Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: понеділок, 16 грудня 2019 року
Тексти > Тематики > Релігія

Послання Папи Івана Павла II ДО МИСТЦІВ

Переглядів: 6269
Додано: 12.04.2011 Додав: andreusDADA  текстів: 717
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Послання Папи Івана Павла II
ДО МИСТЦІВ

Усім пристрасно відданим пошуку нових \"епіфаній\" краси, щоби через свою творчу працю як митці вони принесли ці дари світові.

І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре\" (Бут. 1,31).


Мистець - образ Бога Творця

1. Ніхто не спроможний відчути глибше, ніж ви, мистці, самобутні творці краси, той пафос піднесення, з яким Бог на світанку сотворения дивився на працю своїх рук. Відблиск того відчуття променів так часто у ваших очах, коли, зачаровані прихованою силою звуків і слів, кольорів і форм, ви, як і мистці всіх віків, милувалися витвором вашого натхнення, вчуваючи у цьому відлуння таїни сотворення, з якою Бог, єдиний творець усього, певним чином асоціює вас.
Тож, видається мені, немає кращих слів, аніж з Книги Буття, якими я мав би розпочати мій Лист до вас, з ким мене тісно єднають пережиття, які сягають далеко вглиб часу і які незгладимо позначилися на моєму житті. Пишучи цього Листа, маю намір дотримуватися того ж напрямку плодотворного діалогу між Церквою і мистцями, який неперервно тривав протягом двохтисячоліт-ньої історії і який далі, на порозі третього тисячоліття, багато обіцяє на майбутнє.
Насправді цей діалог мотивований не лише історичними обставинами чи практичними потребами, а закорінений у самій сутності релігійного досвіду і мистецької творчости. Перша сторінка Біблії представляє Бога як певний зразок кожного, хто щось створює, — художник є віддзеркаленням образу Бога як Творця. Ця спорідненість особливо виразно простежується у польській мові з огляду на лексичний зв'язок між словами stworca (творець) і tworca (художник).
Яка ж різниця між \"творцем\" і \"художником\" ? Той, хто творить, дарує саме буття, робить щось з нічого, латинською мовою це звучить ех nihilo sui et subiecti. А це, у певному сенсі, спосіб дії, що властивий лише Всемогутньому. На відміну від того, художник використовує щось, що вже існує і чому він надає форми та значення. Це спосіб дії, притаманний людині, створеній на образ Божий. Справді, після того як говориться, що Бог сотворив чоловіка і жінку \"на свій образ\" (пор. Бут. 1,27), Біблія додає, що Він довірив їм панування над землею (пор. Бут. 1,28). Це був останній день сотворення (Бут. 1,28-31). У попередні дні Ягве сотворив всесвіт, відзначаючи, так би мовити, гармонійність народження космосу. Наостанку Він створив людину, найвеличніший плід свого провидіння, якій Він підпорядкував видимий світ як безмежне поле для утвердження своїх творчих здібностей.
То ж Бог покликав людину до існування, доручивши їй бути мистцем. Завдяки \"мистецькій творчості\" людина виявляє себе більше, ніж будь-коли, як \"образ Божий\". Вона виконує це завдання передусім формуючи предивний \"матеріал\" власної людськости, а вже потім досягаючи творчого панування над всесвітом, який оточує її. Піклую-чись, божественний Мистець з любов'ю передає людині — художнику іскру власної непере-вершеної мудрости, закликаючи його долучитися до творчої могутності Бога. Безперечно, при цьому безмежна віддаль між Творцем і творінням зберігається непорушною, як висловився Кардинал Ніколас Куса: \"Творче мистецтво, що є великим щастям для душі, не слід ототожнювати з мистецтвом, яким за своєю суттю є Бог; воно є лише передачею його і участю у ньому\" [ 1 ].
Тому, щобільше мистці свідомі свого \"дару\", їм усе більше відкривається здатність бачити себе і все сотворене іншими очима, контемплювати, бути вдячними і возносити до Бога величальний гімн. Це єдиний спосіб для них до кінця зрозуміти себе, своє покликання і свою місію.


0собливе покликання мистця


2. Не всі покликані бути мистцями у властивому значенні цього слова. Усе ж, як сказано у Книзі Буття, кожному чоловікові та жінці довірено бути мистцями свого власного життя — у певному сенсі вони повинні зробити з нього мистецький витвір, шедевр.
Важливо бачити різницю, але також і зв'язок між цими двома аспектами людської діяльности. Різниця зрозуміла. Одна справа для людини бути автором своїх власних вчинків, відповідаючи за їхню моральну цінність, інша справа бути мистцем, здатним реагувати на потреби мистецтва
і точно приймати ті приписи, що їх диктує мистецтво [2]. Це робить мистця спроможним створювати речі, але ще нічого не говорить про його моральне спрямування. Тут ідеться не про формування себе, своєї власної особистости, а лише про актуалізацію продуктивних здібностей, надання естетичної форми задуманим ідеям.
Істотною є відмінність між моральним і мистецьким аспектами, але зв'язок між ними не менш важливий. Кожний із них цілковито зумовлює іншого. Створюючи роботу, мистці виражають себе такою мірою, що їхній твір стає унікальним виявом власного буття, того, ким вони є і як вони себе сприймають. В історії людства знаходимо незліченні приклади цього. Створюючи шедевр, мистець не тільки дає своєму твору у буття, але також певним чином виявляє за допомогою нього свою власну особистісність. Мистецтво пропонує для нього і новий вимір, і винятковий спосіб вираження його духовного зросту. Через свої твори мистець промовляє до інших і спілкується з ними. Таким чином історія мистецтва — це не лише оповідь про створені роботи, це також історія людей. Твори мистецтва говорять про своїх авторів, дають нам змогу пізнати їх внутрішній світ, виявляють самобутній внесок мистців в історію культури.


Мистецьке покликання служити красі


3. Відомий польський поет Ципріян Норвід писав, що \"краса надихає нас на працю, а праця воскрешає нас\" [3].
У дискурсі про мистецтво тема краси має вирішальне значення. Вона вже була присутньою, коли я наголошував на захопленому спогляданні Богом свого творіння. Усвідомлюючи, що все, що Він сотворив, було добрим, Бог подбав, щоб воно також було гарним [4]. Зв'язок між добрим і гарним будить плідні міркування. У певному сенсі краса є видимою формою добра, так само як добро є метафізичною умовою краси. Це добре розуміли греки, які, поєднавши ці два поняття, створили термін, що охоплює обидва: калокагатія, чи краса-добро. З цього приводу Платон пише: \"Сила добра знайшла притулок у природі гарного\" [5].
Саме у житті і діяльності людина утверджує свої стосунки з буттям, істиною і добром. Мис-тець має особливе відношення до краси. Правомірно сказати, що краса є покликанням, яким Творець обдарував мистця, даючи йому \"мистецький талант\". І, звичайно, це також талант, що має принести плоди відповідно до смислу євангельської притчі про таланти (пор. Мт. 25,14-30). Тут ми торкаємося суттєвого моменту. Ті, хто відчуває у собі таку божественну іскру мистецького покликання — поети, письменники, скульптори, архітектори, музиканти, актори і т.д., — одночасно усвідомлюють обов'язок не марнувати цей талант, але розвивати його для того, щоб він служив ближньому і загалом людству.


Мистець і загальне благо


4. Мистці суспільству потрібні так само, як науковці, технічні працівники, робітники, фахівці, свідки віри, вчителі, батьки і матері, які забезпечують зростання особи і розвиток суспільства за допомогою тої вищої мистецької форми, якою є \"мистецтво освіти\". У рамках широкої культурної панорами кожної нації мистцям належить унікальне місце. Покірні своєму натхненню творити прекрасні й вартісні праці, вони не лише збагачують культурну спадщину кожної нації і всього людства, вони також виконують надзвичайний громадянський обов'язок заради загального блага.
Індивідуальне покликання кожного мистця є визначальним щодо сфери його служіння, воно також вказує на завдання, які він повинен виконувати, на важку працю, яку мусить витримати, і на відповідальність, яку йому слід взяти на себе. Свідомі цього, мистці знають теж, що мусять працювати, не дозволяючи, щоб ними верховодило марнослав'я чи прагнення дешевої популярности, а ще менше — корисливі розрахунки. То ж можна говорити про етику, а навіть \"духовність\" мистецького служіння, яка по-своєму спричиняється до життя і відродження народу. Здається, Ципріян Норвід саме це має на увазі, заявляючи, що \"краса надихає нас на працю, а праця воскрешає нас\".


Мистецтво і таїна воплоченого Слова


5. Закон у Старому Завіті виразно забороняє зображати за допомогою \"тесаного чи литого\" образу (Втор. 27,15) невидимого Бога, чиє ім'я не можна було вимовляти, тому що Бог перевершує будь-яке матеріальне зображення: \"Я той, хто є\" (Вих. 3,14). Усе ж, у таїні воплочення Син Божий стає видимим в особі: \"Якже сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки\" (Гал. 4,4). Бог став людиною в Ісусі Христі, хто таким чином стає \"вихідною точкою для розуміння загадки існування людини, сотвореного світу і самого Бога\" [6].
Головна епіфанія \"Бог є Таїнство\" служить заохоченням і викликом для християн, на рівні мистецької творчости також. Від неї прийшов розквіт краси, що вбирає життєдайну силу власне з таїни воплочення. Ставши людиною, Син Божий увів в історію людства євангельське багатство істини і блага, відкриваючи цим новий вимір краси, яким по вінця наповнене Євангельське послання.
Таким чином, Святе Письмо стало свого роду \"неосяжним словником\" (Поль Клодель) та \"іконографічним атласом\" (Марк Шагал), з якого черпають і християнська культура і мистецтво. Старий Завіт, прочитаний у світлі Нового, достачає безмежні потоки натхнення. Від оповідей про сотворення і гріх, потоп, період патріархів, події книги Виходу і багато інших епізодів та постатей з історії спасіння біблійні тексти полонили уяву художників, поетів, музикантів, драматургів та режисерів. Наприклад, одна лише особа Йова, з його знегодами і завжди слушним питанням про страждання досі викликає не лише філософське зацікавлення, але й літературне та мистецьке. А що вже говорити про Новий Завіт? Від Різдва до Голготи, від Преображення до Воскресіння, від чудес до вчення Христа і далі до подій, перечис-лених у Діяннях Апостолів чи передбачених в есхатологічному плані в Одкровенні біблійне слово у незліченних випадках ставало образом, музикою і поезією, виражаючи мовою мистецтва таїну \"воплоченого Слова\". Усе це творить цінний
розділ віри і краси в історії культури людства. Віруючі передусім скористали з нього у своєму молитовному досвіді і християнському способі життя. Справді, для багатьох із них у часи, коли лише дехто вмів читати і писати, біблійні твердження були конкретним способом катехизи [7]. Та для кожного, віруючого чи ні, твори мистецтва, натхнені Святим Письмом залишаються відображенням незбагненної таїни, яка живе у світі й заполонила його.


Плодотворний союз Євангелія і мистецтва


6. Справжня мистецька інтуїція виходить поза межі чуттєвого сприйняття і, проникаючи в істинну суть явищ, намагається розкрити їхню приховану таїну. Сама ж інтуїція витікає з глибин людської душі, де скороминуча візія краси та таємничої єдности речей зливається з бажанням надати значення власному життю. Усі мистці переживають відчуття незгладимої прірви, що лежить між працею їхніх рук, якою б успішною вона не була, та вражаючою досконалістю краси, спостереженої у пристрасному пориві творчого моменту — усе, що їм вдається виразити у своїх творах, на полотні, у скульптурі, є лише слабим відбитком того блаженства, що на мить сяйнуло перед взором їхнього духу. Віруючі не бачать у цьому нічого дивного: вони свідомі, що пережили короткочасний проблиск безміру світла, первісним джерелом якого є Бог. Хіба не дивно, що це настільки захоплює дух, що у відповідь можна говорити, так би мовити, хіба щось невиразне? Істинні мистці загалом готові визнати свої межі і прийняти слова апостола Павла: \"Бог ... не живе у рукотворних храмах\" і \"ми не повинні думати, що божество подібне до золота, чи срібла, чи каміння, твору мистецтва і людської вигадки\" (Ді. 17,24.29). Якщо внутрішня істинна суть речей завжди знаходиться поза межами людського сприйняття, наскільки більше це стосується Бога у глибинах Його непроникної таїни!
Знання, дане вірою, зовсім іншого ґатунку: воно передбачає особисту зустріч з Богом в Ісусі Христі. Та це знання також може бути збагачене мистецькою інтуїцією. Промовистим прикладом піднесеного вірою естетичного споглядання можуть бути твори блаженного Анжеліка. Не менш знаменним у зв'язку з цим є екстатичне прославлення, яке святий Франциск Асизький двічі повторює у хартулі, складеній після отриманих стигм Христа на горі Ля Берна: \"Ти — краса... Ти — краса...! [8] Святий Бонавентура коментує: \"У речах прекрасних він споглядав Того, хто найпрекрасніший і, ведений слідами, що їх зустрічав у сотворіннях, він слідував усюди за Улюбленим\" [9].
Аналогічний підхід можна побачити у східній духовності, де Христа описують як \"Надзвичайну Красу, що володіє красою вищою ніж усі діти землі\" [10]. Макарій Великий так говорить про пре-ображаючу і визволяючу красу Воскреслого Господа: \"Душа, просвічена невимовною красою слави, що сяє на обличчі Христа, переповнюється Святим Духом, ... вона — суцільне око, суцільне світло, суцільне обличчя\" [11].
Кожна справжня мистецька форма є своєрідним шляхом до найпотаємнішої суті людини і світу. І, отже, це абсолютно переконливий підхід до царини віри, яка надає людському досвіду основного значення. Тому євангельська повнота правди вже від самого початку викликала зацікавлення митців, які за своєю природою сприйнятливі до кожної \"епіфанії\" внутрішньої краси речей.


Початки


7. Мистецтво, з яким християнство зустрілося на ранніх етапах свого існування, було зрілим плодом класичного світу, воно виражало його естетичні канони і втілювало його цінності. Віра зобов'язувала християн уміти розрізняти, що давало можливість уникнути некритичного сприйняття тієї спадщини не лише щодо способу життя чи мислення, але також у сфері мистецтва. Тож мистецтво християнського натхнення мало мінорний початок, суворо прив'язане до потреб віруючих віднаходити основані на Біблії символи, щоб виразити таїнства віри і \"символічний код\", за допомогою якого вони могли б вирізняти та ідентифікувати себе, особливо у складні часи переслідувань. Хто не пам'ятає символів, що засвідчили появу живопису і пластичного мистецтва? Риба, хліби, пастух — пригадуючи таїну, вони майже непомітно стали першими ознаками нового мистецтва.
Коли Констянтин своїм едиктом дозволив християнам вільно визнавати свою віру, мистецтво стало привілейованим засобом вираження віри. Почали з'являтися могутні базиліки, у яких відтворювалися і водночас видозмінювалися архітектурні канони поганського світу, щоб задовільняти вимоги іншого виду поклоніння. Хіба можемо не згадати, принаймні, базиліки св. Петра і св. Йоана Лятерана, засновані самим Констянтином? Або ж константинопольську Святу Софію, збудовану Юстином з пишномовним блис-ком, характерним для візантійського мистецтва?
Архітектура творила простір, де можна було поклонятися Богові, та поступово потреба споглядання таїни та представлення її зрозумілою для простих людей мовою спричинила появу ранніх форм живопису і скульптури. Водночас з'явилися перші елементи мистецтва слова і звуку. До багатьох тем, які розглядав св. Авґустин, входить і його праця «Про Музику», а Іларій з Пуатьє, Амвросій, Пруденцій, Єфрем Сирійський, Григорій з Назіанцу, Павлин Нольський, згадуємо лише декількох, розвивали християнську поезію, яка здебільшого була високого рівня не лише у богословському, а й літературному плані. їхні поетичні твори шанобливо зберігали форми, успадковані від класичних авторів, але живильною силою для них було Євангеліє, як стисло висловився Павлин Нольський: \"Єдиним нашим мистецтвом є віра, а нашою музикою Христос\" [12]. Трохи згодом Григорій Великий склав Антифонарій і таким чином заклав підвалини органічного розвитку надзвичайно оригінальної сакральної музики, яка від нього бере свою назву. Григоріанські канти з їх піднесеними переходами з однієї тональности в іншу протягом багатьох сторіч були музикою віри Церкви у літургійних відправах священних таїнств. Таким чином, \"прекрасне\" поєдналося з \"істинним\", щоб і через мистецтво душа піднялася з чуттєвого світу до вічності.
Упродовж цього шляху були й складні моменти. Гострі суперечки, відомі в історії як \"криза іконоборства\", розгорнулися довкола питання щодо зображення християнського таїнства. Священні образи, які широко використовували у християнській практиці ще раніше, стали об'єктами несамовитих незгод. Собор у Нікеї 787 року, який проголосив правомірність використання і почитання образів, був визначною історичною подією не лише щодо віри, але й самої культури. Переконливим аргументом, до якого звернулися єпископи, щоби владнати суперечки, була таїна воплочення: якщо Син Божий прийшов у світ видимої дійсности — Його людськість звела міст між видимим і невидимим — тоді, за аналогією, можна використовувати зображення таїни, згідно з логікою символів, як чуттєве її відтворення. Ікону почитають не заради неї самої, але тому, що вона вказує вище, на суб'єкт, який вона представляє [13].


Середньовіччя


8. Наступні століття засвідчили великий розвиток християнського мистецтва. На Сході мистецтво ікони розквітало, підкоряючись богословським і естетичним нормам, сповнене значення та підкріплене переконанням, що у певному сенсі ікона є таїнством. Подібно до святих тайн ікона уприсутнює таїну воплочення у тому чи іншому її аспекті. Тому краса ікони найкраще відчувається у церкві, де в присмерку блимаючі вогники ламп викликають нескінченне мерехтіння світла. Як писав Павло Флоренський: \"При рівному світлі дня золото — безпретензійний, важкий, непотрібний метал, але від тремтливого світла лампи чи свічки воно оживає й переливається нескінченними блискітками — то тут, то там, пробуджуючи відчуття іншого, неземного сяйва, що наповнює небесний простір\" [14].
На Заході світоглядні основи художників найрізноманітніші, залежно і від переконань, що панують у культурному світі їхнього часу. Мистецька спадщина, накопичувана століттями, містить величезну кількість натхненних сакральних творів, які й сьогодні викликають неймовірне захоплення глядачів. Передусім, це монументальні споруди для поклоніння Богові, у яких функціональне завжди нерозривно пов'язане з творчим імпульсом, одухотвореним почуттям прекрасного і відчуттям таїнства. Звідси постали різноманітні стилі, добре відомі в історії мистецтва. Могутність і простота романського стилю, виражена у катед-ральних соборах і монастирських будівлях, поступово переростає у витаючу розкіш готики. Ці форми відображають не лише геніальність митця, але й душу народу. У грі світла й тіні, у формах іноді масивних, а іноді делікатних, безперечно, проглядаються міркування структурного плану, але ж також і переживання досвіду пізнання Бога, таїни \"благоговійної\" і \"предивної\". Хіба можна на підставі лише кількох коротких згадок кожної з багатьох різноманітних мистецьких форм узагальнювати творчу потугу сторіч християнського Середньовіччя? Уся культура, хоч і в неминучих межах людського, була одухотворена Євангелієм, і тоді як богословська думка створила \"Суму\" святого Томи, церковне мистецтво примушувало матерію служити поклонінню таїні, а знаменитий поет Данте Аліг'єрі міг написати \"священну поему, до якої приклалися і небо, і земля\" [15], як він сам визначив свою \"Божественну комедію\".


Гуманізм і Відродження


9. Сприятлива культурна атмосфера, що спричинила незвичайний розквіт мистецтва доби Гуманізму й Відродження, мала також значний вплив на шляхи підходу мистців до релігійної теми, їхнє натхнення, як і стиль, природно, дуже різнилися, принаймні у найкращих з них. Та я не маю наміру повторювати те, що ви, мистці, дуже добре знаєте. Пишучи з Апостольського палацу, що є скарбницею, ймовірно, унікальних світових шедеврів, я краще надам слово найвизначнішим мистцям, які щедро обдарували нас багатством свого генія, часто сповненого великої духовної глибини. Звідси вчуваємо голос Мікельанджело, який у Сікстинській капелі представив драму і таїну світу від сотворения до Страшного суду, подаючи зображення Бога Отця, Христа Судді та людини у її важкій мандрівці від початку до завершення історії. Тут промовляє витончений і могутній геній Рафаеля, насвітлюючи у величезній кількості своїх творів, а особливо у \"Диспуті\" в Залі найвищого трибуналу римської курії таїнство об'явлення Триєдиного Бога, який у таїнстві Євхаристії допомагає людині і проливає світло на питання і сподівання людського розуму. Із цього місця, з величавої базиліки, присвяченої Верховному апостолу, з колонади, що простягається від неї, наче дві руки, відкриті, щоби прийняти усе людство, ми досі чуємо Браманте, Берніні, Борроміні, Мадерно, називаю лише імена найвизначніших, які візуально передають уявлення про таїну, завдяки якій Церква є вселенською, відкритою до всіх спільнотою, матір'ю і супутником усіх людей у їхньому пошуку Бога.
Цей дивовижний комплекс є надзвичайно могутнім уособленням священного мистецтва, що підіймається до висот нетлінної краси і релігійної довершеності. Під впливом доби Гуманізму й Відродження та наступних культурних і наукових тенденцій сакральне мистецтво все більше визначає посилений інтерес до всього людського, до світу та до історичної реальности. Саме собою таке зацікавлення зовсім не є загрозою для християнської віри, що зосереджена на таїні вопло-чення і таким чином на цінуванні Богом людського буття. Великі мистці, згадані вище, служать прикладом цьому. Достатньо згадати, як Мікель-анджело змальовує красу людського тіла у своїх полотнах і скульптурі [16].
І хоч за останні сторіччя ситуація змінилася й частина суспільства, здається, стала байдужою до віри, релігійне мистецтво розвивається своїм шляхом. Це можна прослідкувати ширше, якщо глянемо поза образотворче мистецтво на значний розвиток сакральної музики цього ж періоду, написаної для літургії чи просто на релігійну тему. Це правда, що, крім мистців, для яких сакральна музика стала основним зацікавленням — як можемо забути П'єра Луїджі де Палестріна, Орландо ді Лассо, Томаса Луїса де Вікторія? — багато великих композиторів, від Генделя до Баха, від Моцарта до Шуберта, від Бетговена до Берліозі, від Ліста до Верді, подарували нам у цій сфері високонатхненні твори.


До оновленого діалогу


10. Усе ж правда, що в сучасну добу поряд із християнським гуманізмом, який створює вагомі праці у сфері культури та мистецтва, поступово утвердився інший вид гуманізму, що відзначається відсутністю Бога, а часто і протиставленням Богові. Така атмосфера іноді зумовлювала відмежування світу мистецтва від світу віри, принаймні у тому сенсі, що багато мистців виявляють невелике зацікавлення релігійними темами.
Та ви знаєте, що Церква не переставала високо цінувати мистецтво як таке. Істинне мистецтво, навіть поза його типово релігійним вираженням, має близьку спорідненість зі світом віри. То ж, і в тих ситуаціях, коли культура і Церква зовсім відокремлені, мистецтво залишається певним мостом до релігійних переживань. Мистецтво за своєю природою є своєрідним жаданням таїни, оскільки воно стремить до прекрасного, плоду уяви, що здіймається понад буденністю. Хоч би й досліджуючи найтемніші закутки душі чи най-бентежніші аспекти зла, митці висловлюють певним чином всезагальне прагнення визволення.
Таким чином, зрозуміло, чому Церква надає особливого значення діалогу з мистецтвом і пристрасно бажає у наш час нового союзу з мистцями, до якого закликав мій глибоко шанований попередник Павло VI у своїй резонансній промові до мистців під час спеціальної зустрічі з ними у Сікс-тинській капелі 7 травня 1964 року [17]. Від такої співпраці Церква сподівається оновленої \"епіфанії\" краси в наш час, а також належної відповіді на безпосередні потреби християнської спільноти.


У дусі Другого Ватиканського Собору


11. Другий Ватиканський Собор заклав основи для оновлених відносин між Церквою і культурою з безпосереднім розумінням світу мистецтва. Ці відносини можуть розвиватися в атмосфері дружби, відкритости і діалогу. У пасторальній конституції \"Про Церкву в сучасному світі\" Отці Собору наголошували на \"надзвичайній важливості\" літератури і мистецтва у людському житті: \"Вони намагаються дослідити істинну природу людини, її проблеми і переживання, як вона прагне пізнати і вдосконалити себе і світ, відшукати своє місце в історії і всесвіті, відобразити свої страждання і радості, свої потреби і свою силу з огляду на краще майбутнє\" [18].
Зважаючи на це Отці надіслали наприкінці Собору привітання та звернення до мистців з такими словами: \"Цей світ, у якому живемо, потребує краси, щоби не впасти у відчай. Краса, як і істина, приносить радість людському серцю і є тим неоціненним плодом, який не підвладний руйнівній дії часу, який об'єднує покоління і дає їм спромогу бути єдиними у своєму захопленні!\" [19]. У дусі глибокої поваги до краси конституція \"Про Літургію\" нагадує про історично приязне ставлення Церкви до мистецтва і, говорячи безпосередньо про сакральне мистецтво, \"вершину\" релігійного мистецтва, не вагається визнати мистців такими, що виконують \"почесну місію\", коли їхні праці відображають безмежну красу Бога і підносять до нього людські уми [20]. Завдяки мистцям \"краще розкривається пізнання Бога, а проповідування Євангелія стає зрозумілішим для людського розуму\" [21]. З огляду на це зовсім не дивно, коли отець Марі Домінік Чену заявляє, що праця історика богослов'я не буде довершеною, якщо він не віддаватиме належну увагу творам мистецтва, і літературного, і образотворчого, які насправді є \"не лише естетичними образами, але й істинними \"джерелами\" богослов'я\" [22].


Церкві потрібне мистецтво


12. Церкві потрібне мистецтво, для того щоб передавати благовість, довірену їй Христом. Мистецтво повинно робити сприйнятливим, і, наскільки можливо, притягальним світ духу, світ невидимого, світ Бога. Таким чином, воно повинне передавати за допомогою багатозначних образів те, що за своєю природою є невимовним. Мистецтво має унікальну здатність переводити той чи інший аспект благовісти у кольори, обриси і звуки, які живлять чутгя тих, хто споглядає і слухає, не позбавляючи самої благовісті її трансцендентної цінности та аури таїнства.
Церква особливо потребує тих, хто може робити це на літературному й образотворчому рівні, використовуючи незліченні можливості образів та їх символічну силу. Сам Христос, проповідуючи, часто послуговувався образами у цілковитій відповідності до Його бажанням стати у Во-плоченні іконою невидимого Бога.
Церква також потребує музикантів. Як багато священних творів створено протягом сторіч людьми, глибоко сповненими відчуття таїни! Віру незліченних віруючих плекали мелодії, введені у літургійну службу чи використані як допоміжні при величному поклонінні Богові, що линули з сердець інших віруючих. Пісня дає змогу переживати віру як трепетну радість, любов і впевнене очікування спасаючої участи Бога.
Церква потребує архітекторів, тому що їй потрібний простір, щоби збирати разом християн і відправляти обряди таїнств спасіння. Після страхітливих руйнувань останньої світової війни і зростання великих міст нове покоління архітекторів виявило компетентність, відповідаючи на запити християнського богопочитання, підтверджуючи, що релігійна тема і в наші дні все ще може надихати архітектурні задуми. Нерідко архітектори зводили церкви, які є місцем молитви і водночас справжніми витворами мистецтва.


Чи мистецтву потрібна Церква?


13. Отже, Церкві потрібне мистецтво. Та чи можна також сказати, що мистецтву потрібна Церква? Запитання може виглядати провокаційним. Проте, сприйняте правильно, воно і правомірне, і глибоке. Мистці перебувають у постійному пошуку прихованого значення речей, їхні муки полягають у тому, щоб зуміти виразити світ невимовного. Як же можемо тоді не бачити, яке велике джерело натхнення дарує нам духовна отчина — релігія? Чи не у царині релігії порушуються найсуттєвіші особисті питання і дошукуються конкретних та остаточних відповідей?
По суті для мистців кожної епохи релігійна тема була однією з тих, до яких вони зверталися найчастіше. При розкритті смислу Євангельської благовісти та розумінні її безпосереднього застосування у житті християнської спільноти Церква завжди притягувала їхні творчі потуги. Така співпраця ставала джерелом спільного духовного збагачення. Врешті, вона була і є великою благодаттю, яка дає розуміння людини, автентичного образу та істинности особи. Очевидним стає особливий зв'язок між мистецтвом і християнським об'явленням. Це не означає, що людський геній не знаходив натхнення в інших релігійних середовищах. Достатньо пригадати мистецтво Стародавнього світу, особливо Греції та Риму, чи мистецтво, яке досі процвітає у старих цивілізаціях Сходу. Та все ж правда, що з огляду на провідну доктрину про Воплочення Божого Слова християнство відкриває перед мистцями особливо щедру на духовні піднесення перспективу. Яким же збідненим було б мистецтво, не черпаючи із скарбниці Євангелія!


Звернення до мистців


14. Цим Листом звертаюся до вас, мистці світу, щоб ще раз запевнити вас у моєму шанобливому визнанні, та щоб сприяти зміцненню конструктивної співпраці між мистецтвом та Церквою. Прийміть моє запрошення наново відкривати глибини духовного та релігійного виміру, що характеризувало мистецтво у його найвеличніших виявах у всі віки. Маючи саме це на увазі, звертаюся до вас, мистці писаного і мовленого слова, театру та музики, пластичних мистецтв та найновіших технологій у сфері комунікацій. Особливо апелюю до вас, мистці християни: хочу нагадати кожному з вас, що, не беручи до уваги функціональні міркування, той тісний зв'язок, який завжди існував між Євангелієм і мистецтвом означає, що ви покликані використовувати свою творчу інтуїцію, щоби заглибитися в серцевину таїни Воплоченого Бога і одночасно у таїну людини.
У певному сенсі людина не знає себе. Ісус Христос не лише об'являє Бога, але \"повністю об'являє людину людині\" [23]. У Христі Бог примирив світ із собою. Усі віруючі покликані свідчити про це, але від вас, чоловіки та жінки, які присвятили своє життя мистецтву, залежить, чи проголошувати з усією силою вашого таланту, що світ врятований у Христі: визволена людська особа, визволене людське тіло, визволене усе сотворіння, яке згідно зі святим Павлом \"очікує нетерпляче виявлення синів Божих\" (Рим. 8,11). Сотворіння також очікують об'явлення синів Божих через мистецтво й у мистецтві. Це ваше завдання. У кожну епоху, і навіть сьогодні, людство сподівається, що твори мистецтва проливатимуть світло, на його шлях і його призначення.

 
Наші Друзі: Новини Львова