Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 28 травня 2020 року
Тексти > Жанри > Драма

Москаль-чарівник

Переглядів: 33884
Додано: 22.02.2003
Hi 1 Рекомендую 0 Відгуки 0
Тетяна. Мені до його нужди мало. Його треба б таки провчити, щоб не ліз осою і
не піддурював чужих жінок. Він мені дуже надоїв.
Солдат. Изволь, проучу ево путем и отважу подлипать к чужим жонам.
Тетяна. Ти, може, його скалічиш? Не надсади йому бебехів!
Солдат. Не бось, я пользу сделаю ему, а не вред... Вот и муж твой идет.
ЯВА IX
Ті ж і Михайло.
Михайло (голосно за лаштунками). Одчини, жінко!.. одчини!
Тетяна (одчиняє). Що ти так галиш, неначе хто женеться за тобою?
Михайло (з досадою). Женеться! Так що ж, що не женеться? Так волос дибом
становиться, і здається, неначе за шиворот хтось ловить. Та й недогарок погас.
Солдат (весело). Ну, хозяин, все ли так было, как сказано?
Михайло (ставить, що приніс, на стіл). Адже бач, що все так було! Курка печена,
ковбаса пряжена під боднею найшлися, та ще либонь і в наших мисках...
(Підозріливе). Жінко!
Тетяна. От тобі й раз! Всі люди на однім базарі купують миски і в одних
гончарів, то і миски однакові!
Солдат. Ты вздор замолол, хозяин. Я лучше знаю все это. Выпьем-ка по одной перед
ужином. (Наливає й п'є). Здравствуй, хозяин.
Михайло (наливає і п'є). Здорові були, господа служба! (їдять з солдатом
ковбасу).
Михайло. Жінко, голубко, люба Тетясю! Чи нема чим запити смачної сеї ковбаси?
Тетяна. Чим же ти зап'єш? Хіба водою?
Михайло (наказуючи). Ні, не водою, а оставалась пляшка спотикачу. Піди ж,
принеси, коли не вичастувала з ким.
Тетяна. Та єсть же. Кого б то я мала без тебе частувати! (Виходить).
ЯВА Х
Т і ж без Тетяни.
Солдат. У тебя жена добрая, хозяин.
Михайло. Чи ти жартом так говориш, чи навсправжки?
Солдат. Без шуток. Молода, пригожа и, кажется, тебя любит.
Михайло. Хіба що молода і хороша — міша мене любити? Вона у мене добра й вірна
жінка, тільки дуже жвава, жартлива і глузлива. Вже коли попадеться їй хоть трохи
тюхтюх-сердега, то такого і підніме -на зубки і рада довести до того, хоть би
цьому йолопові й ворсу нам'яли. Достається од неї деколи, як поприїжджають, отим
цвентюхам, канцелюжкам!.. Та й смішні-бо вони собі, такі необачні, такі
легкодухі: всьому вірять, усьому дивуються, всього бояться.
Солдат. Однако к чужим жонам подлипать не боятся, словно как будто военные. Мне
случалось их видеть храбрость при таких замашках.
Михайло. Вже я за свою скажу, що не боюсь нічого.
Солдат. Бывает и на старуху проруха. Не потачь, хозяин: у каждова есть свои
блохи.
Михайло. Борони боже — якби я свою підстеріг в чім, тут би їй і доклав воза.

ЯВА XI
Ті ж іТетяна (ставить наливку на стіл).
Михайло Ану, судир! Ось і я вас почастую гарним спотикачем (наливає й підносить
солдатові).
Солдат (п'є). Вот славная наливочка! Кто ее сделал?
Михайло. Жінка моя, Тетяна.
Тетяна. Я, я — іще й з вишень свого садка. А москаль дума, що я нічого не вмію.
Михайло (п'є). Вона, вона. Це у мене клад — не жінка!
Солдат. Ты счастлив, хозяин: жена у тебя хороша и наливка недурна (наливає). За
здоровье чернобровой Татьяны. (П'є).
Михайло. Здорова, моя рибко, перепілко! (П'є).
Тетяна (наливає). Спасибі! За здоров'я москаля-чарівника!.. (Пригубила й оддала
чоловікові).
Михайло. Здорові були, мосьпане-чарівник!
Солдат (наливши). Благодарствуйте, завидная парочка! (П'є).
Михайло. Що вже моя Тетяна, то (п'є) чорнобрива, кохана. (Співає).
З того часу, як женився,
Я ніколи не журився,
Ой, чук, Тетяна,
Чорнобрива, кохана!
За Тетяну сто кіп дав,
Бо Тетяну сподобав.
Ой, чук...
За Марусю п'ятака,
Бо Маруся не така.
Ой, чук...
Я веселий і здоров
Від Тетяниних бров...

Ой, чук...
Як Тетина засміється,
В душі радість оддається.
Ой, чук, Тетяна,
Чорнобрива, кохана!
Солдат. Ай, хозяин! Да ты, брат, хват!
Тетяна. А ти думав, що у мене чоловік абиякий?..Не бійсь, себе не видасть.
(Співає).
Будь у мене мужичок з кулачок,
А я таки мужикова жінка...
Я за його захилюсь, захилюсь,
Та нікого не боюсь, не боюсь. (2)
Ой, до мене губерець підсипавсь
І любові добивавсь, добивавсь.
Я губерця любити не стала, —
Його трясця напала, напала. (2)

«Молодице, чия ти, чия ти?
Пусти мене до хати, до хати».
«Піди к чорту, убирайсь, убирайсь,
Коло воріт не шатайсь, не шатайсь!» (2)
Михайло. Воно так, вашеці проше: сучка санчата замчала; у нас ремінця за личко
не виміняєш.
Тетяна. От тепер час уже спати лягати
Солдат. А я поразмялся так, что сон прошел. Хотите ли, хозяева, я вас потешу?
Михайло. Потіш... та чим же і як?
Тетяна. Та годі вам утішатись: час спати!
Солдат. Успеешь, хозяйка, выспаться. Хотите ли, я покажу вам старшова, с которым
все делаю?
Михайло. Старшого? Це б того, — що греблі рве?
Тетяна. Цур йому! Це б того, що — не при хаті згадуючи? (Плюється).
Солдат. Ну, да что ж? Вить беды никакой не будет, ни страха. Он явится в
человеческом виде, когда хотите.
Михайло. В чоловічеськім? Якого ж чоловіка?
Солдат. Какого хотите? (Всі мовчать).
Тетяна. Знаєш, чоловіче, що? Нехай явиться таким, як я знаю і скажу москалеві...
Побачимо, чи покаже!
Михайло. Добре, кажи, говори.
Солдат. Изволь, сказывай, в каком хочешь образе видеть.
Тетяна. Нехай твій старший покажеться паничем Финтиком, що в нашім селі
проживає, та щоб і в такій одежі, яку він носить.
Солдат. Да платья-то, думаю, много есть у него. Так в каком прикажешь его
представить?
Михайло. В такім, яке носив сьогодні.
Солдат. Изволь.
Михайло (жінці). Я не вірю москалеві: він хваста.
Солдат бере вуглину і виймає шомпол, розставляє чоловіка і жінку по обидва боки
сцени, обводить їх кругами, зав'язує хустками очі. Стає сам посеред сцени і
 
Наші Друзі: Новини Львова