Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 21 жовтня 2020 року
Тексти > Тематики > Історична  ::  Тексти > Жанри > Праця

Іван Мазепа – людина й історичний діяч

Переглядів: 12150
Додано: 14.03.2011 Додав: andreusDADA  текстів: 717
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 0
20 грудня допис із Варшави з 21 листопада: «Кружляють чутки, що гетьман Самойлович, якого привезли до Москви, отруївся. Одначе, за іншими чутками його взяли вже в Москві на тортури, щоби довідатися подробиці його зносин із татарами й дізнатися імена його співрозмовників» (52).
14 лютого 1688 р.: «Московити основно розшукують співрозмовників гетьмана Самойловича. Кажуть, що гетьман Мазепа, що його заступив, також заарештований і має бути взятий на тортури, бо його теж обвинувачують у зносинах із татарами» (53).
Але за два тижні в числі з 28 лютого 1688 (допис із Варшави 1888): «Козаки обрали гетьманом полковника (sic!) Мазепу (Mazepa), що колись належав до почту небіжчиці королеви».
За варшавськими вістками 19 червня 1688: «Козаки відмовилися слухати гетьмана Мазепу, який через це прохав у царів дозволу залишити свій уряд» (54).
5 листопада 1689 р. нова газетярська качка з Варшави: «Кружляють чутки, що московити вирушили на Крим й що гетьмана Мазепу заарештували та відвезли до Москви, бо він не виконує свого обов'язку» (55).
9 листопада варшавський кореспондент сповістив паризьку газету, що «князь Голіцин, князівна Софія, кілька бояр і Мазепа, гетьман козаків, покарані на горло» (56).
За день цей самий дописувач довідався, що «Мазепу лише позбавили гетьманського уряду, який повернули Самойловичеві» (57).
Далі слід Мазепи зникає аж до вересня 1692 p., коли читаємо: «У Варшаві кружляють чутки, що гетьман Мазепа з частиною своїх козаків приєднався до татар». Це без сумніву відгуки Петрикового руху. Під 6 груднем цього ж таки року ці відгуки вже яскравіші: «Один із козацьких старшин підняв велике число зі своєї нації, приєднався до татар, напав на Московію, де спалив і сплюндрував велику частину цієї країни».
Знову перерва на десять років. Тільки 23 березня 1702 р. знаходимо: «Листи з України принесли, що козаки повстали проти царя під впливом кримських татар і тому, що цар ув'язнив гетьмана Мазепу, володаря козаків. Повстанці захопили та знищили фортеці, які цар мав на Дніпрі. Козаки спільно з татарами мають намір вирушити на Москву, що може причинитися до важливих наслідків у теперішній ситуації» (ч. 15 з 15 квітня 1702) (58).
«Останні вістки з України підтверджують повстання козаків» (Число з 22.IV.).
«Зовсім певні чутки надійшли з України про повстання козаків проти царя, що сильно перешкоджає плянам царя щодо Лівонії».
Очевидно, всі ці вістки не відповідали дійсності. Це тим дивніше, що «Gazette de France» давала вістки строго перевірені. На Україні вона в тім часі, правда, не мала дописувачів. Читаючи ці вістки, які ніби попереджували події 1708 p., маєш вражіння, що хтось через Гамбург і Варшаву навмисне їх розповсюджував. Чи не сам Мазепа через своїх агентів? Чи не маємо тут справи з відповідною підготовкою французької Опінії до українсько-шведського союзу? (59) Особливо під цим оглядом звертає на себе увагу вістка про повстання, що «сильно перешкоджає плянам царя щодо Лівонії».
З цього часу ім'я Мазепи, тепер уже з правильною ортографією, не сходить зі сторінок газети. Цілий ітінерарій (60) Мазепи можна встановити по паризькій газеті, навіть із коментарями. 10 квітня 1706 року наприклад читаємо: «Гетьман Мазепа продовжує свій похід, але цей вождь такий потайний, що не можна дізнатися, що саме він думає», або 9-го червня 1708 p.: «Гетьман Мазепа нарешті прибув 17-го квітня до Білої Церкви, де його зустріли з великою урочистістю та гарматними сальвами».

Французький дипломат барон Адольф д'Авріль на могилі Мазепи (1876)

Адольф д'Авріль, який помер 1904 р. у 80 р. життя, був свого часу відомим французьким дипльоматом, спеціально в балканських та дунайських справах. Колишній слухач викладів Міцкевича (61) в «College de France» Авріль є одним із перших славістів у Франції. Він писав про Шевченка й перекладав його. Докладніше про Авріля див. у нашій розвідці «Шевченко у Франції», яка має появитися у збірнику Комісії Шевченкознавства НТШ.
У 1876 р. появилася в дуже обмеженому числі примірників книга Авріля, але без підпису автора (як високий урядовець він не міг підписати такої публікації): «De Paris а Г1 lie des Serpents a travers la Roumanie, la Hongrie et les Bouches du Danube. Paris, Ernest Leroux. 8°, p. 309.
Ось ми знаходимо на стор. 38-40 цієї праці:
«Я перебував у Галаці одночасно з п. Катальничано, відомим істориком, що свого часу видав у Яссах збірку молдавських хронік. Ми спільно вирушили на розшуки могили Мазепи, кермуючися таким уривком з хроніки Миколи Костіна... (тут цитується відомий уривок). Монастир св. Юрія обернули за господаря Кузи на торговельну школу-Церква, здається, стародавня, але тому, що візантійський стиль досі існує в князівствах (Молдово-Валахії), важко точно означити час поставлення церкви, тим більше, що П часто направляють та малюють білою фарбою. З півдня церква оточена ґанком із гарним виглядом на Дунай й на перші гори Добруджи. Праворуч брами знаходиться надгробний камінь із білого мармуру. Там прочитали ми слав'янськими буквами: «Dimitrios pacharnik diroksi inpacie 1836, octobre 22». Надпис зроблено в честь цього кравчого, але над ним двоголовий орел, з яким зв'язана традиція Мазепи ось яка:
Коли хотіли поховати кравчого, знайшли надгробок із орлом, мабуть, польським (62). Поруч була зброя й кістяк. Зброю зложили в церкві, де її тепер уже нема. Надпис над надгробником теж зник. Кости, згідно з звичаєм зложили в лантух і поховали. Тільки орел з короною нагадує про знахідку.
Молдавські хроніки містять подробиці до історії Польщі, Угорщини й особливо України. Сумніваюся, щоб Костомарів і Меріме (63), який скоротив Костомарова для Франції, використали як слід це джерело».

Примітки

Доповідь подається за виданням: «Записки наукового товариства імені Т. Шевченка, т. CLII, Львів, 1933, с 1-33.
1. Імагінація – уява.
2. Неточність, монографій про І. Мазепу є дві. Друга написана Ф. Уманцем («Гетьман Мазепа», Санкт-Петербург, 1897).
3. «Ревю історичних досліджень» (фр.).
4. «Французька газета».
5. Факт легендарний. С. Величко, який довго працював побіч гетьмана, вказує, що І. Мазепа був в ув'язненні. Сірко відпустив його на клопотання І. Самойловича.
6. Софія – російська цариця. Перед тим царювало троє царів: Софія, Іван та Петро Олексійовичі. Йдеться про переворот, здійснений Петром І у серпні 1689 року.
7. Горленко Дмитро – прилуцький полковник у 1692-1708 роках. Перейшов на бік Карла XII, але в 1715 році повернувся, був оселений у Москві, в 1731 році дістав дозвіл повернутися на Україну. Ломиковський Іван – генеральний обозний часів Мазепи. У 1709 році пішов на еміграцію, помер у 1715 році в Яссах.
8. Перфектний – сталий, досконалий.
9. Переклад цитати: «Покладіться на мою совість і мій простий розумець».
10. Макіавеллі Ніколо (1469-1527) – італійський політичний письменник. «Князь» – це найвизначніший його твір, де подається ідеал керівника держави. Цікаво, що сучасник І. Мазепи С. Величко теж зве його в своєму літописі «Махіавелем», тобто Макіавеллі.
11. Бетлен Габор (1580-1629) – угорський король, провадив переговори з козаками, спрямовані проти Польщі.
12. Конверсуючи – спілкуючись, входячи в ділові стосунки.
13. Конфіденція – довірочна, таємна справа.
14. Тут перечислюється тодішня козацька старшина.
15. Скоропадський Іван (1646-1722) – полковник стародубський, з 1708 року – гетьман України, пішов супроти І. Мазепи. Див. прим. 25 до нарису М. Костомарова.
16. Апостол Данило (1654-1734) – миргородський полковник, згодом у 1627 році – став гетьманом України. Спершу приєднався до І. Мазепи, але швидко від нього відійшов і приєднався до російської армії. Див. прим 24 до нарису М. Костомарова.
17. Нахимовський Федір (? – 1758) – український дипломат, пішов на еміграцію, виконував дипломатичні доручення гетьманів І. Мазепи та П. Орлика. Жив у Туреччині, Швеції, Польщі, в Криму.
18. Кенігсен Фрідріх (? – 1708) – саксонський інженер, осавул геральної артилерії, за І. Мазепи – один із керівників оборони Батурина у 1708 році. Помер від ран в російському полоні.
19. Тетеря Павло – гетьман Правобережної України в 1663-1665 роках, зять Богдана Хмельницького. Був польської орієнтації.
20. Коломацька рада – козацька рада 1687 року, на якій було обрано гетьманом Івана Мазепу. Див. прим. 1 до нарису М. Костомарова.
21. Самойлович Григорій (? – 1687) – син гетьмана І. Самойловича, полковник чернігівський у 1665-1667 роках, страчений росіянами у Севську.
22. Тодішні грошові одиниці різних народів.
23. Перечислено російських державних діячів, сучасників Івана Мазепи.
24. Сфорца та Медічі – італійські магнати, тирани Мілана та Флоренції.
25. Гордієнко Кость (? – 1722) – кошовий отаман Запорозької Січі, підтримав повстання І. Мазепи, емігрував разом із ним, згодом організував Олешківську Січ.
26. «За і проти» (латин.)
27. Катастрофа під Переволочною – тут переправлялося на правий берег Дніпра шведське військо. Воно загаялося, і сюди приспіло російське військо, шведському королеві ледве вдалося втекти.
28. Мигура Іларіон – гравер на міді кінця XVII – початку XVIII століття, архідиякон Києво-Печерської лаври. Виконав між іншим, великий мідєрит на пошану І. Мазепи.
29. Галаховський (Галяховський) Данило – видатний український гравер на міді, працював у Києві на початку XVIII століття.
30. Манлій – в історії прославилося кілька Манліїв: Маркус Манлій – консул в 392 році до нашої ери. Був ще Манлій Імперіос – диктатор у 363 році до нашої ери; був Манлій Вульс – консул у 199 році до нашої ери, переможець галатів у Малій Азії.
31. Пуклі – волосся, кучері.
32. Перманентна небезпека – незмінна, постійна небезпека.
33. Дума тут подана не повністю. Далі ми подамо повний її текст.
34. Білянс – баланс.
35. Тепер уже доказано, що «Історію Русів» написав не Полетика. Полетика Григорій (1725-1784) – український політичний діяч, прихильник автономії України.
36. Мартос Олексій (1790-1842) – український історик, автор п'ятитомної «Історії України», яка, однак, не збереглася, написав спогади і щоденник, які охоплюють 1806-1816 роки.
37. Горленко Василь (1853-1907) – знавець української старовини, письменник-есеїст.
38. Атавізм – поява в нащадків ознак, які мали діди, а не мали батьки.
39. Руським народом до XVIII століття називався народ український, росіяни звалися московським народом. «Руський» синонім «Українського».
40. Й. К. В. – його королівська величність, далі буде Н. Й. К. В. – найясніша його королівська величність.
41. Інвеститура – передавання прав.
42. Анатема (анафема) – церковне прокляття. Воно було зняте з Мазепи тільки в XIX столітті.
43. Собеський Ян (Ян III) (1629-1699) – польський король.
44. Після подій (латин.)
45. Великий повний універсальний словник (нім.)
46. У «Повному зібранні законів» подавалися тільки сфальшовані царським урядом пункти угоди із Б. Хмельницьким, автентичні були знищені десь у XVIII столітті.
47. Автор писав свою доповідь у 1932 році, коли Й. Сталін рішуче повертав до ідеї «сєверної держави», тобто Російської імперії, ігноруючи права народів, що до неї входили, а саму СРСР творив як унітарну державу. Отже держава зовсім не розлетілася.
48. Через рік після проголошення цієї промови почався організований Й. Сталіним геноцид проти українського народу: голод 1933 року і подальші страхітливі репресії проти народу України, в першу чергу інтелігенції. Отже оптимізм І. Борщака ніяк не оправданий.
49. Берладська волость – мається на увазі місто Берладь на Дунаї. Тут свого часу перебував Звенигородський князь, потім князь-ізгой Іван Ростиславич Берладник (? – 1162). Загалом, у пониззі Дунаю (тепер Молдавія) в Берладі оселялися так звані берладники – це втікачі смерди й інші верстви населення Русі-України, що тікали з корінних земель. Ходили походом разом з Іваном Берладником на галицькі міста, бо князь Іван претендував на галицький стіл.
50. Гей! Як утекти від стрімкого часу! (Латин.)
51. Куртуазія – люб'язна чемність, тонка ввічливість.
52. Звістка в першій своїй половині фантастична, у другій про тортури І. Самойловича – правдива.
53. Звістка фантастична.
54. Звістка фантастична, але в основі її лежить факт народних хвилювань після падіння І. Самойловича; відрікатися від гетьманства І. Мазепа не мав наміру.
55. Звістка цілком фантастична.
56. І. Мазепа уведений в це повідомлення через те, що влітку 1689 року саме в часі падіння цариці Софії був у Москві.
57. Звістка фантастична.
58. Звістка фантастична, але в основі її дані про повстання на Правобережній Україні в 1701-1702 роках на чолі із С. Палієм, але було воно проти поляків, а не проти російського царя.
59. Здогад І. Борщака навряд чи має підстави. Див. прим. 58.
60. Ітінерарій – путівник-подорожник.
61. Йдеться про польського поета Адама Міцкевича (1798-1855), який у Коледжу де Франс із 1840 року читав лекції із слов'янських літератур.
62. Польський орел одноголовий, російський – двоголовий.
63. Меріме Проспер (1803-1870) – французький письменник. Видав у переказі на французьку ряд монографій М. Костомарова, зокрема про Б. Хмельницького та І. Мазепу.



 
Наші Друзі: Новини Львова