Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 21 травня 2019 року
Тексти > Тематики > Публіцистика

Стежкою легенд

Переглядів: 26841
Додано: 21.01.2012 Додав: misologus  текстів: 143
Hi 1 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: І. Акимушкін. Стежкою легенд. К.: Веселка, 1970
Дуже давно берегом невеличкої сибірської річки, згодом названої Березівкою, йшов кошлатий велетень. Похмуро хитаючи головою, він жував віхоть трави.
Мамут не помітив небезпеки, коли зупинився під кручею. Зненацька з гуркотом упав униз підмитий дощами берег і всією вагою придавив звіра. У розпачі мамут шарпнувся туди, сюди, але навіть його богатирської сили забракло, щоб зрушити з місця багатотонні брили каміння й мерзлої землі, які живцем поховали його під собою.
П'ятнадцять тисячоліть потому на березі річки Березівки полював евенк, на прізвище Тарабикін (діялось це в серпні 1900 року). Собаки мисливця шпарко переслідували лося і раптом зупинилися. Вони вищали й виляли хвостами, тупцюючи біля давнього зсуву. Тарабикін поквапився до них і остовпів — величезна кудлата голова дивилася на нього з-під землі. Довгий хобот у відчайдушному зусиллі спирався на мерзлу землю, ніби чудовисько все ще намагалося виборсатися з крижаної могили.
Тарабикін з острахом перехрестився і кинувся навтьоки.
Увечері в мисливській хижці він розповів своїм товаришам-мисливцям про Індрика-звіра, що виліз з-під землі. Один із мисливців побував на тому місці, а згодом написав до Якутська, а звідти повідомили до Петербурга в Академію наук.
Академія наук негайно спорядила експедицію.
Шість тижнів відкопували й препарували співробітники експедиції величезну тушу мамута. В мерзлій землі вона чудово збереглася. М'ясо було зовсім свіже, темно-червоного кольору, апетитне на вигляд. Та коли воно відтануло, то відразу ж стало в'ялим і сірим, набуло неприємного запаху. Співробітники експедиції хотіли було приготувати з нього шніцель, та не зважились, хоча їм дуже кортіло скуштувати м'яса допотопного звіра. Яке ж воно на смак?
А втім, дві живі істоти таки поживилися мамутом: сибірська лайка, яка супроводжувала експедицію, і кедрівка, що прилетіла на бенкет з лісу. На жаль, собака поставився неповажно до історичної знахідки й відгриз у замороженого слона кінець хобота.
Березівський мамут був два метри й вісімдесят сантиметрів заввишки, його бивні були від двох до двох з половиною метрів завдовжки й важили по сто двадцять п'ять кілограмів! Усе його тіло до самого кінчика хобота поросло рудим смухом: адже взимку доводилося перебувати сорокаградусні морози. В роті і в шлунку березівського мамута знайдено рослини, які й досі ростуть у Сибіру, — північний мак, жовтець, чебрець.
Двісті п'ятдесят років тому Петро І видав особливі укази «про збирання кісток» допотопних слонів. У нашій країні почалися пошуки залишків мамутів. За цей час у Сибіру і на Алясці знайдено близько тридцяти мамутових трупів, що добре збереглися. Останнього з них викопала з мерзлого грунту таймирської тундри експедиція Зоологічного інституту Академії наук СРСР 1949 року. Кістяк цього мамута зберігається зараз у Ленінградському зоологічному музеї.
У музеях різних міст нашої країни зібрано вже вісімнадцять кістяків мамутів — більше ніж у всьому світі.
СИБІР ДАЄ СЛОНОВУ КІСТКУ
Кілька десятків тисяч років тому кудлаті слони незліченними стадами блукали заболоченими рівнинами Європи Сибіру. З Чукотки вони переселилися до Канади й, просуваючись далі Північною Америкою, дісталися аж До самої Мексіки. Наприкінці останнього зледеніння всі мамути несподівано вимерли. Та їхні кістки й величезні бивні ще й досі знаходять у різних місцях тих країв, що їх вони колись населяли. В самій лише Швабії — невеличкій німецькій провінції — знайдено (з 1700 року) кістки трьох тисяч мамутів. За підрахунками фахівців, у землі цієї країни заховано ще принаймні сто тисяч кістяків доісторичних слонів.
Які численні в деяких місцях «поклади» мамутів, засвідчує такий приголомшливий факт: ловці устриць за тринадцять років виловили на дні Доггер-Банкі понад дві тисячі мамутових кутніх зубів.
Але воістину невичерпний «схов» мамутових кісток — це Сибір. Новосибірські острови, наприклад, становлять собою гігантське кладовище мамутів.
Діставши у XVIII столітті від Катерини II виключне право експлуатувати ці острови, купець Ляхов збагатів, вивозячи з островів слонові кістки. Російський мандрівник Яків Санников повідомляв, що грунт деяких Новосибірських островів складається майже суспіль із кісток викопних слонів. Навіть морське дно біля берегів заповнене мамутовими бивнями. 1809 року Я. Санников вивіз з Новосибірських островів двісті п'ятдесят пудів слонової кістки. Та запаси її після цього не збідніли: протягом усього минулого століття на островах щороку видобували по вісім і навіть по двадцять тонн мамутових бивнів.
На початку нашого століття лише з Якутська вивозили щороку в середньому сто п'ятдесят дві пари важких мамутових бивнів. Підраховано, що за двісті років тут знайдено бивні приблизно двадцяти п'яти тисяч тварин. Усього за цей час Сибір постачив на світовий ринок близько шістдесяти тисяч бивнів. Наприкінці минулого століття Росія давала біля п'яти відсотків світового видобутку слонової кістки. Хоча з Африки вивозили щороку до шестисот п'ятдесяти тонн слонових бивнів, не було в Європі токаря й ювеліра, який не мав би про запас видобуту на російській Півночі мамутову кістку. Багато мамутових бивнів оброблялися на місці — в російських селах і містах — Якутську, Архангельську, а надто в Холмогорах.
Мамутові бивні, за свідченням багатьох авторитетів, часто бувають такі свіжі, що не поступаються з цього погляду «слоновій кістці, щойно привезеній з Африки».
Навіть трупи мамутів, які тисячоліттями пролежали в крижаних могилах, збереглися так добре, що люди, уздрівши їх, гадали, ніби перед ними тварини, недавно вмерлі. Вилізли вони на поверхню та й похлинулися чистим повітрям!
Та що прості люди! Деякі сучасні вчені, вражені незвичайною свіжістю мамутових решток, допускаються неймовірних передбачень. Можливо, кажуть вони, мамути вимерли не так давно, як усі вважають. Можливо, вони мешкали в сибірських лісах ще за часів Кучумового царства...
Відомий бельгійський зоолог доктор Б. Ейвельманс, автор цікавого твору про загадкові істоти, звернув мою увагу на дуже дивну обставину. В листі він повідомив мене про дещо дивне: якийсь російський історик (Б. Ейвельманс гадає, що це Юрій Семенов у книзі «Підкорення Сибіру») писав, ніби славнозвісний донський козак Єрмак Тимофійович зустрів у сибірських лісах... живого мамута.
1580 року Єрмак нібито бачив в зауральській тайзі «великого кошлатого слона». Місцеві проводарі пояснили йому, що оберігають цих слонів. Це «гірське м'ясо», споживають його лише в скрутні часи.
Сам Єрмак, напевне, був неписьменний, і його розповідь про мамута (якщо це не вигадка пізніших авторів) занотував хтось інший. Його ім'я невідоме. Не знайшов я в бібліотеках [На моє прохання історик А. І. Блінов відшукав нарешті цю
книгу в одній з наших бібліотек, але не знайшов у ній ніякої згадки про те, що козаки бачили мамутів за Уралом. Дуже цікаве повідомлення про мамута знаходимо у творах відомого російського етнографа й палеонтолога Д. М. Анучина. Він пише, що якийсь дослідник записав розповіді мансі й хантів про кошлатих слонів, які ніби водяться в зауральській тайзі.] і книги Юрія Семенова «Підкорення Сибіру», а цікаво було б перевірити, хто й коли таку незвичайну пригоду приписав Єрмакові.
Якщо насправді повідомлення про «кошлатого слона» із сибірських лісів занотовано у XVI столітті... залишається тільки розвести руками.
Річ у тім, що за тієї доби жодна людина в світі не знала про існування мамутів. Знаходили безліч їхніх решток, але вважали, що належать вони не слонам, а підземним кротам-велетням. Уважали їх і за кістки драконів, велетнів, кіклопів. Мамутові бивні спритники в Західній Європі видавали за роги єдинорога або за пазури казкового птаха грифа (західний варіант нашого Стреміла). Про слонів, живих чи вимерлих, не було й мови. Тому, коли натуралісти XVIII століття вперше зіткнулися з викопними кістками мамутів, вони й гадки не мали, що в Європі, а тим паче в Сибіру, колись водилися власні слони. Вирішили, що мамутові кістки — це тлін африканських слонів, завезених до Європи карфагенським полководцем Ганнібалом. У стародавньому війську слони правили за танки. Коли римляни розбили Ганнібала, слони, що були в його війську, розбіглися нібито по всій Європі, зайшли й далі — до Сибіру — й загинули там від холоду.
Історія вивчення мамутів починається з 1692 року, коли російський цар Петро І прочув від торгівців, які їздили з крамом до Китаю, що в сибірській тундрі водяться кошлаті бурі слони. Купці присягалися, наче самі бачили голову одного такого слона. Його м'ясо напіврозклалося, але кістки були забарвлені кров'ю. Цар видав указ збирати усілякі речові докази існування цих слонів.
1724 року російські солдати знайшли на березі Індигірки ще одну мамутову голову. Учених найдужче вразило в цій знахідці довге буре волосся, що вкривало шкіру сибірського слона. Отже, це не африканський слон, який утік із Ганнібалового війська, — шкіра африканських слонів без смуху, — а зовсім інша тварина.
Наприкінці XVIII століття у зоології утвердилася, нарешті, правильна уява про мамута. Тепер уже ніхто не сумнівався, що це викопні, нині вимерлі слони, які населяли колись усю північ Європи й Азії.
1799 року німецький учений Йоганн Блюменбах, вивчивши зібрані кістки й шматки шкур мамута, дав латинське наймення тварині: «Elephas primigenius» — «первородний слон».
Так Індрик-звір дістав наукове ім'я.
«ФІЗІОЛОГ» УЧИТЬ...»
ХТО ТАКИЙ «ФІЗІОЛОГ»!
Глибинна книга не найдавніший на Русі твір про тварин. І не Шестиднів, не Тлумачна палея, не Сказання про птахів [«Шестиднів» — популярний у візантійській і давньоруській
писемності богословський твір, спрямований проти фізичних теорій
«еллінських мудреців». Шестидневи складаються, як правило, з
6 трактатів (за числом днів творення світу) і, коментуючи біблійне вчення про походження всесвіту, подають різноманітні відомості (з християнської точки зору) з природознавства. Шестидиеви
були відомі уже в IV столітті. «Тлумачна палея» — виклад старозавітних міфів, який супроводжується тлумаченням і викриттям
іновірців. Відома у списках уже з XIV століття. «Сказання (слово) про птахів» — давній твір російської народної творчості, в
якому в символічній формі трактуються деякі питання релігійної
моралі, а головним чином проблеми кріпаччини. Безмірною гіркотою сповнені вірші «Сказання» про вічне рабство «маленьких
птахів», про насильство і лихварство, які творять над ними
паші — «птахи великі». Вже у XVI столітті церква і влада переслідували людей за читання цього твору.] — інші староруські списки, в яких поряд з біблійними подіями описано живих істот. Найперша на Русі «зоологічна» книга — це «Фізіолог».
Вплив «Фізіолога» на російський і західноєвропейський середньовічний світогляд і мистецтво був величезний. Образи фантастичних створінь, запозичені скульпторами й живописцями з цього твору, й досі прикрашають стіни старовинних будівель і
церков. Не знаючи «Фізіолога», не можна правильно витлумачити дивні постаті тварин на старих
кахлях грубок та на деяких іконах. Багато героїв стародавніх руських легенд про тварин — і єхидна, і єдиноріг, і птах фенікс, і алконост-птах, і саламандра, що танцює в «пещі вогненній», — беруть початок від «Фізіолога». Перші руські енциклопедії — азбуковники, твори з всесвітньої історії — хронографи [Азбуковники — російські енциклопедичні словники XVII століття, які беруть свій початок від словників, що з'явилися в більш
ранню епоху російської літератури. Вони містили відомості з філософії, історії, міфології, географії, етнографії, мінералогії, ботаніки та зоології. «Хронограф» — популярна енциклопедія з загальної історії, складена в районі Москви в середині XV століття.], згадані вже палеї, шестидневи, житія святих, богословські, філософські й риторичні трактати — всі переймали відомості про заморський тваринний світ із «Фізіолога». Звичайно, це були відомості, згідні з ученням церкви й придатні для тлумачення християнського символізму, як побачимо згодом, надзвичайно штучного.
Вплинув «Фізіолог» і на усні народні перекази, він породив багато забобонів і віру в безглузді вигадки. Байки про кита, на якому нібито тримається Земля, про єхидну, яка породжує драконів, про василісків, єдинорогів перейшли на російський грунт з Візантії разом із «Фізіологом». Ця книга причетна також і до виникнення повір'я про русалок.
У дохристиянській слов'янській міфології, здається, зовсім не фігурують рибохвості діви. Легенди про них попали на Русь разом із «Фізіологом» і лише згодом набули тут суто руської самобутньої редакції. Ці легенди про рибо-дів, як побачимо згодом, ведуть нас із Візантії ще далі в глиб віків і азіатського континенту — до Вавілона.
Вплив «Фізіолога» на художнє оформлення християнських легенд був іще вагоміший, а надто на Заході. Чудовиська, які морочили й спокушали святих, фантастичні істоти, які допомагали їм у пустелях і привиджувалися їм, уперше породжені на світ фантазією невідомих авторів «Фізіолога».
У бібліотеках Європи зберігаються численні рукописи, складені у IX — XV століттях, — улюблене чтиво середньовічного обивателя. Це бестіарії — оповідання про тварин. Поряд із реальними істотами (з додатком найнісенітніших про них байок) описано тут казкових та фантастичних звірів і птахів. Майже кожен розділ бестіаріїв розпочато словами: «Фізіолог» говорить...» або «Фізіолог» учить...» Ось який знаменитий у стародавні часи був цей «Фізіолог».
ЦЕРКВА РЕДАГУЄ АНТИЧНОГО «БРЕМА»
Своєю популярністю «Фізіолог» зобов'язаний не християнським отцям церкви, які чимало попрацювали над його богоугодним оформленням. В основу «Фізіолога» покладено оповідання про тварин якогось античного — грецького чи римського — автора. Деякі давні тексти «Фізіолога» називають його творцем Арістотеля. Безперечно, дослідження Арістотеля та його послідовників частково використали упорядники «Фізіолога» [Слово «фізіолог» також уперте зустрічаємо в творах
Арістотеля. Філософ називає фізіологом дослідника природи, який
цікавиться не лише зовнішніми явищами, а й проникав в саму
суть речей]. Але справжній автор цього твору все ж таки невідомий. А втім, ця книга була така популярна за давнини, що християнська церква не змогла вилучити її з ужитку, як багато інших поганських творів, що їх вона заборонила. Тоді отці церкви вирішили у свій спосіб відредагувати улюблену книгу народу,пристосувати її до мети своєї пропаганди. Описання кожної тварини було штучно припасоване до >якого-небудь біблійного міфа й наділене символічним тлумаченням у християнському дусі. Вийшла безглузда суміш із натуралістичних описів і християнських нісенітниць.
Церковну редакцію книги завершено у II — на початку III століття нашої ери. Твір про тварин — своєрідний «Брем» античної давнини — перетворився на збірник християнської моралі. Описи істинних і уявних рис тварин правили тепер лише за приклад алегорично-символічного тлумачення біблійного вчення. «Фізіолог» з ворога перетворився на спільника церкви й став віднині енциклопедичним довідником у руках християнських проповідників.
Уже наприкінці І століття Климент Римський удався до авторитету «Фізіолога», доводячи можливість воскресіння мертвого тіла Христа. Він посилався на приклад птаха фенікса. Докази Климента повторили згодом інші богослови — Тертуліан (150 — 230 роки нашої ери) і Амвросій (IV століття). Ієронім (331 — 420 роки нашої ери) користувався в своїх богословських творах запозиченими з «Фізіолога» образами сирен. «Ящірка» саламандра, яка не горіла у вогні, доводила в теологічних суперечках істинність біблійного оповідання про трьох отроків, що залишилися цілі у «печі вогненній» вавілонській (книга Даніїла). Єдиноріг став символом утілення Христового, горлиця — чесноти й містичного шлюбу Христа зі своєю нареченою — церквою.
Фантастичне дерево перидаксіон є, бачте, образом святої трійці, а гідра, іхневмон і олень уособлюють перемогу Христову над дияволом.
Мало того, що християнська символіка була, як кажуть, за вуха притягнена до деяких властивостей тварин, описаних у «Фізіологу», здебільше самі ці властивості не мають у природі ніякого реального образу й подоби.
Але наукової зоології за тих часів не існувало, а люди віками вірили в саламандр, які танцюють у вогні, і в безсмертних феніксів, у василісків, які вбивають самим лиш своїм виглядом, і в інших фантастичних створінь, які правили богословам за доказ істинності їхнього вчення.
МУРАХОЛЕВ, ОЛЕНЬ — ВОРОГ ЗМІЇ І ПТАХ ФЕНІКС
У сучасного читача наївні байки «Фізіолога» викликають лише посмішку. Особливо кумедно звучать християнські сентенції в кінці кожного розділу.
Ось лисиця. Усім добре відомий звір, але «Фізіолог» учить, що лисиця дуже хитра й лукава. Коли зголодніє, то шукає місце, вкрите соломою, або качається в пилюці й лягає на спину. Вона не озирається навколо і, затамувавши віддих, надимається. Птахи вважають, що лисиця мертва, і злітаються дзьобати її; та лисиця, навпаки, пожирає їх і глузує зі своїх ворогів. «Отак достоту і диявол використовує як знаряддя своє чрево, і той, хто до нього наближається, вмирає».
Про куріпку «Фізіолог» говорить, що вона викрадає яйця інших птахів, і додає свою мораль: «Отак і диявол викрадає чужі чада».
Пантера принаджує здобич приємним запахом. Наситившись, спить три дні, потім прокидається. «Отак достоту й Ісус Христос воскрес на третій день»...
Є тварина, на ім'я мурахолев. її самці мають обриси лева, а самиці — мурахи. Малята вмирають за браком їжі, бо не можуть їсти м'ясо, як леви, і рослини, як мурашки. «Що ж до тебе, брате мій, то не ходи двома шляхами: не служи богові й мамоні». Слухайте далі.
Олень. «Фізіолог» учить, що олень — ворог змії. Остання, бажаючи втекти, ховається у розколині скелі. Та олень, набравши в рот води, ллє її в розколину, де сховалася змія. Якщо змія залишає свою схованку, то олень зразу ж розшматовує її; якщо ж вона залишається в дірці, то однаково наражається на смерть, бо заливається водою. Так само й наш спаситель знищив диявола небесною водою, яка витікала з його божеської мудрості».
Тигр. «Є чотириногий, подібний до лева, його подибують в Індії, і зветься він тигр. Кажуть, що він тримає своїх малят у скляній кулястій посудині. Тигр прудкий, мов вітер. Коли помітить, що його малят викрадено, кидається слідами викрадачів і наздоганяє їх, хоч яку б путь довелось йому подолати. Тоді мисливці пропонують йому одне дитинча, помістивши його до скляної кулі, і розлючена тварина трясе цю кулю, силкуючись розбити її. Після марних зусиль тигр повертає дитинча до свого лігва, котячи сюди скляну кулю». (Єдине сказання «Фізіолога» без християнської моралі).
Фенікс. «Господь наш Ісус Христос сказав: «Я маю владу віддати своє життя і маю владу забрати його назад». Є птах, на ім'я фенікс. Усі 500 [В інших варіантах — 1000 років.] років він живе у надрах Лівану і сповнює свої крила пахощами, потім у місяці Паремот або Формут він приходить до жерця міста Aper. Жрець приносить йому тоді виноградну лозину, яку птах бере у свої пазури. Летячи з лозиною, він залишає місто задля того, щоб повернутися на вівтар, де сам розкладає вогнище і спалює себе. Наступного дня жрець заходить до храму, шукає і знаходить у попелі черв'яка, а той, розвиваючи крила, перетворюється другого дня на маленьку пташку, а третього — залишає жерця і повертається жити на колишнє місце.
Коли птах може себе знищити, то чому ж ви, нерозсудливі, не вірите Христу, який сказав: «Маю владу віддати своє життя і маю владу забрати його назад».
Ми навели оці «правдиві» оповідання «Фізіолога» про тварин, аби довести їх безглуздість. Гіршого посміху над церковними сентенціями, що вінчають їх, і не вигадаєш. Христос, бачте, воскрес третього дня тому, що пантера, наївшись, спить три дні. Він знищив диявола «небесною водою», як і олень знищує змій, заливаючи їх водою з рота.
— Чому ж ви, нерозсудливі, — вигукують благочестиві редактори «Фізіолога», — не вірите у воскресіння Христа, якщо навіть птах може воскреснути з попелу!
Чи варто говорити, що ніякого птаха фенікса, котрий нібито відроджується з попелу, не існує на світі, що пантера не спить три дні, а куріпка не краде чужих яєць, тигр не тримає тигренят у скляній кулі, а олень не заливає змій водою. Все це вигадка, і вигадка безпідставна.
ЛЕГЕНДА ПРО БЛАГОЧЕСТИВЕ ЧУДОВИСЬКО
ЗВІР, ЯКОМУ ЗАБРАКЛО МІСЦЯ В НОЄВОМУ КОВЧЕЗІ
Однак не всі оповіді «Фізіолога» про тварин лише пусті та безглузді байки. Деякі його легенди, запозичені з творів античних натуралістів, побудовані на реальних спостереженнях і фактах з життя природи, але фактах, що їх зрозуміли неправильно й невпізнанно
спотворили фантазією різні вигадники, котрі доклали рук до оформлення цих легенд.
Ось ми простежимо, як народжувалися й розвивалися легенди про деяких найпопулярніших у християнській літературі та народних повір'ях істот. Багато героїв «Фізіолога» давно забуті, але чотири фантастичні створіння: єдиноріг, василіск, сирена й дракон — понині живуть у казках, образотворчому мистецтві, в геральдиці та церковній символіці. Про них і піде мова. Біблійний міф [Міф цей не оригінальний. Укладачі біблії запозичили його
з найдавнішого епосу світової літератури — з вавілонського сказання про героя Гільгамеша. З такими подробицями, як і в біблії,
тут описано пригоди вавілонського Ноя — Утнапшитима.] розповідає, як колись люди стали такими грішниками, що забули істинного бога. Праведно жив лише Ной зі своїм сімейством. І бог вирішив знищити людей потопом. Усіх до єдиного, окрім Ноя.
Попереджений заздалегідь, Ной змайстрував великий ковчег, тобто корабель. У плавбу з собою Ной узяв «кожної тварі по парі»: від кожного виду тварин но два представники — самця й самицю.
Без особливих вигод, зате всі тварини розмістились у каютах плавучого звіринця. (А що Землю заселяють понад мільйон різних видів тварин, то треба гадати, ковчег був геть переповнений). Не знайшлося місця в ковчезі лише одному звірові. Він був такий великий, розповідають староєврейські тексти, що міг би перекинути ковчег, якби видерся на нього. Тому йому довелося пливти за кормою. Лише коли-не-коли, аби трохи перепочити, надгігантський плавець спирався кінцем рога на облавок ковчега.
Звір той — одна із найславетніших і найпопулярніших у християнських міфах тварин, одна із найдавніших легендарних істот, можливо, найлютіше й найблагочестивіше чудовисько у світі.
Безперечно, то був єдиноріг!
Протягом двох тисячоліть люди розповідали про нього дивні історії. Віра в єдинорога зародилася на світанку античної культури й не вмерла й досі у народних повір'ях Сходу та християнських міфах Заходу.
З плином століть змінювалися розміри й зовнішність єдинорога. Але основний символ віри в нього лишався недоторканний. Завжди це була люта, проте шляхетна тварина, а його чудодійний ріг, що височів над лобом, неначе спис, мав воістину чарівні властивості.
В арабських казках єдиноріг виступав як велетень казкових розмірів. Він міг запрошки настромити на свій ріг, наче на рожен, кілька живих слонів. Вони нанизувалися так тривко, що єдиноріг хоч як старався, а не міг скинути їхні трупи.
Отак і блукало східними землями це чудовисько з рогом, прикрашеним жахливим намистом із слонових кістяків.
Підчепивши на ріг трьох-чотирьох слонів, єдиноріг робився неповороткий. Тягаючи горами й лісами надмірну вагу, він геть знемагався і ставав легкою здобиччю птаха рухх.
Християнські святі змагалися з арабськими казкарями у створенні дивовижних історій про єдинорога. Попри дикість і жорстокість цього страховиська, деяким праведникам, одначе, вдавалося з божою поміччю приручити його й примусити вірно служити собі. Мало-помалу єдиноріг християнських легенд перетворився на вельми благочестивого й вихованого звіра. Одразу ж він втихомирюється, як тільки забачить здаля святу людину, а надто непорочну діву.
«Фізіолог» учить, що спіймати єдинорога можна лише у такий спосіб: серед дівчат країни обрати найцнотливішу. Нехай вона, озброївшись лише своєю цнотою,
сміливо йде до лісу, в якому блукає єдиноріг, і терпляче чекає на його появу. Ваблений незборимою силою благочестивої покори, єдиноріг з'явиться поміж дерев. Втративши і силу, і лють, він наблизиться до діви і, прилащуючись, покладе свій ріг їй на коліна. А потім засне біля її ніг. Мисливцям, які в цей час ховаються у кущах, лишається тільки накинути на сонного звіра аркани.
Та все-таки найдивніша якість єдинорога — його чарівний ріг. Варто доторкнутися цим рогом до отруєних страв, як вони відразу ж стають їстівними. Мало який король і феодал дрібнішого штабу сідав у ті часи до столу, не вживши відповідних заходів остороги: спершу служитель повинен був доторкнутися до всіх страв і напоїв чарівним жезлом, зробленим із крученого єдинорогового рога.
Унікорн (ріг єдинорога) навіть мертвих міг повернути до життя, якщо до їхньої смерті спричинилося отруєння. Він безвідмовно діяв проти всіх отрут. Треба було лише зішкребти ножем тонкого остружка з унікорна і дати потерпілому випити його настій з вином. Якщо з такого рога виготовити келих, то він авансом рятуватиме від отруєних напоїв.
Природно, що всі багатії (у бідноти не буває «отруйних» ворогів); бажали придбати унікорн. Разом із попитом росла й ціна унікорна і невдовзі доскочила останньої межі: унікорн став цінитися на вагу золота — фунт за фунт!
Воістину прекрасна тварина цей єдиноріг! Настав час розповісти його повчальну історію.
ВІД КТЕЗІАСА ДО ПЛІНІЯ СТАРШОГО
Вперше в науковій літературі ім'я єдинорога з'явилося в творах давньогрецького історика Ктезіаса. Якийсь час він був лейб-медиком перського царя Артаксеркса II. Наприкінці IV століття до нашої ери Ктезіас повернувся на батьківщину і написав тут два твори. Перший — історія Персії у двадцяти трьох книгах — не дійшов до нас, другий — опис Індії — частково зберігся. Серед інших див цієї «країни чудес» Ктезіас згадує фантастичного звіра, в якому ми легко пізнаємо вже знайомі нам риси.
«В Індії живуть дикі осли на зріст більші за коня. Тіло мають біле, голову темно-червону, а очі — блакитні. На лобі росте ріг півтора фута завдовжки. Порошок, зішкрябаний з цього рога, вживають як ліки проти смертоносних отрут. Основа рога щиро-білого кольору, вістря його ясно-червоне, а середина — чорна».
Це повідомлення у кілька рядків з плином століть виросло в бібліотеку з сотень томів.
Ктезіас писав про Індію, якої ніколи не бачив. Крім того, за відгуками римських істориків, він був «поганий лінгвіст, поганий натураліст і добрий брехун». Тому, — каже Віллі Лей, американський натураліст, — описаний Ктезіасом однорогий осел схожий на правду «не більше, ніж голлівудські фільми про Америку на американське життя».
Рекомендація цілком достатня. Одначе хоч який фантастичний опис Ктезіаса, він грунтується все-таки на спотвореному чутками образі справжнього мешканця Індії. Це, звичайно, носоріг. Схожість його з «однорогим ослом» царського лейб-медика стає особливо зрозуміла, коли Ктезіас розповідає про чудодійні властивості рога. Адже з давніх-давен ріг носорога на Сході вживається як могутнє зілля.
Стародавня китайська медицина цінувала його на вагу золота. В античному Римі келихи, виготовлені з рога цієї тварини і пофарбовані "у три згадані Ктезіасом кольори — білий, чорний та червоний, — застосовували як протиотруту впливові особи, що, за оповідями істориків, жили, весь час очікуючи підсипаної до їжі отрути.
Опис Плінія [ Давньоримський письменник і натураліст Кай Пліній Старший жив у 23 — 79 роках нашої ери. В монументальній праці з
37 книжок «Природнича історія» він дав зведені відомості з мінералогії, ботаніки і зоології своєї доби.] ще ближчий до оригіналу: «В Індії полюють на надзвичайно дикого звіра, що зветься єдинорогом. У нього голова оленя, ноги слона, хвіст свині. Решта тіла нагадує коня. Він грубо мукає. Один чорний ріг завдовжки два лікті стирчить у нього посеред лоба. Кажуть, що цього звіра не можна піймати живцем».
Отже, ми встановили, що прабатьком легенди про єдинорога був індійський носоріг. Проте не всі знавці давніх міфів з цим погоджуються. Ще одна тварина змагається за честь уважатися предком уславленого чудовиська.
ВІД ІОВА ДО МАРКА ПОЛО

У біблії, у так званій книзі Іова, є така малозрозуміла сентенція:
«Чи захоче єдиноріг прислужувати тобі й заночувати у яслах твоїх?
Чи зможеш мотузкою прив'язати єдинорога до борозни, і чи стане він боронувати за тобою поле?
Чи покладешся на нього, тому що він силу має велику, і надаси йому роботу твою?
Чи повіриш йому, що він зерно твоє поверне і складе у клуню твою?»
Про якого єдинорога йдеться і у який спосіб він може складати зерно до клуні? Ані з останнього, ані з передостаннього опису це не ясно. Єдиноріг згадується у біблії ще сім разів, але в іншому смисловому контексті.
Як тепер з'ясовано, з біблійним єдинорогом сталася кумедна історія, його ім'ям було названо у «священній книзі» тварину, що не мала ніякого відношення ні до міфічних, ні до справжніх єдинорогів. Тому в біблійних текстах єдиноріг — одна, а в пізніших християнських легендах зовсім інша тварина. Їхній характер і вигляд такі несхожі, що ця невідповідність не раз збивала з пантелику отців церкви — тлумачів священного письма.
А сталося це прикре непорозуміння ось з якої причини.
Перші перекладачі біблії з єврейської мови на грецьку [Вперше тора, твори пророків, кетубим та інші єврейські
«священні» книжки були перекладені на грецьку мову в Олександрії за часів царювання Птолемея II Філадельфа (284 — 247 роки
до нашої ери). Цей переклад назвали біблією Сімдесяти Тлумачів («Сімдесятий»). Гадають, що названо його так за кількістю перекладачів і редакторів.], на свій подив, надибали згадку в ній про невідому їм тварину. І хоча «редколегія» перекладачів налічувала десь аж сімдесят чоловік, серед них не виявилось жодного достатньо освіченого лінгвіста, щоб встановити, про яку тварину йдеться.
Чи довго вони перебували ні в сих ні в тих — достоту невідомо. Нарешті котромусь, мабуть, сяйнула думка.
 
Наші Друзі: Новини Львова