Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 09 квітня 2020 року
Тексти > Жанри > Драма

Москаль-чарівник

Переглядів: 33574
Додано: 22.02.2003
Hi 1 Рекомендую 0 Відгуки 0
МОСКАЛЬ-ЧАРІВНИК


ДІЙОВІ ОСОБИ:
Лихой — солдат.
Михайло Чупрун — селянин.
Тетяна — його жінка.
Финтик Каленик Кононович — писар з города,
приїхав на село.
Діється в хаті у Чупруна.

ЯВА І
Тетяна і Финтик сидять за столом в українській хаті. Перед ними пляшка з медом і
склянка.
Тетяна. Ви-бо, паничу, не пустуйте, — сидіте смирно.
Финтик. Что ж я роблю, любезная Тетяно? Я, кажется, то есть из благопристойности
не выхожу.
Тетяна. Уже ви із своєї благопристойності чи виходите, чи ні — до того мені мало
діла; тільки знайте:
язиком, що хочеш, роби, а рукам волі не давай.
Финтик. Ах, батюшки мои! Сколько я об'яснял жарчайший пламень любви моей к тебе!
Но ты все не догадуєшся, до чего мои ежедневные к тебе учащения относятся?
Ей-ей, до того, чтобы насытиться твоим лицезрением, насладиться гласом уст твоих
и возлобызати розы губ твоих!
Тетяна. А я ж хіба бороню ходити до мене, хоть би і не годилось вам так учащати?
Бороню на себе дивитись, розговорювати і баляси точити? А цілуватись —
вибачайте: це вже не жарти... А знаєте, що я вам скажу? Лучче, якби ви
заспівали.
Финтик. Що-то сегодня голосу у меня нет. Вчера был у Епистимии Евстафиевны да,
выпивши чашку воды и две чашки с настойкою, вышел на двор и на открытом воздухе
сквозный ветер захватил шею и грудь, а теперь и дерет в горле. (Кашляє).
Тетяна. Та нуте лиш перестаньте кородиться. Випийте кубочок меду, то горло і
прочиститься.
Финтик (наливає й п'є). Якую ж пісню заспівати?
Тетяна. Яку зумієте. Чи у вас же їх трохи єсть! Будто ви в городі перед
панночками не співаєте!.. Нуте лиш!
Финтик Хіба-разві эту? (Наспівує самий голос пісні, тоді одкашлюється й співає).
Тобою восхищенный
Признаюсь пред тобой,
Что, быв тобой плененный,
Не властвую собой.
Ты суд мой и расправа,
Ты милый протокол,
Сердечная управа,
Ты повытье и стол.
Дороже ты гербовой
Бумаги для меня;
Я в самый день почтовый
Вздыхаю от тебя.
Перо ты лебедино,
Хрустальный каламарь!
Прорцы словцо едино —
И я твой секретарь.
Тетяна. Чудна ця пісня! Та й які ви здаєтесь чудні, як співаєте! Мов
несамовиті... Мені аж сумно стало.
Финтик. Ах, эта песня весьма бойкая! Она моего сочинения. Тут очень-весьма нежно
об'ясняется любовь со всеми воспалениями до милой персоны.
Тетяна. Та нехай їй цур, тій персоні з воспаленієм! Заспівайте пісню без запалу,
і щоб не махали руками, і не витріщали страшно очей.
Финтик. Ей, не знаю, какую еще пропеть в твою угодность. Знаєш ли, прекрасная
Татьяне, — заспіваймо обоє! Я окселентувать буду, а ты дишканта пой.
Тетяна. Я не потраплю з вами співати, а може й пісні такої не знаю, яку ви
знаєте.
Финтик. Славні пісні, например: «Склонитеся, веки», «С первых весны», «Все
забавы», «То теряю», «Не прельщай меня, драгая!», «Почто, ах, не склонна»... Не
знаешь ли из сих какой?
Тетяна. Ні, ні одної не знаю, а ви знаєте «Ой, не відтіль вітер віє»?
Финтик. Знаю трохи-немного.
Тетяна. Ну, заспіваймо цю, коли хочете. Ви беріте товще, а я тонше, та не
спішіте. Глядіте ж, повагом співайте.
Финтик. Добре, хорошо...
(Співають).
Ой, не відтіль вітер віє, відкіль мені треба;
Виглядаю миленького з-під чужого неба.
Скажіть, зірки, скажіть, ясні, де він проживає?
Серце хоче вість подати, та куди — не знає.
Коли вірно мене любить, то йому приснюся:
Хоть і сонний, угадає, як за ним журюся.
Скажіть, зірки..
Нехай нашу любов згада, наше милування;
Нехай має в чужій землі добре пожинання.
Скажіть, зірки, скажіть, ясні, де він проживає?
Серце хоче вість подати, та куди — не знає.
Тетяна. Тепер, може, час вечеряти вже. Я справила вечерю за ті гроші, що ви
вчора дали, та вам же далеко і додому йти.
Финтик. Рано еще. Мені очень-весьма не хочется з тобою розставатись.
Тетяна. Е, не хочеться! До мене швидко поприходять дівчата на вечорниці прясти,
то нехороше буде, як вас тут застануть.
Финтик Я не усматриваю тут нічого нехорошого. Позволь, безподобная Тетяно, і
мені остатись на вечорницях!
Тетяна. О, цього-то не можна! На мене богзна-чого наговорять. Ви й так щось дуже
підсипаєтесь. Коли б і це даром минулось! Ви знаєте, що я замужня жінка.
Финтик. Так що ж! Хіба-разві замужней не можна любити?
Тетяна. Запевне, що не можна. То-то ви, учені та письменні, які ви лукаві! Буцім
і не розберете, що гріх і що сором! Нехай уже ми, прості люди, коли і
простудимось іноді, то нам і бог вибачить: а вам усе відомо, — за те вам буде
сто погибелен! Та ви ж іще вмісто того, щобдругих поправляти, сами замишляєте
лукавства і ні одної години не пропустите, щоб підвести кого на проступок.
Финтик. Быть не может!.. Мы кого любим, того і поважаєм.
Тетяна. Неправда ваша! Ви сами, Каленик Кононович, кажете, що мене любите; а для
чого мене любите? Знаю всі ваші замисли і який у вас нежить. Тільки то вам горе,
що не на плоху наскочили. Я боюся бога і люблю свого чоловіка, як саму себе. Я
шаную вашу паньматку, — або, як ви кажете, матушку, — то і вам через те спускаю,
що ви в'яжетесь до мене. Коли у вас єсть що мерзенне на думці, то викиньте з
голови, бо після буде сором. Я дивуюсь вам, що ви приїхали додому для матері, а
ніколи дома не сидите.
Финтик. Мне скучно сидеть дома и заниматься с матушкою. Она такая простая, такая
неловкая, во всем по-старосвітськи поступает; рано обедает, рано спать ложится,
рано просыпается, а что всего для меня несноснее, что в нынешнее просвещенное
время одевается по-старинному и носит очіпок, намітку, плахту и прочие мужичие
наряды.
Тетяна. І ви бога не боїтесь так говорити о своїй рідній? Хіба родителів
почитати треба за їх одежу! Хіба не треба її уважати уже за те, що вона стара і
старосвітських держиться обрядів?.. От які тепер синки на світі!
Финтик. Да для чого ж ей упрямиться?.. По крайней мере, хоть бы оделась
по-городскому ради сына такого, як я. Ты видишь, как я одет. Можно ли мне
смотреть без стыда и не закрасневшись назвать матушкою просто одетую старуху?
Ежели бы мои товарищи и друзья повидеди меня с нею вместе, я сгорел бы со стыда
по причине их насмешек.
Тетяна. Гріх. вам смертельний таким сином бути! Яка б мати в.аша.не була, но все
мати. Вона ж у нас жінка добра, розумна і поважна; а що себе веде попросту,
 
Наші Друзі: Новини Львова