Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 28 травня 2020 року
Тексти > Жанри > Драма

Москаль-чарівник

Переглядів: 33882
Додано: 22.02.2003
Hi 1 Рекомендую 0 Відгуки 0
Дай мені вечеряти, моя ластівко! (2)

Михайло з Тетяною довго регочуться. Солдат, на них дивлячись, теж сміється.
Солдат. Что ж вы смеетесь? Разве худо спел?
Михайло і Тетяна (разом). Гарно, гарно, нічого сказати.
Михайло. Утяв до гапликів! (Сміється).
Тетяна. Аж пальці знати! (Сміється).
Михайло. Де ти так вивчився? Це диковина! Не можна й розпізнати, — таки
немистенно по-нашому! (Сміється).
Солдат. Да спой-ка ты, хохлач, хотя одну русскую песню. Ну, спой!.. Э, брат,
стал!
Михайло. Вашу? А яку? Може, соколика або кукушечку?.. Може, лапушку або кумушку?
Може, рукавичку або підпоясочку? Убирайся з своїми піснями!.. Правду сказати,
єсть що й переймати!.. Жінко, заспівай же ти по-своєму ту пісню, що москаль
співав. (До солдата). Сядьта послухай, як вона співає.
Тетяна. Добре, чоловіче, заспіваю. (Співає).
Ой, був та нема, та поїхав до млина.
Бідна моя голівонька, що я дома не була. (2)
Дівчино моя, ти ж моя мати!
Довго ж мені, моє серце, без тебе скучати? (2)
Дівчино моя, Переяслівко.
Дай мені вечеряти, моя ластівко! (2)

Я ж не топила, я ж не варила.
По воду пішла — відра побила. (2)
А додому прийшла — піч розвалила.
За те мене моя мати трохи не побила. (2)
Михайло. А що, яково?
Солдат. Ну, што и говорить! Вить вы — природные певцы. У нас пословица есть:
хахлы никуда не годятся, да голос у них хорош.
Михайло. Нікуди не годяться? Ні, служивий, така ваша пословиця нікуди тепер не
годиться. Я тобі коротенько скажу. Тепер уже не те, як давно було, іскра дотепу
розжеврілась. Ось заглянь у столицю, в одну і в другу, та заглянь в сенат, та
кинься по міністрах, та тоді й говори — чи годяться наші куди, чи ні!..
Солдат. Спору нет, что нынче и ваших много есть заслуженных, способных и
отличных людей даже в армии, да пословица-то идет, вишь ты.
Михайло. Пословиця? Коли на те пішло, так і у нас єсть їх не трохи.
Тетяна. Годі вам споритися. Тепер чи москаль, чи наш — все одно: всі одного
батька, царя білого, діти. Тільки в тім і разниця, що одні дуже шпаркі, а другі
смирні... Чоловіче, вже не рано, — може, час спати лягати?
Михайло. Та щось і сон не бере, коли їсти хочеться.
Солдат. Да, с тощим брюхом плохой сон будет...
Михайло. Хоть би ти, Тетяно, заспівала. Може б, на животі полегшало.
Солдат. В самом деле, спой, Танюша, что ни есть.
Тетяна. Хіба московську, що мене одна дончиха вивчила.
Солдат. Нутка, ну, спой русскую; верно, так же споешь, как я вашу.
Михайло. Почуєш та й скажеш тоді, чи прийде тобі по нутру.
Солдат. А как эта песня начинается?
Тетяна. Больно сердцу...
Солдат. О! Эту и я знаю — начинай, хозяйка, и я стану подпевать.
Больно сердцу мила друга не иметь,
Скучно, грустно одиночкою сидеть.
Кто со мною час приятный разделит?
Кто слезою меня в горе подарит?
И цветочек лишь от дождика цветет,
Так и сердце лишь занятием живет.
Где для сердца мила друга мне найтить?
Чувства перед кем души своей открыть?
Ах! Люблю я — но сказать того боюсь,
Без уверенности я любви страшусь.
И без слов любовь мне можно доказать,
Сердце знает, как и друга испытать;
Буду молча нежно друга я любить,
Буду молча радость, скуку с ним делить.
Михайло. А що? Гарна пісня?
Солдат. Правда твоя; да и жена твоя славно поет.
Тетяна. Не дуже і славно, а так, як ти співав мильницю.
Михайло. А їсти все-таки хочеться.
Солдат. Хочеш, хозяйка, я тебя выручу и накормлю твоего мужа, тебя и себя?
Михайло. Ану, ну! Яким би то способом?
Солдат. Каким способом? Вить я чародей! Захочу — прикажу, вот и кушанье будет на
столе.
Тетяна. Цур йому! Може, страшно буде або і страва богзна відкіль візьметься. (До
чоловіка). От уже і ти — намігся їсти, мов мала дитина! (Обом). Лягали 6 спати,
а я раненько встану та снідати наварю вам.
Михайло. Де те у бога снідання!.. А тут їсти хочеться, аж живіт корчить.
Солдат. Дай волю, хозяйка — вмиг будет кушанье! (Виймає шомпол, махає на всі
боки, потім становить Михайла й Тетяну поряд). Стойте смирно, не шевелитесь,
зажмурьте оба глаза и выговорите громко слова, какие скажу: «Бердень, Бердень,
Ладога моя!»
Господарі проказують за ним і розплющують очі.
Солдат. Теперь объявляю вам, что жареная курица и колбаса в каморке у вас
спрятаны. Поди, хозяин, сыщи и принеси сюда.
Михайло. В якім же місці спрятана? Тепер поночі — як її найдеш?
Солдат. Все вместе лежит под... Как бишь оно?.. Сказывай, хозяйка, что у вас там
есть?
Тетяна. Мало чого там есть у нас!.. Ну — куфа?
Солдат. Нет.
Тетяна. Діжка, корито, ночви, горшки, макітра, поставець, гладушки, козубенька,
кошик, діжа, підситок, решето?
Солдат. Нет, нет!
Тетяна. Більше ж нема нічого.
Михайло. А бодня?
Солдат. Да, да! В бодне или под бодней. Ступай скорей, хозяин, забирай кушанье и
приноси сюда.
Михайло (чухає голову й виявляє неохоту). А чи не буде ж воно страшно?
Солдат. Отчево страшно? Ступай смело, не бось?
Михайло. Жінко, засвіти недогарок. (Тетяна світить недогарок і дає чоловікові,
той одходить). Гляди ж, господа служивий! Як перелякаюсь, то не прогнівайся!
Солдат. Ступай, ступай! Да не съешь один колбасу!
Михайло з смішними гримасами виходить.

ЯВА VIII
Солдат і Тетяна.
Солдат (плеще Тетяну по плечу). Ну, хозяйка, каков я чародей?
Тетяна. Великий!.. Но більше хитрий, настоящий москаль.
Солдат. Да и ты лукава. Зачем ты мне ужинать не дала?
Тетяна. А нащо ти таку бучу зняв? Якби ти ласкою обійшовся зо мною, то я й
нагодувала б тебе.
Солдат. Полно притворяться. Тебе досадно стало, что я помешал тебе...
Тетяна. Ти кривдиш мене, служивий. Правда, ти — сторонній чоловік, то, заставши
мене одну з паничем і ввечері, вільно тобі помислити всяково; а якби знав мене
лучче, то б лучче обо мні й думав. Не хватайся ніколи осуждати.
Солдат. Нет, моя милая, я ничего дурного о тебе не заключаю. Я узнал тебя: ты
женщина хоть и молодая, но умная и честных правил. Самая робость твоя и
торопливость оказали твою невинность. Положись на меня: я избавлю тебя от
хлопот. В свете часто случается; что и добродетель кажется подозрительною.
Тетяна. Зо мною так тепер і трапилось, і бог тобі порука, що в мене й на умі не
було...
Солдат. Верю, верю, милая. Я и бедного арестанта скоро выпущу.
Тетяна. Мені до його нужди мало. Його треба б таки провчити, щоб не ліз осою і
 
Наші Друзі: Новини Львова