Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: п'ятниця, 14 серпня 2020 року
Тексти > Жанри > Детектив  ::  Тексти > Жанри > Оповідання

Свідок Обвинувачення

Переглядів: 15269
Додано: 22.02.2003
Hi 0 Рекомендую 0 Відгуки 0
Агата Крісті
СВІДОК ОБВИНУВАЧЕННЯ
Оповідання
Містер Мейгерн надів пенсне і, за своїм звичаєм, прочистив горло, сухо
покашлявши. А тоді знову глянув на чоловіка, що сидів проти нього — чоловіка,
обвинуваченого в умисному вбивстві.
Містер Мейгерн був невисокий на зріст, педантичний у своїх манерах, мав сірі
очі, що вміли дивитись проникливим поглядом. Одягався він охайно, навіть
вишукано. Його репутація як адвоката була досить висока. Зі своїм підзахисним
він розмовляв офіційним тоном, але з нотками співчуття в голосі.
— Я повинен ще раз підкреслити: вам загрожує серйозна небезпека, і тому мені
потрібна ваша повна відвертість.
Леопард Воул, що сидів, втупивши очі в стіну перед собою, перевів погляд на
адвоката.
— Так, я розумію, — мовив він з безнадією в голосі. — Ви мені про це вже
казали. Але я досі не можу як слід усвідомити, що мене звинувачують в
убивстві. Та ще в такому підлому.
Містер Мейгерн був чоловік практичний, не схильний до зайвих емоцій. Він знову
прокашлявся, зняв пенсне, старанно протер його і надів.
— Так, так, так. Нам доведеться, шановний містере Воул, докласти чимало
зусиль, щоб урятувати вас. І ми це зробимо, обов'язково зробимо. Але мені
потрібні всі факти. Я повинен знати, наскільки ця справа може обернутися проти
вас. Лише тоді ми зможемо обрати найкращу лінію захисту.
Молодий чоловік дивився на адвоката тим самим приголомшеним і безнадійним
поглядом. Досі справа здавалася містеру Мейгернові досить темною, провина
обвинуваченого не викликала ніякого сумніву. Але зараз він уперше завагався.
— Ви вважаєте мене винним... — тихо мовив Леопард Воул. — Але Богом
присягаюся, це не так! Я розумію, що всі факти проти мене. Мене мовби загнали
у вершу, звідки немає виходу. Але я не вбивав, містере Мейгерн, я не вбивав!
У такому становищі кожен би обстоював свою невинність. Містер Мейгерн добре це
розумів. Але слова обвинуваченого зворушили його. Зрештою, може бути, що
Леонард Воул і справді ні в чому не винний.
— Ви маєте рацію, містере Воул, — похмуро сказав він. — Усі обставини проти
вас. Та незважаючи на це, я вам вірю. А зараз розгляньмо факти. Я хочу, щоб ви
самі розповіли мені про те, як ви познайомилися з міс Емілі Френч.
— Це сталося на Оксфорд-стріт. Я побачив літню жінку, яка переходила вулицю.
Вона несла багато пакунків. Посередині вулиці вона впустила їх і хотіла була
підібрати, та, помітивши, що автобус мчить просто на неї, ледь устигла добігти
до тротуару. Перехожі щось їй кричали, і через це вона геть розгубилася. Я
підняв її пакунки, обтер їх, як міг, від грязюки, один перев'язав наново
шворкою і віддав їй.
— Чи можна вважати, що ви їй врятували життя?
— Та ні, що ви! Я просто повівся чемно. Вона була дуже зворушена, щиро
дякувала мені, казала щось там про мої манери, нібито вони не такі, як у
більшості молодих людей, точно її слів я не запам'ятав. Потім я відкланявся й
пішов. Мені й на думку не могло спасти, що ми знову зустрінемось. Але життя
наше часто залежить від випадкового збігу обставин. Того самого дня ми
зустрілися на вечірці в одного мого приятеля. Вона відразу впізнала мене і
попросила, щоб мене їй відрекомендували. Тоді я й дізнався, що звати її міс
Емілі Френч і живе вона в передмісті Кріклвуд. Ми трохи поговорили з нею про
те, про се. На мою думку, вона була з тих літніх жінок, які несподівано й
палко закохуються. Ось так, завдяки звичайному вчинку, який міг зробити кожен,
вона й захопилася мною. Йдучи з вечірки, вона значуще потиснула мені руку і
просила, щоб я зробив їй візит. Я відповів, що матиму це за велику честь, і
тоді вона попросила мене назвати день. Я не мав великого бажання йти, але
відмовитись було незручно, і тоді я пообіцяв прийти в суботу. Коли міс Емілі
Френч пішла, мої приятелі розповіли, що вона багатійка і досить ексцентрична
особа, що живе вона сама, має служницю і не менше як вісім котів.
— Он як, — сказав містер Мейгерн. — То вже тоді ви довідалися, що вона багата?

— Якщо ви підозрюєте, ніби я цікавився... — схвильовано вигукнув Леонард Воул,
та містер Мейгерн зупинив його жестом.
— Я мушу дивитися на справу під тим кутом зору, під яким її розгляне
протилежна сторона. Звичайний спостерігач ніколи б не припустив, що міс Френч
— багата дама. Жила вона скромно, навіть убого. Якби вам не сказали
протилежного, ви майже напевне подумали б, принаймні спочатку, що вона терпить
нестатки. А хто саме сказав вам, що вона багатійка?
— Мій приятель, Джорж Харві, в його домі й відбулася та вечірка.
— Чи зможе він пригадати, що казав про це?
— Я не знаю. Звичайно, минуло багато часу...
— Авжеж, багато, містере Воул. Розумієте, головною метою судового слідства
буде з'ясувати, чи були ви на мілині з фінансами, — а ви таки були, хіба ні?
Леонард Воул зашарівся.
— Так, — тихо відповів він. — Саме тоді мене спіткала ціла низка прикрих
невдач.
— Отож то й є, — сказав Мейгерн. — Ви потрапили в дуже скрутне становище з
грішми, і якраз тоді зустріли цю багату літню даму, яка наполегливо домагалася
вашого знайомства.
Якби ми могли довести, що ви не мали уявлення про її багатство і навідували її
тільки з щирого почуття...
— Саме так і було.
— Сподіваюся. Я ж не заперечую вашого твердження. Я тільки дивлюся на нього з
погляду протилежної сторони. Дуже багато залежить від пам'яті містера Харві.
Пригадує він ту розмову чи ні? Чи не зможе адвокат навіяти йому думку, що вона
відбулася пізніше?
Леонард Воул на кілька хвилин замислився. Потім, збліднувши, він відповів
досить твердо:
— Не думаю, щоб ця лінія мала успіх, містере Мейгерн. Дехто з гостей чув слова
Харві, а один чи двоє навіть пожартували з моєї перемоги над багатою
підстаркуватою дамою.
Адвокат, насилу приховуючи розчарування, тільки рукою махнув.
— Шкода, — сказав він. — Але мені подобається ваша щирість, містере Воул. Ви
зараз дали мені дуже добру пораду. Розвивати ту лінію, про яку я казав, було б
надто ризиковане. Доведеться нам відмовитися від неї. Отже, ви познайомилися з
міс Френч, стали відвідувати її, ваша дружба міцніла. Тепер нам треба знайти
пояснення цього. Чому ви, молодий і гарний чоловік тридцяти трьох років, який
захоплюється спортом, має успіх у друзів, чому ви упадаєте за цією літньою
дамою? Адже навряд щоб у вас могло бути з нею щось спільне.
Леопард Воул нервово змахнув руками.
— Я не можу цього пояснити. Після мого першого візиту вона взяла з мене
обіцянку прийти ще. Я просто не міг відмовитись. Вона так щиро виявляла свою
приязнь до мене, що я губився. Розумієте, містере Мейгерн, я слабохарактерний,
я пливу за течією, я з тих людей, що не вміють казати «ні». І ви можете мені
не повірити, але, прийшовши до неї десь утретє чи вчетверте, я відчув щиру
симпатію до цієї старенької. Знаєте, моя мати померла, коли я був ще дитиною,
виховувала мене тітка, але вона теж померла, коли мені не сповнилося й
п'ятнадцяти. Якби я сказав вам, що мені справді було приємно відчути
материнську турботу й ніжність, ви, певно, тільки засміялися б.
Містер Мейгерн не засміявся. Він лише знову зняв пенсне і протер скельця — це
означало, що він напружено міркує.
— Я приймаю ваше пояснення, містере Воул, — нарешті сказав він. — Гадаю, що з
погляду психології воно вірогідне. Інша річ — як подивиться на це суд
присяжних. Розповідайте, будь ласка, далі. Коли вперше міс Френч попросила вас
зайнятися її фінансовими справами?
— Після третьої, а може, четвертої зустрічі. Вона погано розумілася на
грошових справах, а її турбували якісь цінні папери.
Містер Мейгерн гостро глянув на нього.
— Будьте обережні, містере Воул! її служниця — Джанет Маккензі — посвідчила,
що господиня була жінка ділова і вміла дати лад своїм справам. Цс
підтверджують і свідчення її банкірів.
— Нічого не вдієш, — щиро відповів Воул. — Вона мені сказала саме так.
 
Наші Друзі: Новини Львова