Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: четвер, 04 червня 2020 року

Мартин Боруля

Переглядів: 205361
Додано: 27.04.2003
Hi 0 Рекомендую 2 Відгуки 1
Комедія в 5 діях
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиншовик.
Палажка — його жінка.
Марися — їх дочка.
Степан — син їх, канцелярист земського суду.
Гервасій Гуляницький—багатий шляхтич,
чиншовик.
Микола — його син, парубок.
Націєвський — регістратор з ратуші.
Трандалєв — повірений.
Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський чиншовики.
Омелько, Трохим наймити Борулі.
Гості.
ДІЯ ПЕРША
Кімната в хаті Мартина Борулі. Двері прямо і другі з правого боку. Грубка з
лежанкою. Дерев'яні стільці, канапка і стіл, покритий білою скатеркою.
ЯВА І
За столом сидять Трандалєв, а з бокових дверей виходить Боруля з бумагою в
руках.
Боруля. Нате, читайте! (Дає бумагу). Читайте відціля.
Трандалєв (чита). По выслушании всех вышеизложенных обстоятельств и на основании
представленных документов Дворянское депутатское собрание определяет: Мартына,
Геннадиева сына, внука Матвея Карлова, правнука Гервасия Протасьева, Борулю з
сыном Степаном, согласно 61 ст[атьи] IX тома Свода законов о состояниях, издания
1857 года сопричислить к дворянскому его роду, признанно йому в дворянском
достоинстве, по определению сего собрания, состоявшемуся 14 декабря 1801 года,
со внесением во 2-ю часть дворянской родословной книги и дело сие с копиями, как
настоящего определения, так равно и определения от 14-го декабря 1801 года
представить на утверждение в Правительствующий Сенат, по Департаменту Герольдии.
Мартин. О!.. Виходить, я — не бидло і .син мій — не теля!.. І щоб після цього
Мартин Боруля, уродзоний шляхтич, записаний во 2-ю часть дворянської родословної
книги, подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обіду? Та скоріще у
мене на лисині виросте таке волосся, як у їжака, ніж я йому подарую.
Трандалєв. Так, виходить, візьмемо на апеляцію?
Мартин (б'є кулаком по столу). На апеляцію! Безпремінно на апеляцію! Що то за
суд такий, що признав обіду обоюдною?.. Я вас питаю: яка тут обоюдна обіда? Він
каже на мене — бидло, а я мовчи? Він кричить на сина, на чиновника земського
суда — теля, а я мовчи? Мовчи, коли дворянина так лають? То що ж би я був тоді
за дворянин? Ну, і я сказав йому: свиня, безштанько, приймак!.. Але яка ж це
обоюдна обіда?
Трандалєв. Стривайте, не гарячіться! Будем апелювать.
Мартин. Апелювать!
Трандалєв. А за вивод подамо встрєчний іск.
Мартин. А коли треба, то й поперечний! Трандалєв. Поперечних не полагається. Ви
заспокойтесь, уголовна палата одмінить рішеніє — ми виграємо діло. Когда я був
ще фотографом, то для практики вів діло Горбенка з Щербиною, таке саме діло, як
ваше, тілько там не словесная була між ними обіда, а кулачная. Щербина, знаєте,
схопив Горбенка за чуба і так ним мотнув кругом себе, що і сам не вдержався на
ногах — упав! А магістрат признав, що драка була обоюдна. В рішенії сказано
було: “Хотя Щербина, взяв Горбенка за волоса, обвел его вокруг себя, причем в
руках остался значительный пучок волос, имеющийся при деле как вещественное
доказательство; но, принимая во внимание, что при этом действии, тяжестью тела
Горбенка и сам Щербина был повергнут на землю, то признать обіду обоюдною”!.. Це
було перве моє діло, я апелював, і уголовна палата одмшила... І по вашему ділу
одмінить — не журіться... Ітак, виходить, по ділу об обіді апеляція?
Мартин. Апеляція! Та таку апеляцію напишіть, щоб у Красовського у носі
закрутило, щоб йому свербіло!.. Я грошей не пожалію, аби мені Красовського у
острог посадить.
Трандалєв. О, не я буду, — ми йому докажемо! Всі ходи знаю, вже мені прошеній не
вернуть за нехворменноє написаніє, ні! Як напишу, то прямо точная копія з форми
— усе по пунктах.
Мартин. І скажіть, що буде коштувать?
Трандалєв. Стрічний іск... і апеляція... (Набік.) Як би не продешевить! (До
Мартина.) Щоб і для вас не було обідно... з бумагою... Сто рублів, а
непредвідєнниє расходи на ваш кошт.
Мартин. Дам сто двадцять! Тілько ж і накрутіть йому;
щоб нюхав, чхав, щоб... Усі закони виставте!
Входе Омелько.
Омелько. .Коні їх готові, фурман послав мене сказать, що той...
Мартин. Скажи там, щоб дали на дорогу дві мірки вівса, — ну, чого очі вивалив?
Омелько (іде). Ніколи він тобі не дасть договорить. (Пішов.)
Трандалєв. Я б вам і не казав... знаю, що від вас будлі-коли получиш... та...
здержався...
Мартин. Гроші? За цим діло не стане — я зараз! (Пішов у бокові двері.)
ЯВА II
Трандалєв (сам). Добре діло це повіренничество, єй-богу! Другого такого
прибильного не знайдеш. А поки-то я на цей шлях вибрався, то чим не був? Був і
писарем в пітейній конторі, був обер-об'їждчиком, був прикащиком по економіях,
держав биржу в городі, служив у маклера, — скрізь важко! І роботи до біса, і
користі мало, а тілько схибив дерощот, і бігай, шукай місця... Зробився я сам
хазяїном: купив машину, одкрив фотографію... Хліб не важкий, і на первих порах
копійчина гарна стала перепадать; коли ж і тут біда: усі патрети виходили без
очей! Приняв я у компанію лабаранта Плащинського, і як ми не билися — не
виходять очі. Усе як слід, а очей нема... Плащинський і очі добре од руки
навчився робить, а діло не пішло. Скасував я свою фотографію і взявся за
повіренничество — пішло як по маслу. От і тепер: діло Борулі веду протій
Красовського, а діло Красовського протів Борулі. їздю на своїх конях по
просителях, — і коней годують, і мене годують, і фурмана годують, і платять!..
Наберу діл доволі, приїду в город, піду до столоначальника, до того-таки самого,
щ,о й діла послі буде рішать, і він мені напише, що треба, а я тілько підпишу,
якщо маю довіренность, а ні, то однесу підписать просителю. Апеляцію треба — так
саме: той же, що рішав діло, і апеляцію напише, а коли діло замисловате —
вдаришся до секретаря. Мало чим дорожче заплатиш. Нарешті: чи виграв, чи
програв, а грошики дай! Живи — не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи
залічив — плати!
Входе Мартин.
Мартин (дає гроші). Я вже на вас покладаю всі свої надії.
Трандалєв. Не турбуйтесь — докажемо! Ну, прощайте.
Чоломкаються і цілуються.
Якщо буде нове діло, то дайте звістку, я приїду; а може, и сам заверну. (Пішов.)
ЯВА III
Мартин, а потім Степан.
Мартин. Діловий чоловік! Нема розумнішої служби, як гражданська! Здається, якби
мене опреділив був покійний папінька на гражданську, то вийшов би первий
чиновник! Коли ж покійний і не думав про це — все дбав про хазяйство. Пасіка,
чумачка голову йому заморочили, а тепер другий світ настав: треба чина,
дворянства; а поки-то вилізеш в люде, станеш на дворянську ногу, то багато
клопоту! От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог
дасть, натреться, тоді повіреного не треба — самі всі іски поведем! Коли б ще
дочку пристроїть за благородного чоловіка. Щось Степан мені казав про одного
чиновника... Треба з ним побалакать.
Входе Степан.
Степан. Я вже зібрався, папінька, в дорогу.
Мартин. От зараз коні запряжуть, та й з богом! (У двері.) Омелько! Запрягай
коней, та натачанку підмазать не забудь! Я хотів з тобою ще побалакать про
того... як його? От що був у нас з тобою на масниці...5 А, дай бог пам'ять...
чиновник. На гитарі добре грає.
Степан. Націєвський.
Мартин. Еге-ге! Націєвський! Ти, здається, казав, що йому Марися уподобалась?
Степан. Він питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно,
 
Наші Друзі: Новини Львова