Київ, Львів: Берлін: Лондон: Торонто: Чикаго: Сідней: :: середа, 16 січня 2019 року
Тексти > Жанри > Поезія

Рання осінь (збірка віршів)

Переглядів: 119668
Додано: 15.03.2008 Додав: Гавчик  текстів: 35
Hi 0 Рекомендую 1 Відгуки 0
Джерело: Євген Плужник "Поезії" 1988 р.

* * *

Передчуттям спокою і нудьги
Мене хвилює мертве листя долі...
Час увійти в надійні береги
Думкам і мріям...
Як діброви голі
Очам відслонять далечінь німу
І сонце ллється скупо і нечасто,
Надходить спокій, дано-бо йому
У володіння неподільне час той,
Що зветься осінь...
Сни і споживай
Те, що придбало літо. Сни і згадуй...
Та, як уява в тебе ще жива,
Умій в нудьзі знаходити розраду.

1927



* * *

Що день — все глибшає свідомість,
Все ширший розмах у думок, –
Та пристрасть тихшає... Натомість
Передосінній холодок
Чуття голубить...
Дивно чути,
Як відміняєшся ти сам,
Вотще силкуючись збагнути,
Де грань тим змінам і часам,
Що в них ті зміни!
Дико знати,
Що, й прохолонувши, чуття
В тобі залишать біль утрати –
Потребу прагнути життя!

1927



* * *

Дивлюсь на все спокійними очима
(Давно спокійний бути я хотів) –
І вже не тішить вишукана рима,
А біль її шукати – й поготів!

Коли дійшов за ранній біль розплати –
Збагнув усю непереможність днів, –
Чи потребуєш час твій марнувати
На лад закінчень, суфіксів і пнів?

Ні, на вуста усмішкою гіркою
Ляга мовчання мудрого печать...
Дар нелегкий ваш, досвіде й спокою,
Дар розуміти, знати і мовчать!

1927


* * *

Все більше спогадів і менше сподівань...
І на чолі – утрат сліди глибокі...
Як непомітно ближчає та грань,
Що жде за нею прикінцевий спокій!

Так гірко відати, що юність відцвіла!
Та нарікань і розпачу немає, –
Така відміна, зрештою, мала:
Колишні мрії досвід заступає.

Так дерева, відцвівши навесні,
Тільки на те годують соком віти,
Щоб в дні серпневі, теплі та ясні,
Упав на землю овоч соковитий.

1927



* * *

Коли надходить вересень злотавий
Повільною ходою і, йдучи,
Шовкові пестить вруна і отави,
І журавлі гуртуються в ключі,

Вночі люблю дивитися, як креслять
Засинений осінній небосхил
Падучі зорі, – наче сіє тесля
Сріблясту тирсу з-під огнистих пил...

Огню такого! Стомлена природа
Опочиває у красі такій,
Що, мабуть, справді вища нагорода
За пристрасть літа – тихий супокій!

1927


* * *

Уже вечірні довшають розмови,
Чутніше хід повільних дзиґарів...
Віщують тихий затишок зимовий
Сльота і сум осінніх вечорів.

І так приємно знову розгорнути,
Пурнувши весь у цигарковий дим,
Якийсь роман, давно напівзабутий,
І не читати, мріяти над ним!

І довго-довго в ліжко не лягати...
А над столом Некрасов і Барб’є...
...А дощ шумить, і вітер волохатий
У шиби б’є...

 
Наші Друзі: Новини Львова