Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: вівторок, 09 березня 2021 року
Тексти > Жанри > Повість

На кожум'яках

Переглядів: 41605
Додано: 04.05.2003
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Міщанська комедія на 5 дій

ДІЙОВІ ОСОБИ
С и д і р С в и р и д о в и ч Р я б к о, київський міщанин, має крамницю на
Подолі.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а, його жінка.
Є в ф р о с и н а, їх дочка.
Г о р п и н а К о р н і ї в н а С к а в ч и х а, сестра Євдокії Корніївни,
перекупка, вдова; перепродує яблука.
О л е н к а, її дочка.
С в и р и д І в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й, цилюрник
Н а с т я
О л ь г а Євфросинині приятельки, панни.
В а р в а р а
Х и м к а, Рябкова наймичка.
П е д о р я, Горпинина поденщиця.
М а р т а, Б у б л е й н и ц я.
О р и н а, Б а ш м а ч н и ц я
М е р о н і я
печорські міщанки, були послушницями.
М а г д а л и н а
1-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
2-й м и т р о п о л и ч и й б а с.
Б е р к о й В о л ь к о, жиди, процентщики.
М і щ а н к и, ш а ф е р и, м і щ а н и т а к а т е р и н щ и к.

Дія діється у Києві, на Кожум'яках.
Г о с т р о х в о с т и й. та Є в ф р о с и н а трохи закидають по-руській.

ДІЯ ПЕРША

Світлиця Сидора Свиридовича Рябка з міщанською обставою. Одні двері — в кімнату,
другі — в пекарню. Дія діється в неділю по обіді.

ВИХІД 1
Є в д о к і я К о р н і ї в н а сама.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а (сидить коло стола і позіхає). Сидоре
Свиридовичу! Сидоре Свиридовичу! Чи ти оце й досі спиш? Вставай вже, бо швидко
до церкви задзвонять на вечерню. Ходи сюди та посидь коло мене. Нудьга мене
бере, Сидоре Свиридовичу! Чи ти чуєш?
С и д і р С в и р и д о в и ч (обзивається з кімнати). Чи то ти мене кличеш,
Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тільки трохи прочумаюсь та потягнуся разів
зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кімнати і сідає коло жінки.)

ВИХІД 2
Є в д о к і я К о р н і ї в н а і С и д і р С в и р и д о в и ч.

Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж скучила.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Бо давно пак бачились: як у горосі та й досі...
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Я тут сиділа, сиділа, вже все передумала, вже
й богу молилась.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Скучила, старенька, за мною, як голубка за
голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вік, як ті голуб'ята в парці. Як я тебе
не бачу, то й сум мене бере!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Добрий сум! Пішов собі в кімнату та й хропе,
аж кімната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова промовити.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаєш, Явдоню, як я присватувався до
тебе! Як тоді вертівся коло тебе.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Ще б пак не пам'ятала! На всі Кожум'яки не
було тоді такого вертуна, як ти.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаєш, як я тупцяв кругом тебе! Я до
неї і звідтіль, і звідсіль, а вона тільки було спідню губу копилить.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що копилила, то копилила, бо знала навіщо. А
правда, я тоді таки добре виварила тобі воду, аж чуб був мокрий.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Ой ви, жіночки ви капосні! До смерті згадуєте,
як водили нас. Але таки довуркотався. Гулю, гулю, моя старесенька!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Коли б ти тільки не був трохи вередливий... я
б з тобою зовсім щасливо дожила віку.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Якби пак я взяв за тобою те придане, що обіцяв
твій покійний батько, то, може б, і не був такий вередливий.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І годі вже тобі згадувати.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А якби, стара, оце було твоє придане, то наша
дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчиків собі на придане. А нашій
Євфросині треба багато грошей: вони в нас не прості, вчені — не дурно ж вчились
аж три місяці в пансіоні.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж! Що вже викохали доню, то викохали на
всі Кожум'яки. Та вже, сказати правду, час би їй і заміж іти.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Авжеж час. Але що ж то за доню ми викохали! На
всі Кожум'яки!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І на всю Глибочицю. Що сказати правду, коли
нікого нема в хаті, то наша Євфросина така гарна, як я колись була: в неї якраз
такі карі очі, такі чорні брови, як у мене. В неї ввесь хист мій!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Авжеж гарна: все гарне, тільки в неї ніс
такий... трохи ніби довгий чи гострий... трохи такий як у чорногуза. Ой, коли б
не почула! (Оглядається.)
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. От і вигадуєш, старий, таке, що ні до бога, ні
до людей. Який же в неї ніс?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Такий достоту, як і в тебе! Як ми бралися, то я
тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твій ніс, старенька, я загаявся з
сватанням, може, на місяців зо три або й чотири. Тепер можна все сказати.
Є в д о к і я К о р н і їв н а (сердиться). Оцього я вже не люблю! Оце вже ти
вередуєш. Який же в мене ніс? Здається, такий, як і в усіх людей. Коли вже на
правду пішло, то й я признаюсь, що й твоя верхня губа тоді була не дуже
тоненька: таки така, як німецька ковбаса. Признатись, і я довго думала, поки
тебе полюбила.
С и д і р С в и р и д о в и ч. А все-таки полюбила! І я тебе полюбив, хоч твоїм
носом хоч у дерево стукай.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а.І що ти верзеш? От уже не люблю. (Одвертає
лице,)
С и д і р С в и р и д о в и ч. Коли правду сказати, то наша Євфросина не така
гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того вчена. Куди вже,
стара, нам з тобою рівнятись до неї. Вже й не знаю, в кого вона вдалась розумом:
в мене неабиякий розум, і в тебе не гурт було розуму й замолоду, а на старість і
той, що був, не знаю, де дівся.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. То це вже я й дурна стала? Оцього я вже не
знесу!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, старенька! Я тільки кажу, що
Євфросина далеко розумніша од тебе.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Авжеж розумнішої од неї нема на всі Кожум'яки
і на всю Глибочицю; тільки вона якась гостра, палка, як огонь.
С и д і р С в и р и д о в и ч. От уже твоя сестра Горпина, так так, що розум.
Як пустить язика, то він у неї, як млинове колесо, тільки дрррр... Меле разом і
шеретує. А ти мнеш, мнеш тим язиком... Так ним м'яла, і як ми бралися.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Що це з тобою сього-дня сталося! Та нащо ж ти
мене брав, коли в мене і ніс, як у чорногуза, і язик, як колода, і розум десь
дівся?
С и д і р С в и р и д о в и ч. На те брав, що було треба... бо полюбив тебе,
моя старенька.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Як же ти мене полюбив, коли я була погана? Оце
справді штука!
 
Наші Друзі: Новини Львова