинути останнього гнізда
козацької волі й усі загинули від турецьких ятаганів. Упоравшись із тими
бранцями, турки підпалили церкву й інші січові споруди, лишивши од Січі самі
руїни. В Силістрії, коли візир дістав звістку про вчинок Гладкого, він одразу ж
одібрав од усіх запорожців зброю, а самих їх одіслав в Андріанополь.
Скасування Війська Запорозького було з боку турецького уряду вчинком
безпідставним, бо ті козаки не тільки не були спільниками Гладкого, а навпаки —
його ворогами, й зовсім не мали на думці покидати турецьку землю. Тим часом
розгніваний султан звелів, було, скарати всіх запорожців смертю, і, тільки із
заступництва австрійського посла, він згодом помилував іх, хоч наказав тримати
до кінця війни у в'язниці, посилаючи їх щодня на роботи по 300 душ. Наказним
отаманом у тих запорожців був старий козак Іван Балан, і запорожці ж мали в
тюрмі й похідну церкву із священиком Устином.
Через якийсь час запорожців з Андріанопольськоі в'язниці перевели у Стамбул і
там теж по черзі посилали на роботи. Коли скінчилася війна, султан хотів, було,
знову поновити Військо Запорозьке з тим, щоб жило воно подалі від російського
кордону, й одмежував їм землю на березі Білого (Егейського) моря за Салоніками.
Чотириста запорожців разом із священиком пішли, було, оглянути новий край, і хоч
там їм дуже сподобалося, бо, як вони розказували, була добра вода й рибні плеса
й неподалік Святої Гори (Афону), та, розміркувавши гаразд, запорожці не
наважились осісти через те, що на Біле море людям з України неможливо було
заходити, й за кілька років усі козаки мусили б там перевестися. Просили вони
султана, землі хоч в Азії, аби на Чорному морі, щоб можливо було човнами мати
зносини з Україною, та, невідомо, з яких причин їхнє прохання не було
задоволене, й випущені на волю запорожці повернулися на Дунайські гирла, де й
доживали свого нещасливого віку, як звичайні рибалки. Сюди ж один за одним
поверталися з Буджака й ті 300 запорожців, що їх Гладкий силою завіз в Ізмаїл.
Блукали ще довго колишні запорожці понад Дунаєм та понад Дніпром, шукаючи волі
та долі, та тільки, як розповідає народна пісня, даремні були їхні заходи:
А вже років більше сотні, що козак в неволі
Понад Дніпром ходе, викликає долю:
“Гей ти, доле, вийди з води,
Визволь мене, серденько, з тяжкої біди!”
“Не вийду, козаче, не вийду, соколе!
Ой, рада б я вийти, так сама в неволі,
Гей, у неволі, у ярмі,
Під великим караулом у тюрмі”.

ВЕЛИКИЙ ЛУГ

Ой Січ — мати ой Січ — мати!
А Великий Луг — батько!
Ой що в лузі заробити,
Те у Січі пропити
Уривок із запорозької пісні дуже влучно пояснює, як дивилися козаки на Великий
Луг і за що для себе мали Вони називали його батьком, себто тим, хто давав їм
життя
І справді коли б не було Великого Лугу, то не існувало б і запорожців, бо чи
втрималася б у XV — XVII і навіть у XVIII століттях на низу Дніпра невеличка
християнська громада — серед численних татарських орд. Але разом із тим ця пісня
зазначає, що Великий Луг був місцем праці та заробітків запорожців.

ДИВО ПРИРОДИ
Великий Луг споконвіку відомий давньому культурному світові. Ще за чотири
століття до Різдва Христа, себто за 2300 років до наших часів, грецький учений і
письменник Геродот уже описував цю величезну, вкриту лісом низину, порізану й
омиту протоками Дніпра, яку він звав Гілеєю.
За часів запорожців Великий Луг починався з того місця, де Дніпро, вихопившись
із-поміж скель Карпатського передгір'я і пересягнувши розкидані на його шляху
пороги та забори, поділявся спочатку на дві широкі протоки, що оточують Хортицю,
а далі відразу ж за цим островом, неначе зрадівши, що вибіг на рівнину,
заходився розкидатися на тій площині протоками, спершу на південь та схід, —
ліворуч, а далі вже на захід, — праворуч Південно-східною межею Великого Лугу й
Хортиці стала протока, або річка, Кушугум, а нижче — до лиману Великої Води —
річка Кінська, й тільки на невеличкій частині — головна водотока Дніпра.
Південно-західною межею Великого Лугу, на протязі 35 верст од Хортиці, протікав
Дніпро, а там, аж до лиману Великі Води, ті протоки, що відбиваються од Дніпра в
праву руку, а саме Тарас, Бугай, Джуган, Ревун, Річище, Орлова, Лапинка,
Підпільня, Піскувата, Бакай та Бистрик. Всього Великий Луг од острова Хортиці до
лиману Великої Води, міряючи Дніпром, простягся на 110 верст, упоперек же він
шириться найбільш на 20 верст, а найменш — на 3 версти. Вся ця величезна площа,
яка складає понад 1000 квадратних верст, або більше мільйона десятин землі,
поросла лісами, очеретами та високими травами, прикрашена озерами та лиманами й
порізана протоками Дніпра, а через те була найбезпечнішим місцем для схованок
запорожців од татарських загонів.
Татари, як кочівники і степовики, взагалі вирушали в походи кіньми й завжди
обминали Великий Луг з його протоками, озерами та багнищами; коли б же вони й
задумали знайти запорожців у Великому Лузі, користуючись човнами, й заїхали б у
глиб Лугу, то так заплуталися б серед безлічі озер, річок та лиманів, що не
тільки б не виявили своїх ворогів, а навіть самі не повернулися б назад. Через
те козаки й тулилися зі своїми Січами завжди поближче до Великого Лугу, щоб їх
там ніхто не дістав.
Самі Січі стояли в місцях, з яких було легко випливати човнами на Дніпро чи
виходити кіньми в степ, тому траплялося не один раз, що вороги захоплювали й
руйнували Січ, але викорінити запорожців їм ніколи не вдавалося, бо, забачивши
свою слабкість, козаки закопували в піски гармати й скарби й, подавшись човнами
в непролазні пущі Великого Лугу, перебували там доти, аж поки вороги відходили
геть. Так запорожці вчинили й року 1557-го, коли їх, разом із гетьманом, князем
Вишневецьким-Байдою обложило на Хортиці стотисячне військо турків, татар і
волохів; так зробив і кошовий запорозький Іван Сірко, коли року 1679-го до
Чортомлицької Січі наближалося велике турецьке й татарське військо; коли ж після
невдалих повстань Сулими, Павлюка та Остряниці на знесилене Запорожжя року
1638-го прийшли поляки, вимагаючи, щоб козаки віддали їм свої гармати та спалили
свої чайки, то запорожці закопали гармати в пісках, а чайки відігнали в озера й
там затопили в очеретах; проте коли через десять років Богдан Хмельницький подав
гасло, що час козакам повставати за свою волю, — на Січі одразу ж дістали
гармати й чайки, бо запорожці добре пам'ятали, де саме ховали свої скарби.
Так велося на Січі аж до останніх часів, і якщо року 1775-го Війську
Запорозькому вдалося вирвати з облоги численного війська російського генерала
Текелія й перейти на Дунай, то знову-таки через те, що Запорозька Січ стояла, як
і всі попередні, на березі Дніпрової протоки Підпільної, на межі Великого Лугу.
Коли поглянути на карту Великого Лугу, то майже посередині, а саме — в тому
місці, де на правому боці Дніпра лежить нині місто Нікополь (Микитин Ріг), а на
лівому — село Кам'янка (стародавній Кам'яний Затон), тут Великий Луг звужений до
трьох верст. Тим перешийком він поділявся на дві частини, з яких нижчу, або
південну, запорожці в давні часи звали Базавлугом; мабуть, через те, що там
впадала зі степу річка Базавлук, і тільки північну частину називали Великим
Лугом.
Назва Базавлуг збереглася і в українських народних піснях “Ой, та їдь ти понад
лугом та Базавлугом та понад Дніпром-Славутою...”, і в турецьких та російських
документах, писаних із приводу свавільного переходу запорожців року 1734-го зі
своїм кошем з татарських Олешок на Базавлуг.
До наших часів ні назва Базавлуг, ні назва Великий Луг не збереглася почасти
через те, що околиці Великого Лугу, після скасування Запорозької Січі були
 
Наші Друзі: Новини Львова